Остання подорож Сутіна - Ральф Дутлі
Ґард! Наша неділя мала назву. Ми часто ходили в Лувр. Я був переконаний, що добре бачити можна тільки на самоті, я вірив у це десятки років. А тепер кожний з нас мав по чотири ока, і я побачив усе новими очима. Ґард! Ступні архангела Рафаїла, який покидає Товита! Добрий самарянин! Як він оглядається на сходах на побитого розбійниками. Вірсавія з листом Давида! Вірсавія! Маленький церковний служка зі свяченою водою і кропилом на картині «Похорон в Орнані» Курбе! Ти пригадуєш маленького церковного служку? Пригадуєш його очі? А скат Шардена, не забудь того ската! Лувр — то була наша неділя. Неділя — то були Вірсавія, маленький церковний служка, скат.
Він раптово піднявся з місця, ще перед тим, як закінчився останній раунд бою, йому стало погано. Нестерпна печія в шлунку. Він хотів негайно піти додому і попросив мене відпровадити його. Раптом він став жалісним і довірливим, немов давно вже знав мене. Я Вам допоможу, я за Вами догляну, — сказала я йому. На віллі Сера я приготувала йому грілку і подала склянку літеплої мінеральної води Віші. Біль втих. Він прикурив сигарету і взявся балакати, розповідав про свою хворобу, яка мучила його вже кілька років. У молодості його шлунок знищили погане харчування і алкоголь. Час до часу він повторював страдницьким голосом: Ви ж мене не покинете, правда?
Ґард! У нас є вірування, що в тілі кожної людини є малюсінька кісточка, яку називають мигдалиною. І знаєш, де ця мигдальна кісточка розташована? Зовсім близько від першого шийного хребця атланта. Це в ній ховається людська душа, найсокровенніша суть людини. Ґард! Цю кісточку зруйнувати неможливо. Навіть якщо все тіло людини розірвати на шматки, спопелити і знищити — мигдальна кісточка залишиться неушкодженою. І в цьому іскра неповторності людини. Згідно з віруванням, людину після воскресіння буде створено з цієї кісточки наново. Я ніколи не вірив у воскресіння, я ще в наших сміловицьких пісках не міг у таке вірити. Ми можемо чекати цілу вічність, Месія забуде про нас. А от у цю кісточку вірю й сьогодні. Коли ти була в Ґюрсі, я говорив з твоєю мигдальною кісточкою, нашіптував їй всяке.
От тільки полегшення було недовгим, біль повертався, був ще боліснішим, ніж перед тим. Я приготувала ще одну грілку, він заснув. Пів ночі я дивилася на нього в сні. Він здавався мені гарним у тій своїй страшній худобі. Якоїсь миті заснула біля нього і я. На світанку я піднялася і хотіла піти собі, він перелякано закричав: Ґерда, Ви ж не йдете геть, правда? Схопив мене за руку: Ґерда, сьогодні вночі ти була моєю охоронницею, тримала мене у своїх долонях, тепер тебе триматиму я! Він не любив мого німецького імені, тому переіменував мене на Ґард, його нічну варту, його охоронницю. Я вже навіть почала забувати своє ім’я Ґерда.
Ґард! Я їду і їду до Парижа, як тоді, 1913 року. Тепер я їду не з Вільна, а з берегів Луари, неподалік від демаркаційної лінії. Сьогодні не було б сенсу переходити через неї, я надто довго зволікав. Я мушу на операцію. Їду до білого раю. Їду в край молока.
Він був таємничим, самотнім, недовірливим. Усе в ньому було дивним і чужим. Я жила з ним, не підозрюючи, що він за художник. Працюючи у себе в майстерні, він терпіти не міг, коли йому заважали. Він користувався незліченною кількістю пензлів і в гарячці компонуванння жбурляв їх одного за одним позад себе на підлогу. Всюди лежали розкидані тюбики фарб і пензлі, розтоптані й поламані. Часом він наносив фарбу руками, брав фарбу на пучки пальців, так вона і залишалася за нігтями, відмити її було неможливо. Закінчивши роботу, він повертав картину до стіни, щоб ніхто не міг її побачити. Він цілком серйозно вимагав від мене, щоб я не дивилася на його картини. Замикав їх у шафу. Він не бажав собі, щоб я їх бачила. А я і не вимагала. Мені вистачало, що я живу поруч. Ми були створені для того, щоб розуміти одне одного, я кохала його. От і все.
Ґард! Ніхто ніколи не бачив моїх картин. Вони такі ж невидимі, як і я. Я боявся подивитися на них удруге. Боявся, що почую з них голос, який накаже мені зруйнувати їх, розпороти полотно ножем, спалити все. Я ніколи не малював тебе, щоб не мусити тебе палити.