Її ім’я було Татьяна - Віктор Суворов
Із 17 серпня 1937 року до 23 березня 1940 року комдив Рокосовський перебував у внутрішній в’язниці ГУДБ НКВС. Два з половиною роки слідства, катувань. Вибито дев’ять зубів, зламано три ребра, молотком розбито пальці ніг. І до всього — смертний вирок. З виконанням. Рокосовського розстрілювали двічі. Холостими.
Так навіщо ж товаришеві Сталіну укладати договір з Рокосовським? Йому можна вибити інші зуби, доламати всі ребра, розтрощити пальці рук, а потім розстріляти... бойовими.
Але можна і не розстрілювати. Можна призначити головою свинарської артілі «Культура».
І з рештою товаришів можна вчинити так само. Вони до такого ставлення були вже готові. І зовсім не через випадково почуті розмови.
Але Польща — особливий випадок. Польща з першого дня Другої світової війни воювала проти Німеччини. Польща з 1941 року — наш союзник у Другій світовій війні.
У Чехословаччині та Болгарії все було значно простіше. Тут будь-якого громадянина можна було оголосити пособником нацистів. З усіма наслідками. Спробуй виправдатися.
Війська Угорщини та Румунії воювали проти Радянського Союзу. Тут узагалі кожного можна було ставити до стінки, не вдаючись у подробиці.
Про Східну Німеччину я навіть не згадую.
І в усіх цих країнах побувала Червона Армія. А вслід за ними — війська НКВС. І стояли там радянські гарнізони, і призначали туди наших радників у всі державні структури.
Тому Сталіну не було необхідності укладати жодних військових спілок з урядами підкорених країн. Усе було під контролем.
Та якщо Сталіну не було причин укладати Варшавський договір, то навіщо він Хрущову? Адже 1955 року у Варшаві сидів той-таки член Політбюро ЦК ПОРП, заступник голови глави уряду, Міністр національної оборони Польської Народної Республіки, двічі Герой Радянського Союзу, Маршал Польщі К. К. Рокосовський.
Хрущову Варшавський договір був потрібен із двох причин.
Перша — братам за класом слід було показати, що після смерті Сталіна дружні обійми Радянського Союзу не послабшали. Як ішли ми всі сталінським шляхом, так і будемо йти. У цьому кожен міг переконатися під час навчань на Тоцько-му полігоні. Щоб розвіяти останні сумніви, усіх любих братів Хрущов вирішив зв’язати ще й юридично.
Друга — Варшавський договір був потрібен Хрущову як розмінна монета. Ми готові організацію Варшавського договору розпустити, якщо буржуїни розпустять НАТО.
Але якщо розпустити НАТО, то розпадеться добровільний оборонний союз Заходу.
Якщо розпустити організацію Варшавського договору, нічого не зміниться. Усі країни, з яких Червона Армія забулася піти після Другої світової війни, так і залишаться під повним контролем Радянського Союзу.
КЛЮЧОВИЙ МОМЕНТ
Ми вміємо принижувати. Цього не відбереш.
1955 року Хрущов вирішив: Головнокомандувач об’єднаних збройних сил країн — учасниць Варшавського договору буде радянський маршал, начальником об’єднаного штабу буде радянський генерал. Завжди. Без варіантів.
Це — квіточки.
Для будь-якої країни було б образою, якби Хрущов сказав: «Товариші молодші брати, міністри оборони всіх ваших країн будуть безпосередньо підпорядковуватися Міністру оборони СРСР, Маршалу Радянського Союзу Жукову, начальники штабів ваших армій стануть підлеглими начальника Генерального штабу Збройних сил СРСР Маршала Радянського Союзу Соколовського.
Не можуть міністри суверенної країни підкорятися міністру іншої країни.
Але Хрущов пішов навіть далі. Він вирішив: нехай головнокомандувач об’єднаних збройних сил країн — учасниць Варшавського договору буде першим заступником Міністра оборони СРСР, хай начальник об’єднаного штабу буде першим заступником начальника Генерального штабу Збройних сил СРСР.
Тобто міністри формально незалежних держав не будуть безпосередньо підпорядковуватися нашому міністрові. Ні! Ваші міністри будуть підпорядковані заступнику нашого міністра. Начальники ваших найголовніших штабів будуть підпорядковані безпосередньо не нашому начальникові Генерального штабу, а всього лише його заступнику.
Хрущову залишалося тільки вибрати кандидата на пост головнокомандувача об’єднаних збройних сил країн — учасниць Варшавського договору.
Вибір напрошувався простий і єдиний.
Маршал Радянського Союзу І. С. Конєв судив Маршала Радянського Союзу Берію. Молодець!
Маршал Радянського Союзу І. С. Конєв був командувачем фронту «східних» під час навчань на Тоцькому полігоні. Знову ж таки — молодець!
От йому і командувати нашими братами.
Конєва було повернено з Прикарпатського військового округу та призначено першим заступником Міністра оборони СРСР, Головнокомандувачем об’єднаних збройних сил країн — учасниць Варшавського договору.
Ситуація склалася така.
Міністр національної оборони Польщі — Маршал Радянського Союзу Рокосовський. Він підпорядковується першому заступнику Міністра оборони СРСР Маршалу Радянського Союзу Конєву. А перший заступник Міністра оборони СРСР Маршал Радянського Союзу Конєв підпорядковується Міністру оборони СРСР, Маршалу Радянського Союзу Жукову.
Ось таке військове братерство. Об’єднані збройні сили — це майже те саме, що і 1-й корпус Фінляндської Демократичної Республіки. Там за командиром наглядав політкомісар із майже фінським прізвищем Єгоров. А бойові дії планував комбриг Червоної Армії з прізвищем, яке за своїм звучанням нагадувало фінські імена, — Романов.
Розділ 21
1
15 травня 1955 року у Відні представники Радянського Союзу, США, Великобританії та Франції підписали державний договір з Австрією.
Під час Другої світової війни Австрія та Німеччина були єдиною державою. Після поразки у війні Німеччину й Австрію було розділено та окуповано військами чотирьох держав.
Минуло рівно десять років після закінчення війни. Глави великих держав ухвалили рішення вивести з території Австрії американські, радянські, британські та французькі війська й підписати договір, відповідно до якого Австрія ставала нейтральною державою, тобто відтепер не могла вступати до військових союзів, мати іноземні війська на своїй землі, не могла брати участі в жодних військових конфліктах, окрім оборони власної території.
Усе ясно, просто, зрозуміло. Підписали, війська вивели.
З часу підписання договору минуло понад півстоліття — Австрія живе і процвітає, нікому не загрожуючи і не заважаючи.
Через два місяці після підписання договору з Австрією, 18 липня 1955 року, у Женеві відкрилася міжнародна нарада на найвищому рівні з питань Німеччини.
Після розгрому Третього Рейху Радянський Союз, США, Великобританія і Франція розділили Німеччину на зони окупації. У тих зонах, де знаходилися американські, британські та французькі війська, життя після війни швидко стало на нову колію: економіку було відновлено, життєвий рівень стрімко підвищувався. А там, де перебували радянські війська, виникла перша в історії «соціалістична держава на німецькій землі».
Зрозуміло, що німці зі соціалістичної держави втікли до Західної Німеччини.
