Ментальність орди - Євген Пилипович Гуцало

ідеться про самопошану й про пошану до себе, здобуті в такий розбійницько-кривавий спосіб, бо, виявляється, в традиціях саме й так здобувати пошану, в традиціях саме й за таке поважати; а це ж ідеться й про часи ленінсько-сталінські, й теперішні часи, ясна річ, коли праця, як то водиться в цивілізо­ваному світі, не є джерелом і запорукою матеріальних цінностей, а джерелом і запорукою їхньою є тотальне грабіжництво на без­бережних просторах імперії, та й «суверенної» України, яка по­жинає плоди багатовікової цивілізації пограбування. — Є. Г.) «Уход в монастырь, в казаки, в шайку разбойников — был един­ственным средством обрести свободу в России. Народ учтиво называл разбойников шалунами и вольницей. В древние времена один Новгород поставлял вооруженные шайки, которые спуска­лись по Волге и Оке, до самых берегов Камы, «идучи искать на­удачу счастья». Разбойники-казаки, преследуемые Иваном IV, завоевали под начальством Ермака Сибирь, чтобы исправить свою худую славу. Бродяжничество и разбой необычайно усили­лись в годы междуцарствия и в начале XVII столетия. Память о Стеньке Разине сохранилась во множестве песен, сложенных в его честь народом. Обычай разбойничества дожил до времени Пугачева, и весьма вероятно, что своим широким распростране­нием он обязан именно глухой борьбе, начатой крестьянами, протестовавшими против закрепощения. Известно, что в песнях разбойнику отводится благородная роль, что все симпатии обра­щены к нему, а не к его жертвам; с тайной радостью превозно­сятся его подвиги и удаль. Народный певец, казалось, понимал, что самый большой его враг — не этот разбойник». (Але якщо не найбільший ворог розбійник з широкої дороги, то ще більший розбійник — хто? І як більший розбійник, так і той найбільший розбійник — хіба то якісь зовнішні розбійники, враги-супостати, а не народжені народним нутром, й саме таким народним нутром вони народжені — саме такі? Тому-то, любуючись розбійниками, народ любується сам собою: ось як він втілений, ось яких вчин­ків і якої душі у своїх суперменах! І з усіх цих герценівських цитацій видно, як розумілась, як реалізувалась ідея соціальної справедливості: в своїй основі, в стихійному потрактуванні, во­на розумілась і реалізувалась як чисто розбійницький «пере­розподіл», бо по-іншому і не могла розумітися. Ось такий стихій­ний народний комунізм. Так що ідеї Маркса—Леніна виявилися не чужими російському народному характеру, вони прищепили­ся на вдячному, підготовленому ґрунті, й немає потреби ура-пат­ріотам аж усі гріхи валити на жидо-масонів. До речі, комуністич­ні ідеї і досі міцні в Росії, вони — в менталітеті, в усякому разі — на нинішній день. Як і не зовсім підупали в Україні, де б здавалося, не в менталітеті, тримаються силою колоніального ярма, але ж подивіться, як затято не хоче «поступатися принци­пами» генсек Симоненко (ну чим не наша національна Ніна Ан­дреева?), як не «поступається принципами» й генсек Мороз (дру­га наша національна Ніна Андреева!), — таке вже їм рідне комуністичне багно, що вони топлять і топлять народ у цьому комуністичному багні, переконуючи, що народові страх як хо­четься потонути в цьому багні, — ось тільки, народ усе-таки не тоне... й скільки разів з такою шизофренічною зацикленістю можна проводити ці псевдосоціальні вівісекції над людьми? Га, екстрасенси комунізму? Га, заклинателі демона соціального роз­бою?

Російський мислитель А. Ільїн писав, що «революция была срывом в духовную пропасть, религиозным оскудением, патриоти­ческим и нравственным помрачением русской народной души! Не будь этого оскудения и помрачения, русская многомилионная армия не разбежалась бы, ее верные и доблестные офицеры не подверглись бы растерзанию... Ленин и его шайка не нашли бы себе того кадра шпионов и палачей, без которого их террор не мог бы осуществиться; народ не допустил бы до избиения своего духовенства и до сноса своих храмов».

Отож, наділений ментальністю «безодні» (Ф. Достоєвський), під час революції народ зірвався ще й у духовну безодню, і це справді так. Але ж згадаймо, що ці так звані зриви, падіння, по­льоти, як стверджував автор «Братів Карамазових», саме в при­роді російської душі, вона без них не може, вони їй потрібні, — як окремій особистості, так і цілому народові. І такий катаклізм, як Лютнева революція, і такий катаклізм, як жовтневий пере­ворот, — усе це явлено світу саме характером російської мен­тальності, і хоч народ сподівався, що це воздається йому «во здравие», але ж «во здравие» не воздалося, і не тільки йому, а й багатьом «народам России», що не зі своєї волі опинилися в силовому полі цієї начебто непередбачуваної ментальності, а насправді, як бачимо, таки передбачуваної у своїй самознищувальній і самовоскрешальній абсурдності. «Ленин и его шайка» — не інопланетяни, не з космосу звалилися, хоча, зви­чайно, з космосу, але насамперед з космосу народу, який пос­тійно зайнятий пошуками «Білої Арапії», якогось обітованого

Біловоддя, медових рік («На Амурі «щастя!», «Амудар'я - наш Ніл» і т. д.). І зґвалтована «Лениным и его шайкою» Россия — це ж, власне, у вигляді експропріації, у вигляді соціального терору, насильницького перерозподілу «за справедливістю», у вигляді фантасмагоричного комунізму і є та сама по суті «Біла Арапія», коли віднімається й присвоюється чуже, коли безчинствує злодійство та розбійництво, коли соціальний роз­бій маскується під соціальний захист. «Ленин и его шайка» мали багатьох попередників, хай то конкістадор Єрмак з ар­мією поплічників, хай то інші знамениті чи зовсім невідомі конкістадори, й цілком можливо, що народ імперії ще поста­рається знайти собі нового Леніна — типу демагога Жиринов­ского, а за «шайкою» справа не стане. Чорний прогноз? Так, чорний, але ж — «нельзя уйти от самих себя», можна залиша­тися тільки самими собою, і вкрай складно «изменить харак­тер» — як складно змінити й розташування зірок на небесах. Астрологію не переграєш, навіть професіональні астрологи не беруться, ото хіба що пройдисвіти від економіки й політики намагаються переграти соціальну астрологію — то на ленін­ський штиб, то на хрущовський, то на якийсь інший.

У німецького вченого Дітера Гро в його праці «Росія очима Європи» (1961) читаю: «У середині минулого століття було вису­нуто два прогнози, які наче привиди витали в газетах і дослід­женнях, а саме — звістувався прояв комуністичного і російсько­го привидів. Сьогодні ми можемо сказати, що комуністичний привид став реальністю тільки дякуючи російському, а росій­ський привид — лиш дякуючи комуністичному, і обидва ожили тільки тому, що росіяни спробували реалізувати до кінця всі вис­новки західної соціальної філософії».

Мені ж ідея привидів — російського й комуністичного — ба­читься у вигляді російської матрьошки, коли одна матрьошка по­являється з лона іншої матрьошки, національна система матрьошок, що існують і осягаються у взаємозв'язаності. «Ленин и его шайка» — це російська матрьошка, що