Наркономіка. Як працює економіка картелів - Том Вейнрайт

рецептами добрих лікарів видають ліки в гарних упаковках з оптимістичним логотипом відомої фармацевтичної компанії, що надає респектабельного вигляду важким наркотикам. Арт Шут, директор «Дому Арапахо», ще одного денверського реабілітаційного центру, розповів мені, що йому все частіше трапляються наркозалежні серед молодих людей студентського віку із забезпечених сімей, які перейшли на героїн після оксиконтину та схожих ліків.

– Це в основному середній і вищий середній клас, що мають в анамнезі приймання рецептурних ліків. Ці препарати чисті, вони лікують, а отже, вони корисні. Отака проста логіка, – каже він.

Дві третини героїнозалежних у США починають саме з виписаних їм знеболювальних.

Нещодавно їм прикрутили хвоста. Виробник оксиконтину Purdue почав випускати не пігулки, а жуйку, яку не так просто перемолоти, щоб нюхати або штрикати. Лікарі тепер зобов’язані перевіряти медичну карту пацієнта, чи йому не виписували знеболювальне деінде; за недотримання цього правила клініку закривають. Але в найближчій перспективі мільйони залежних від знеболювальних опиняються у такому ж становищі, як і Синтія Скудо, – без доступу до вкрай потрібних їм ліків або їхніх замінників.

Для картелів це ідеальна можливість випробувати новий ринок. Почати з того, що героїновий бренд очистили завдяки рецептурним лікам. Ба більше, категорія споживачів заступних препаратів віддавна не була цільовою аудиторією картелів через їхню важкодоступність: це старші й більш забезпечені жінки. А нині картелі взялися залучати їх до лав своїх клієнтів. Теодор Сісеро з Університету Вашингтона в Сент-Луїсі, штат Міссурі, в оригінальному дослідженні порівняв сучасних споживачів героїну зі споживачами з минулих поколінь і виснував, що демографічні характеристики залежних від цього препарату радикально відрізняються від тих, хто споживав його в попередньому поколінні106. У 1960-х роках понад 80 % героїнозалежних були чоловіками, а зараз гендерний баланс – 50 на 50, навіть жінок трішки більше. Змінилися й національність та раса наркозалежних. У 1970-х роках менш ніж половина героїнозалежних були білими. Сьогодні – 90 %. Збільшився середній вік споживачів. Хоч як це прикро, в 1960-х роках уперше пробували наркотик у 16 років. А тепер новачки його куштують, як правило, в 24 роки, а це вже «старі» за мірками наркобізнесу, що орієнтується переважно на підлітків.

Радикально змінився й попит на героїн. А що ж сталося з пропозицією? Відповідь слід шукати на південь від кордону – у рішенні, ухваленому 2006 року новим президентом Мексики Феліпе Кальдероном. Він тоді виграв вибори з мінімальною перевагою – лише 1 % голосів. Опозиційні партії не мали рації зчиняти галас з приводу махінацій; протести під час інавгурації були настільки активними, що президентові довелося ретируватися з конгресових приміщень через задні двері. Це принизливий початок президентства, і Кальдерону був потрібен сильний політичний хід: він зробив сміливу заяву, пообіцявши раз і назавжди покінчити з кровожерними наркокартелями в країні. У наступні роки, коли розшаліло насильство в мексиканських портах і прикордонних містах, Кальдерон мобілізував збройні сили, й тисячі солдатів почали патрулювати вулиці, де картелі тероризували громадян. Військові були на кожному кроці в таких містах, як Хуарес, але результати виявилися неоднозначними (див. розділ 2). Через таку стратегію збройні сили не виконували своїх безпосередніх обов’язків і не патрулювали більше Сьєрра-Мадре. Раптом опіумні плантації стали бездоглядними. Часу gomeros не марнували.

– Тут усе працює так, як у звичайному бізнесі. Є попит – буде й пропозиція з доставкою, – говорить Кевін Мерілл з Управління боротьби з наркотиками.

З 2006 року врожай маку збільшився, лани досягли 20 000 га (за даними ООН, на початку 2000-х вони становили лише 2 000 га). Нині Мексика посідає третє місце в світі за вирощуванням опійного маку, поступаючись лише Афганістану та М’янмі. Більша частина врожаю відправляється на північ. Кількість героїну, конфіскованого на кордоні США і Мексики, зросла у 8 разів – від 250 кг 2005 року до 2000 кг 2013-го. За даними Управління боротьби з наркотиками, мексиканські картелі забезпечують мало не весь попит на героїн на Заході й половину – на Сході (решта йде з Колумбії та Афганістану).

Героїновий бізнес зберіг вертикально інтегровану структуру: картелі продавали наркотик через мексиканських і гондураських дилерів. Членів дилерських комірок кожні 4—6 місяців відкликають до Мексики, що позбавляє Управління боротьби з наркотиками можливості інфільтрувати ці групи. Мерілл пояснює, що дилери працюють на вулицях із шостої ранку до п’ятої вечора, а тоді підраховують виторг і доповідають на базу в Мексиці, звідки здійснюється керівництво. Якщо відкривають десь крамарню, то зразки роздають безкоштовно. Хоча мексиканський героїн не такий чистий, як в інших виробників, він цілком улаштовує нових споживачів середнього класу. Деякі споживачі вважають, що «брунатний» мексиканський героїн легше нюхати або палити, ніж азійську «чорну смолу». Можливість куріння дозволила залучити й більш обережних клієнтів, яких відлякують голки та інші атрибути образу «наркоші».

– Чомусь мені здавалося, що якщо я його не штрикатиму, то не стану героїнозалежною, – сором’язливо зізнається Синтія. Вона часто купувала свій наркотик у вигляді кульок, які дилер тримав у роті готовими для ковтання на розі Шостої вулиці і бульвару Шеридана в Денвері. – Як минаю те перехрестя, мене й досі дрож спокуси проймає, – каже вона. – Після реабілітації я їхала додому, й мені руки на кермі затремтіли.

Вона протистояла спокусі й не завернула на ріг. Але багато хто не втримується. У 2013 році героїн споживало приблизно 680 000 американців – удвічі більше, ніж шість років тому. Для картелів це стало напрочуд вдалою диверсифікацією. Наркотик, який нібито помер, отямився і несподівано заполонив новий прибутковий ринок. Кокаїн виходить із моди, легальний бізнес перебрав собі канабіс, і картелі всіма силами візьмуться за план Б.

Розділ 10. Завершення колообігу

Чим легалізація загрожує наркобаронам

На дверях величезного сірого складу на околиці Денвера не було ніяких написів. Я подивився ще раз на мапу в телефоні – начебто те місце: непозначена ділянка серед безладного бізнес-парку в занедбаному передмісті. Ніде ані душі, хоч я відчував, що хтось дивиться через камери відеоспостереження, скеровані на вхід, як я йду по пандусу до дверей. Я натиснув кнопку домофону без написів, і незабаром мені відчинив бадьорий молодик із копицею світлого волосся і широкою усмішкою, в бермудах і в’єтнамках. На рецепції, де також велося відеоспостереження, він зробив копію з мого водійського посвідчення. За наступними дверима на нас війнуло тепле повітря і почулось жебоніння потужних ламп і кондиціонерів. Але найбільше вражав насичений запах марихуани.

Це Денверська амбулаторія, в якій вирощується канабіс і працює найстаріший у Денвері