Нам воно святе! Пісні січових стрільців - Михайло М. Маслій
У повісті «Ярошенко» описано події Хотинської війни 1620–1621 років. 1907 р. у газеті «Діло» Осип Маковей писав: «Ся війна описана майже день по дневі в різних пам’ятках і студіях. Усе це я уважно прочитав, а крім того, їздив ще в Бессарабію над Прут та над Дністер і в Кам’янець-Подільський подивитися на терен війни. Се дало основу повісті, і сю основу я міг лише у дрібничках змінити». Серед першоджерел, які використав Маковей у роботі над повістю, одне з найголовніших місць належить «Історії Хотинського походу» (1646) Якова Собеського – безпосереднього учасника Хотинської війни, одного з комісарів польської армії. В оповіданнях і новелах письменник змальовував важке життя галицьких і буковинських селян, будні мешканців маленьких містечок, картини української історії.
Він зробив вагомий внесок у вивчення історії українського суспільного руху та громадської думки. Брав участь у заснуванні багатьох буковинських «Січей». Його перу належить і низка поезій, що стали згодом січовими та стрілецькими піснями. Зокрема, ще в 1901 р., перебуваючи під враженням перших успішних кроків січового руху в Галичині, написав високоідейний патріотичний вірш «Ми гайдамаки», який за короткий час став однією з найпопулярніших січових пісень. У ньому поет намагався показати неперервність зв’язку поколінь борців за волю України рядками «…йшли діди на муки, підуть і правнуки. Ми за народ життя своє дамо!» У творі чітко сформульована національна ідея: «…Воля Вкраїни, кривджених добро…» – одна з головних засад січового руху, а також наголошується на засобах її досягнення: «…Наша присяга, Бог, честь, відвага» і «…Не боїмось куль, ножів, ні огня».
1910 р. через напружені стосунки з деякими духовними провідниками українських кіл (викривав у сатиричних творах) покинув Чернівці; жив до 1913 року у Львові, викладав у жіночій гімназії (семінарії).
З 1913 р. до своєї смерті письменник обіймав (за винятком воєнної цезури) посаду директора вчительської семінарії у галицько-подільському містечку Заліщики. Під час Першої світової війни служив військовим кореспондентом, поштовим цензором в австрійському війську.
У віршах, новелах, нарисах воєнних і повоєнних літ Маковей показував жорстокість фронтових боїв, трагічну долю російських і австрійських українців, які почувалися етнічно спорідненими, проте мусили стріляти один в одного («Кроваве поле», 1921 р.). Письменник вірив у краще майбутнє українського народу і своєю багатогранною діяльністю наближав його. В лютому 1921 р. польська влада заарештувала Маковея за «українізацію» своєї гімназії й на декілька тижнів ув’язнила в Чортківській тюрмі.
Маковей перекладав з багатьох мов, збагатив українську літературу своїми інтерпретаціями творів польських (Адам Міцкевич, Генрик Сенкевич, Еліза Ожешко, Стефан Жеромський), німецьких (Генріх Гейне, К.Ф.Майєр), австрійських (Г.Зудерман, М.Ебнер-Ешенбах), данських (Й.П.Якобсен), французьких (Гі де Мопассан, Альфонс Доде, Еміль Золя, Е.М.Прево), англо-американських (Марк Твен, Джером Клапка Джером) авторів.
Помер Осип Маковей 21 серпня 1925 р. у м. Заліщиках, нині Тернопільської області, де й похований.
В горах грім гуде, хоч зима падеВірш і музика Осипа Маковея В горах грім гуде, хоч зима паде, Землю спороли гармати. Гримить війна, дуднить луна, Дрожать ранені Карпати. Хто живий, вставай боронити край, Вкритий огнем і мерцями, Не буде тобі сумно у борбі Між Січовими стрільцями. Лютий кат прийшов проливати кров, Взяти народ наш в неволю. І море сліз у край приніс, Розбій і смерть, і недолю. Та вступився кат із верхів Карпат, Втік, наче вовк, манівцями, Або тут і впав, як у бій попав, Із Січовими стрільцями. Січові стрільці за свій край борці, За свою рідню і свободу
