Світова гібридна війна: український фронт - Володимир Павлович Горбулін

Тому російське суспільство, у т. ч. активні громадяни, покладаються на державу без застережень. У сукупності не більш як 15 % населення декларує готовність до самостійних дій та вибору. Проте такі прагнення не означають, що активна частина громадян прагне демократизації суспільства.

Перманентна суспільна депресія. Упродовж останніх 20 років сучасне російське суспільство перебуває у стані затяжного психологічного і соціа­льного стресу[83]. Так, 74 % громадян вказують на власну низьку захищеність перед наслідками економічних потрясінь. Переважна кількість росіян (64 %) переконані у відсутності стабільності у краї­ні[84]. Зокрема, 41 % вказують на «застій» у розвитку Федерації (проти 47 %, які вбачають розвиток РФ останнім часом). Водночас більшість громадян (69 %) висловлюються за відмову від будь-­яких реформ на користь стабільності.

Також росіяни не готові до масових акцій протесту. Особисто взяти участь у таких заходах готові не більше 12 % у випадку зниження рівня життя і до 10 % — для досягнення політичних цілей[85]. Такий стан спостерігається з 1994 р.[86]. Зокрема, соціологи пов’язують пасивну громадянську позицію з поширеним у суспільстві переконанням про «природність» перехідного періоду та економічних потрясінь і зневірою у власній здатності змінити ситуацію на краще. При цьому росіян тривалий час найбільше турбують зростання цін (станом на 2016 р., 72 % громадян), бідність і зубожіння (47 %), безробіття (37 %)[87].

Таким чином, у громадян РФ спостерігається тривала емоційна втома, близька до глибокої депресії. Розгуб­леність стає домінуючим станом людей.

Загострення недовіри суспільства до офіційних інститутів держави. Незважаючи на зовні позитивні для влади результати парламентських виборів у 2016 р., російське суспільство стрімко втрачає довіру до інститутів держави[88]. Так, довіра до політичних інститутів (президент, уряд, парламент, регіональна та місцева влада) повернулася до рівня 2008—2009 рр.: кожному з них довіряють 20—30 % громадян. Найменше — 11 % громадян — довіряють великому бізнесу (олігархам) і підприємцям.

Водночас громадяни у 2016 р. почали критично реагувати на повідомлення ЗМІ. 46 % опитаних заявили, що масмедіа необ’єктивно висвітлюють соціально-­економічну ситуацію, бо насправді вона гірша. Загалом 51 % опитаних не довіряють економічним новинам у ЗМІ (у 2015 р. таких було 41 %)[89].

При цьому, за дослідженнями Transparency International, у Росії зберігається висока лояльність до корупції в органах влади. Громадяни хоча й визнають корупцію значною суспільною проб­лемою (39 % опитаних), але вказують на неприпустимість соціальної практики повідомляти про корупційні дії компетентним органам державної влади (57 %). 33 % респондентів зазначають, що готові продовжувати підтримувати корупційні традиції[90]. Крім того, дотримуватися легальних процедур як виконання громадянського обов’язку (наприклад, платити податки із зарплати) готові лише 20 % громадян РФ.

Таким чином, громадяни залишаються відчуженими від держави і проявляють схильність до порушення встановлених норм і правил поведінки.

Деінституціалізація титульної етнічної групи. Російське суспільство за роки радянської влади та внаслідок кризи перехідного періоду 1990-­х рр. практично повністю втратило базові соціальні інститути (норми і правила соціальної взаємодії тощо)[91]. Російські спільноти позбавленні низки «горизонтальних» зв’язків — сімейних, релігійних, етнічних. Проте це не стосується переважної кількості етнічних спільнот Північного Кавказу, Поволжя, Уралу, Сибіру та Крайньої Півночі РФ.

Рівень взаємної довіри між російськими громадянами залишається низьким. Понад 46 % з них не довіряють нікому із співгромадян, а 17 % — переконані у наявності певних прихованих злих намірів у потенційних співрозмовників. Довіра вважається швидше слабкістю, ніж засобом досягнення спільних вигод.

Таким чином, громадяни не можуть точно прогнозувати перебіг тих чи інших соціальних ініціатив у відносинах держави і суспільства. Це провокує страх або гострі побоювання невизначеності, що робить більшість соціальних спільнот схильними до зовнішніх маніпуляцій. Наприклад, вищим посадовим особам РФ (окрім президента краї­ни) довіряють до 20 % громадян. Попри це більшість схильна задля стабільності виявляти показову «довіру» як ознаку патріотизму[92].

Також руйнування традиційних соціальних зв’язків спричинило кризу інституту російської сім’ї, що катастрофічно позначається на процесах відтворення титульної етнічної групи (низька народжуваність, нетривкі подружжя, низка поширених соціальних хвороб та ін.)[93].

Стійка націо­нальна нетерпимість (ксенофобія). Протягом усього існування сучасної Російської Федерації переважна кількість мешканців краї­ни висловлюють свою упередженість до окремих націо­нальних груп, етносів чи націй[94]. Так, із 2000-х років лише до 25 % росіян декларували відсутність будь-­яких упереджень до інших націо­нальностей. Також у російському суспільстві поширене негативне ставлення до мігрантів, передусім азійського походження (представників колишнього СРСР).

Крім того, набуло поширення дуже упереджене ставлення до співгромадян із націо­нальних республік РФ (насамперед до вихідців з регіонів Північного Кавказу — майже 55 % громадян). Водночас росіяни (52—55 %) переважно пасивно підтримують етно-­націоналістичні та шовіністичні ідеї. Наприклад, проведення масових заходів націоналістичного спрямування підтримують 30—40 % (у т. ч. 10 % — із «фашистськими» установками)[95],[96]. Особливо поширені такі настрої в окремих регіонах краї­ни — великих та промислових містах. Проте вони не набувають масовості.

Таке ставлення до націо­нальних меншин та інших етносів не має чітко визначених підстав (переважно неприязнь, роздратування чи, у більшості випадків, неприйняття як відраза). Ту чи іншу напруженість у стосунках між етнічними групами постійно відчувають 22—33 % мешканців РФ. Кожен четвертий громадянин припускає можливість гострого конфлікту на етнічному ґрунті у місцевості, де він проживає, але реально його виникнення допускають лише до 10 % громадян.

Російське суспільство залишається беззмістовно високонетерпимим до інших етносів і націй. Воно демонструє значну ксенофобію у повсякденному житті. Поширюється ізоляціоністське сприйняття світу[97].

Депопуляція і націо­нальна неоднорідність території краї­ни. З початку 1990-х років у РФ розгортається тривала демографічна криза, що до 2013 р. поступово уповільнилася за рахунок зростання населення у націо­нальних республіках Росії[98] та приросту міграційних потоків[99]. Тривожною залишається демографічна ситуація у 87 % регіонів федерації (загальне скорочення населення у 61 % регіонів)[100].

За оптимістичними прогнозами, до 2031 р. зменшення населення відновиться (до 0,5 млн осіб на рік)[101]. Уже у 2020 р. очікується зменшення працездатного населення на 7—8 млн осіб, а на кінець ХХІ ст. населення краї­ни скоротиться до 80 млн мешканців[102] (у 2016 р. — 146,54 млн осіб[103] разом із населенням окупованого Криму). Водночас лише до 20 % громадян проживають на території регіонів за Уралом, а це понад 75 % території краї­ни[104].

Чисельність населення продовжує зменшуватися за рахунок титульної у РФ етнічної групи. Наприклад, у республіках Тива і Саха (Якутія) частка корінного населення за минулі 20 років набула більшості[105]. Така ж ситуа­ція фіксується у більшості націо­нальних республік федерації, особливо регіонів Північного Кавказу. При цьому за останні 15 років більш як на 10—20 % скоротилася чисельність населення у понад 30 % регіонів, переважно Європейської Росії, Уралу і Далекого Сходу[106].

Як наслідок, чисельність громадян РФ, які називають себе за націо­нальністю росіянами, зменшилася з 2002 р. до 2010 р. на 3,7 % (або понад 4 млн осіб)[107]. Зростають відцентрові тенденції та вразливість до впливу (економічного, політичного тощо) суміжних держав[108]. Крім того, зменшення чисельності