То хто ж "Вона" така (Юлія Тимошенко)? - Олександр Ротаєнко

Стороння нам людина, завваживши сотворений нами «мікросвіт», може зробити чимало висновків і про наші уподобання, і про нас самих. Саме так і вчинив журналіст Мустафа Найєм, якому довелось побувати в декількох кімнатах «орендованого» Юлією Тимошенко маєтку. Він не лишень описав власні враження від інтер’єру й бібліотеки робочого кабінету екс-прем'єр-міністра злиденної країни, а й люб’язно надав нам можливість побачити помпезну розкіш, яка буквально оповиває лідера «партії європейського типу»:

Як висококласному журналісту, М.Найєму, напевне, відомо, що в народі кажуть: «Краще один раз побачити, ніж сто разів почути». Тому він звернув нашу увагу не лише на те, що «з "родзинок" бібліотеки Тимошенко - її містична складова», а й навіть на такий гідний аналізу витвір невідомих меблярів, як скринька для паперів. Мустафа описав її такими словами: «На столі у екс-прем'єрки - скринька для паперів із якимсь рогатим чудовиськом». Ось ВОНО:

Звісна річ, до того історичного інтерв’ю лідер партії «Батьківщина» готувалася найсерйознішим чином. «Опозиціонерка» знала, що багато хто в Україні та за її межами аналізуватиме кожну дрібничку її «мікросвіту». Тому Юлія Володимирівна прибрала зі столу все зайве. Натомість, скриньку, яку увінчує голова казна-якого козлика, залишила. Напевне, таку річ зручно брати в руку, і, ймовірно, цей «шедевр» викликає у неї якісь емоції? А от які саме - нікому не відомо. Правди ВОНА, здається, не каже ніколи. Тому ми самотужки спробуємо здогадатись, про що ж Юлія Тимошенко думає, споглядаючи те «рогате чудовисько», і чи відіграє воно якусь роль у розробці нею подальших «планів порятунку» України? А заодно ми припіднімемо завісу над деякими таємницями лідерки «демократичної опозиції».

Отже, передусім зважмо на те, що з огляду на убогий стан українського села ми вимушені відкинути як малоймовірний фактор безмежної любові Юлії Тимошенко до домашніх тварин. Адже любов передбачає дбайливу турботу, а не знищення, як це чинив щодо АПК очолюваний нею уряд.

Неприязнь до всіляких «рогатих чудовиськ» мусила б бути притаманною Юлії Тимошенко ще з часів «помаранчевої революції». Пригадуєте, який вереск зчинили майбутні завсідники сцени Майдану, коли Янукович сказав: «Я верю, что сильных и здоровых людей намного больше, чем этих козлов, которые нам мешают жить!»? (На жаль, Федорович не персоналізував, кого ж саме тоді він мав на увазі? Але час довів, що дехто з тих осіб, які під час нашої «помаранчевої революції» зі сцени Майдану не злазили, гідні такого прізвиська). І ось тобі на! Виявляється, що саме одна-єдина голова якогось козла удостоїлась честі прикрашати домашні пенати Юлії Тимошенко?!

«Рогаті чудовиська» також ваблять і найдавнішого та чи не єдиного істинного соратника лідера партії «Батьківщина» Олександра Турчинова. У контексті нашого дослідження цей пан нам цікавий ось чим: із творів Олександра Валентиновича випливає висновок, що він є одержимим кар’єризмом. Зрештою, цієї манії він і не соромиться, і не приховує. «З одного боку, я розумів, що відрізняюся від свині не лише тим, що ношу піджак і краватку. Але з іншого, мене тягнуло «до корита», - вже у зрілому віці писав цей соратник Тимошенко.

А якось по молодості комісару комсомольського оперативного загону Турчинову довелось мати справу із кількома однолітками, які були напідпитку. Він зі страху так на них рявкнув, що хлопці злякались того командирського голосу - і передумали його бити. В одній зі своїх книг цю банальну ситуацію Турчинов велично назвав «Бой со страхом»!

Також відомо, що він до гикавки боїться випасти із владної обойми, а несамовита боротьба за «корито влади» стала для нього ледь не єдиним сенсом життя. Краще за самого Турчинова про його головну фобію не скаже ніхто. Тому автор процитує цього екс-голову СБУ:

- «Преодолевая свой страх - мы продлеваєм свою жизнь»;

- «Страх охоплював мене кожен раз, коли наді мною згущувалися хмари. Усе стискалося у мені всередині від одної лише думки, що зі мною можуть вчинити несправедливо, зняти з посади, не просунути. Ця постійна невпевненість і перманентний стрес, які підігрівалися думками про те, що моя доля цілком знаходиться в руках божевільних лідерів, несправедливих начальників, жадібних чиновників і лінивих партнерів, доводили мене до стану душевної кризи»; - «Страх, з яким я боровся все життя, змусив мене до роздумів над його природою. Я зрозумів, що страх - це віра у невідворотність зла».

Ми не випадково загострили увагу на слові «страх». Адже з точки зору психології ці фрагменти вказують на те, що людина пережила якусь душевну травму, природа якої має давнє коріння. Оскільки це важливо, то спробую пояснити дану думку. Суть її полягає в тім, що людям, які виросли у повноцінних сім'ях, тобто зростали під опікою батька й матері, вкрай важко зрозуміти логіку вчинків та мотивацію поведінки тих людей, душам котрих хтось із батьків завдав страшної рани, покинувши сім’ю, коли ті були ще дітлахами! Жахіття поступового усвідомлення, що тебе відцурались, зрадили, проміняли на інших, згодом переростає в образу на весь білий світ, яка часто спонукає дитину до агресивного самоствердження, яке, в свою чергу, часом набуває патологічних, з точки зору психології, форм. Навіть ставши дорослими, вони одержимо продовжують доводити усім, а своїм біологічним батькам - передусім: «Бачите, як ви помилились? Я найкращий! Я унікальний! Я… Я… Я…».

Суспільна мораль, норми етики, культура спілкування, честь, совість, милосердя, людяність тощо, усі ці імперативи (які, власне, й характеризують людину як довершений вінець Божого промислу) багато хто з покинутих дітей вважає зайвими атавізмами, які лишень заважають їм жити й досягати мети. Приміром, Дмитро Видрін, який дуже добре знає лідера БЮТ, якось написав про неї таке: «Изысканная вульгарность и утонченная пошлость Юлии Владимировны - это действительно абсолютное оружие, которое сложно парировать любыми рациональными аргументами и проектами».

Юлія Тимошенко та Олександр Турчинов якраз і є найгіршими «зразками» покинутих дітей. Їхні дитячі образи, заздрощі, невпевненість, злоба, бажання