Дух сп’яніння. Алкоголь: Історія звичаїв уживання алкогольних напоїв - Арі Турунен

Штраф не завжди зупиняв п’яного, а надто заможного. Інколи вдавалися до фізичного покарання, наприклад, палиць. Хільдеберт І (511—558) призначив за пияцтво покарання в розмірі 100 ударів палицею. Карл Великий, який сам уживав алкоголь досить помірно, віддав наказ бити нагайкою тих, хто сп’янів уперше, а тих, хто припускався цієї помилки знову, ще й приковував до ганебного стовпа412.

У Франції закон, що набув чинності 1536 року, гласив, що тих, хто напився перший раз, слід відправляти до в’язниці на хліб і воду, а тих, хто робив це повторно, шмагати нагаями413. Американські пуритани не лише шмагали п’яних, а й відправляли їх на виправні роботи. На тих, хто пиячив постійно, ставили ганебну мітку, яка забороняла їм купувати алкоголь414. В Англії часів Олівера Кромвеля, у ХVІІ столітті, було відоме покарання під назвою «плащ п’яниці». П’яницю запихали в бочку з вибитим дном. З бочки стирчали тільки голова і руки. Ноги були вільні, щоб п’яний міг марширувати як на параді415. П’яний міг переживати страшне похмілля, поки перебував у бочці.

У Швеції в 1723 році для простого люду було видано указ заковувати тих, хто напився вперше, у колодки на одну неділю, удруге — на дві неділі, утретє — шмагати різками або прутом. На відміну від часів Бірґера Ярла, скоєння злочину в нетверезому стані більше не було пом’якшувальною обставиною. Також каралося під’юджування інших до випивки. П’яним уважали того, у кого були наявні очевидні ознаки сп’яніння416.

Оскільки пияцтво не припинялося, довелося вдаватися до шокової терапії. Доктор Сеґерстедт у своєму «Підручнику з медицини», що вийшов 1797 року, пропонує свій варіант лікування від алкогольної залежності. Аби п’яниця позбувся своєї згубної звички, потрібно вкинути в келих з вином живого вугра і примусити п’яницю вжити весь вміст!417

У єврейському Талмуді доступно пояснено, коли людину можна вважати тверезою: якщо вона випила дві з половиною чаші вина, після чого пройшла півтора кілометра і поспала. Якщо вона випила стільки ж італійського вина, то протверезіє, пройшовши зо п’ять кілометрів418.

Крім ходьби, один зі способів зменшити викликані вживанням алкоголю зміни в організмі — це вплинути на розмір чарок. Принаймні цей спосіб використовували в Китаї. Прагнучи запобігти надмірному вживанню алкоголю чиновниками, китайський імператор свого часу видав розпорядження, згідно з яким вино не можна було пити суповими мисками, дозволялося використовувати лише маленькі чарочки. Японський ритуал уживання саке явно тяжіє до помірності. Саке потрібно пити з маленьких чарок маленькими ковточками через великі проміжки часу. Після кожного ковтка насолоджуються делікатесами — якщо, звичайно, прагнуть виявити ввічливість419.

Про небезпеки саке попереджали ще в середньовічній Японії. Саме тоді були написані такі слова застереження:

Коли п’яний забуває на деякий час про шумну компанію та остаточно поринає у власні думки, він може почати переглядати свої звички. Особливо якщо в його розосереджене поле зору потрапляють застережні наукові факти. Античні греки малювали на своїх чашах зображення, які слугували рольовими моделями і застереженнями для учасників п’янок. На келихах зображали жваву бесіду, гру на музичних інструментах, секс, пияцтво й блювання420.

Греки прагнули підкреслити значення помірності, хоч і не завжди вдало: «Друзям помірності я змішую три чарки: першу — за здоров’я, другу — за любов і насолоду, а третю — за спокійний сон. Коли цю чарку випито, мудрі гості йдуть додому. Четверту пити не хочуть — це чарка агресії; п’ята приносить меланхолію, шоста — розпусту, сьома — синяк під оком, восьма — сторожу, дев’ята — погане самопочуття, а десята — гнів і розбиті речі».

Так писав грецький мислитель Евбул близько 375 р. до н.е. Три чарки протягом століть уважали взірцем помірності. Одним із доказів цього є розмір сучасної винної пляшки, якої вистачає на три келихи для двох421. Лишається дивуватися, невже греки так легко п’яніли від вина, що півтори пляшки могли довести їх до нестями?

Фіни мали правдивіше уявлення щодо впливу випитої кількості алкоголю. Фінський священик Лаврентій Петрі навів у своїй «Книзі проповідей», що вийшла друком 1644 року, правило трьох келихів. Перший — Poculum Necessitatis — келих потреби і поспіху, другий — Poculum Salubritatis — келих здоров’я і третій — Poculum Hilaritatis — келих радості. На цьому, на думку Лаврентія Петрі, можна і зупинитися, оскільки четвертий — Poculum Furoris — келих гніву, який мудрих робить безумними, а безумних іще безумнішими, губить мистецтво, подразнює очі, викликає бунт, несе бідність і біль422.

Для правителів Poculum Furoris був ризикованим келихом. У п’яній голові схильні зароджуватися небезпечні політичні думки.

Певна річ, шинок завжди був місцем зустрічі інтриганів, і під впливом алкоголю багато було сказано того, чого казати було не слід. Історія про новочасну Швецію повчальна. Своєю суворою політикою Ґустав Ваза нажив багато ворогів. Одним із його лютих ненависників був друкар грошей Андерс Ганссон, який у 1536 році разом зі своїми таємними спільниками вирішив підкласти пороховий набій у церкву святого Миколая під королівський стілець і підірвати його на Вербну неділю під час служби, відправивши тим самим короля на небо. У суботу заколотники зібралися за чаркою затвердити свій план. Одним із запрошених був шкіпер Ганс Віндранк, якому випивка смакувала, певне, аж надто добре. Віндранк напідпитку пішов розповісти про великий таємний союз дружині сусіда. Та розповіла своєму чоловікові, а той дав сигнал людям у замку і змовників викрили. Якби Віндранк не напився як чіп, шведська історія могла б піти іншим шляхом.

Напевно не відомо, чи Віндранка (дослівно шведською «сила вітру») насправді так звали, але відомо те, що у той самий час у Швеції жив знаний своїм уживанням пива Андерс Елгувудет, тобто Андерс Пивна Голова423. У той час типовим було давати прізвисько за фізичними або психічними ознаками людини.

Іще в Месопотамії були створені настанови, покликані запобігти об’єднанню невдоволених п’яних у таємні союзи. Вавилонський цар