Українська Повстанська Армія 1942-1952 - Петро Мірчук
Наближення фронту до польських етнографічних кордонів використовують большевики пропагандивно для створення польського "Комітету Народового" під керівництвом Ванди Васілєвської, як зав'язку польського уряду. У зв'язку з цією подією "міністер закордонних справ УССР" (тоді ще "народній комісар") Корнійчук виступає з офіційною вимогою прилучення Підляшшя, Холмщини, Засяння та Лемківщини до совєтської України. Але, якщо ця вимога Корнійчука й була щирою, то вона могла мати хіба тільки пропагандивне значення, бо ж про долю українських земель в тому випадку рішав не "уряд УССР", а тільки Москва. Між Московою ж і кандидатами на майбутній червоний уряд Польщі було вже 1944 р. складено умову про прийняття лінії Керзона як польсько-українського кордону, отже про залишення українських теренів Підляшшя, Холмщини, Посяння та Лемківщини під польською окупацією. Більше того: як доповнення до тієї умовини було додано постанову про "добровільне" виселення з тих теренів всього українського населення. Одержавши схвалення такої розв'язки справи українсько-польського державного кордону зі сторони західніх альянтів під час альянтської конференції на Криму в лютому 1945 р., Москва підписала й опублікувала офіційно договір з Польщею 16 серпня 1945 р. про встановлення лінії Керзона українсько-польським кордоном та про передбачене "добровільне" виселення приблизно одного мільйона українців з "Закерзоння", тобто Підляшшя, Холмщини, Посяння і Лемківщини.
Вістка про цей договір, укладений - як це ми зазначили - фактично ще 1944 р., додала полякам ще більшої охоти до протиукраїнських оргій на Закерзонню, що їх по приході большевиків продовжують офіційні чинники червоної польщі - польський уряд, польська армія, "Міліція Обивательська" (МО) та "Ужонд Безпєченьства Публічнего" (УБП). Польський терор беззастережно піддержує московське НКВД, щоб могти вказувати на нього і давати переслідуваним українцям єхидну "пораду": Тікайте перед польськими бандитами в Україну, переселюйтесь до УССР.
Керівництво революційно-визвольної боротьби українського народу розуміло, що українсько-польська боротьба лежить лише в інтересі Москви і тому робить все можливе, щоб її ліквідувати. По всіх теренах Закерзоння було масово поширено між польським населенням таке звернення:
Поляки ! Віковий Західній Сусіде !
"Спільна недоля, - московський та німецько-австрійський імперіялізми, - била вже нераз на протязі історії обидва сусідні народи. В цій імперіялістичній війні спільна доля спіткала нас уже з самого початку цієї війни. Як німецький, так і большевицький імперіялізми пішли відразу на знищення українського й польського народів. А тепер, коли кровожадний імперіялізм Кремля заливає та плюндрує наші й Ваші землі, обидва народи стогнуть спільно під важким большевицьким ярмом.
І якраз тепер, коли імперіялістична війна зближається до свого кінця, коли на горизонті вже яскраво зарисовується антиобольшевицький конфлікт, коли ідеєю національних революцій, що спалахнуть при кінці цієї війни, живуть усі поневолені народи, коли неминучий і близький уже розвал тюрми народів - СССР, деяка частина польського суспільства, а передусім на прикордонних польсько-українських землях, не розуміючи ваги сучасного епохального моменту, запрягли себе до імперіялістичного воза Кремля, накладає важкі кайдани рідному народові, тай нам, українцям, не дає жити. Де ж тут політичний розум у тих туполобих польських псевдополітиків, вірних слуг кровожадного Кремля? Їхній цілковитий політичний анальфабетизм, у загальному нічим неоправдана політична ненависть до українського народу, веде до згубних наслідків цілий польський нарід у сучасному, та може привести до катастрофальних наслідків у майбутньому.
Зв'язувати долю свого народу в такий епохальний час з тими, що ще вчора (а навіть і сьогодні) масово нищили польський нарід, з тими, що на їх руках не позасихала ще кров невинних польських жертв Катина, переповнених поляками в червні 1941 р. "Бригідок", "Замарстинова", "Лонцкого" та інших тюрем і далеких лагерів, коли то (червень-липень 1941 р.) помордовано десятки тисяч у нічому невинних українців та поляків; служити й прославляти ще й після цього катів свого народу, здібні хіба виродки, зрадники польського народу, за яких вже мусить зараз соромитися. Бо хоч як кремлівські сатрапи відпираються від цього, але жадна людина не сумнівається тепер у тому, що це діло кремлівських катів.
Поляки! Погляньте в недавне минуле. Пригадайте большевицьку окупацію 1939-41 років! Пригадайте собі ще пропам'ятну зиму 1940 року, коли у худоб'ячих вагонах при 20 і більше ступенях морозу масово вивожено поляків у далекий Казахстан, на Сибір, та інші табори СССР! А хто ж як не сучасні Ваші "визволителі" мають на своєму чорному сумлінні тисячі дітей, матерей та стариків, що позамерзали тоді в час транспорту в вагонах, десятки тисяч здорових, сильних, що опісля згинули з голоду й нелюдської праці, в далекому пустинному Казахстані та Сибіру? А хто, як не вони "визволителі", знищили опісля генерала Сікорського, що виступав за звільнення поляків з тюрем і таборів СССР, що знав прекрасно про умови поляків у Казахстані, що не міг дарувати большевикам Катина?! Спитайте очевидців і тих "білих круків", яким пощастило повернутись звідти, вони з сльозами на очах розкажуть Вам про ті звірячі облави, про кількатисячкілометрову їзду та про "щасливе-заможне" життя під сонцем сталінської конституції. Спитайте їх, кого туди висилали - магнатів, може чи шляхтичів? Повивозили туди, як самі добре знаєте, це передусім польських селян та трудову польську інтелігенцію. І в наявності всього того, зграя зрадників та запроданців польського народу служить конаючій Москві?! За допомогою тих же поляків НКВД проводить звірячі облави на польські села, гонить молодь гинути на фронтах за цілковите поневолення власного народу, за імперіялістичні інтереси Кремля!
Поляки! Пригляньтеся ближче до сучасної польської Міліції Обивательської та деяких урядовців адмінїстрації! Їхнє знущання над мирним українським населенням, безкарне грабування наших сіл, арешти та нелюдські тортури арештованих, тісна співпраця з ворогами, з НКВД, прибирає жахливих форм. Місцеве українство видержувало дотепер з надмірною терпеливістю у пасивній самообороні всі дотеперішні дошкульні удари розбещеної польської міліції. Та на жаль, наше терпеливе очікування інтерпретують собі як нашу слабість. Цим провокують вони нас до відплатних акцій, до непотрібного проливу крови, з чого, очевидно, скористає наш спільний ворог.
Тому ще раз апелюємо до тих поляків, яким дорога доля польського народу!
Опам'ятайте їх, бо вони не знають, що роблять!
Хай припинять всі протиукраїнські акції, хай покинуть вислужницьку роботу ворожому НКВД! Хай глянуть тверезими
