Уявлена глобалізація - Нестор Гарсія Канкліні

Видавнича індустрія: мондіалізація в частинах

Як зазначалось у перших главах, концепція глобалізації, яка розуміється як уніфікація і гомогенізація всіх суспільств, слугує для того, щоб описувати те, що відбувається на фінансових ринках, дещо менше у промисловому виробництві й ще сумнівніше у культурних і міграційних взаємодіях. Однією зі сфер, у яких те, що визначається як глобалізація, передбачає відкриття кожного національного ринку для багатьох інших, однак обмежується інтеграцією в межах одного регіону або з найбільш наближеними, є сфера видавничої індустрії.

Через те, що література посідає стійкі позиції в одній конкретній мові, книжки та журнали набувають тенденції поширювання в межах лінгвістичного контексту й обмеженого стилістичного репер­туару. Письменництво було першою сферою культури, модифікованою індустріалізацією, однак водночас її заглибленість у локальні традиції чинить протидію і створює обмеження для гомогенізації та світової інтеграції.

З цих самих причин у той час, як в інших системах комунікації – від мистецтв до аудіовізуальної й інформаційної індустрії – глобалізація може сприйматись як «американізація» і домінування англійської мови, транснаціоналізація латиноамериканських видавництв була пов’язана з підприємствами Іспанії й інших латиномовних країн Європи. Через спільність мови і культурної історії, коли всередині 1970-х (за двадцять років до появи угод з вільної торгівлі) почалося законодавче сприяння іноземному інвестуванню і в Латинській Америці знизились обсяги продажів, саме іспанські підприємства, а не американські почали заволодівати виробництвом. Згодом латиноамериканська залежність перей­шла до інших європейських країн, коли «Мондадорі» придбала «Гріхальбо», «Планета» – «Аріель» і «Сейкс Баррал», «Бертельсманн» – «Судамерикану».

Зовнішня переорієнтація латиноамериканського видавництва була приголомшливою через провідну роль, яку воно відігравало протягом 1940–1970-х років у національному розвитку й інтернаціоналізації культур регіону. Частково з причини економічного і культурного лідерства, частково через вплив іспанських вигнанців Аргентина і Мексика опублікували впродовж згаданого періоду те, що написали провідні письменники Латинської Америки та численні з Іспанії. Також була перекладена значна кількість європейських, американських і декілька азійських книжок. Саме в цій сфері наш континент досяг в економічних, літературних і журналістських термінах найінтенсивнішої участі у міжнародній циркуляції культурних благ. Розвиток видавництва був важливим для формування освіченого громадянства.

Економічний спад в країнах регіону в останні два десятиліття і зростання іспанської економіки змінили цю ситуацію. Аргентина і Мексика випускають близько 10 тисяч видань на рік, тоді як в Європі їхня кількість перевищує 60 тисяч. Вартість експорту іспанських книжок і журналів становила 55 мільярдів песет, що приблизно у чотири рази перевищує вартість експорту аудіовізуальної продукції всієї Латинської Америки за той же рік (Bonet та De Gregorio, 1998). Закрилися латиноамериканські видавництва і книгарні, багато часописів і журналів збанкрутувало або зменшило кількість сторінок. Зростання на світовому рівні ціни паперу, ускладнене раптовою девальвацією національних валют майже в усіх латиноамериканських країнах, були однією з причин цього відставання. Іншими причинами були загальне зменшення споживання через зубожіння середніх і нижчих класів, перетворення книжок на прості товари без митних пільг і без звільнення від оподаткування, як було раніше.

Пізніше угода з вільної торгівлі між Мексикою, Сполученими Штатами і Канадою (NAFTA) хоча і не включила окремо тему видавництва, створила умови для того, щоб McGraw-Hill і Prentice Hall вийшли на мексиканський ринок зі словниками, підручниками для середньої школи, університетів і з іншими – «для особистого вдосконалення». Деякі видавці вважають, що майбутній вплив американських підприємців виявлятиметься не так у створенні нових видавництв, як у процесі виробництва: типі паперу, в механізації та, як це вже відбувається, появі видань високої якості (кольору, тривкої фарби) – для чого вони володіють необхідною інфраструктурою та більш кваліфікованим персоналом.

Є дані, які вказують на те, що сучасне зближення між Мексикою і Сполученими Штатами може викликати стільки ж змін на американському видавничому ринку, як і на мексиканському. Романи Лаури Есківель, Ґарсії Маркеса і Карлоса Фуентеса надійшли у декількох мільйонах примірників до бібліотек і книгарень із системою самообслуговування в Нью-Йорку, Каліфорнії і Техасі, з яких 20 відсотків придбаних були іспанською мовою. Вперше у Сполучених Штатах з’явився ринок авторських прав для цієї мови, який доповнює доступ до сфери видавництва англійською для латиноамериканських і мексиканських авторів. «Американізація» Латинської Америки компенсується певною мірою латинізацією Сполучених Штатів. Однак за винятком нечисленних транснаціональних компаній ані латиноамериканські видавництва, ані уряди цього регіону не розробили програм, щоб скористатися цією можливістю. Рішення щодо глобалізації виробництва літератури, відбір того, що буде глобалізуватись або циркулювати у власній країні, продовжують прийматися мегавидавництвами. За інформацією щодо перекладів і продажів бестселерів, у випадках, яким сприяють великі видавництва, йдеться не лише про «американізацію», а й про глобальний доступ, який у багатьох випадках досягається неамериканськими видавництвами. Наприклад, видавництво «Планета» відзначило у липні 1999 року десять років з часу публікації роману «Як вода для шоколаду», який був проданий у кількості 4 600 000 примірників 35 мовами.

Як відбувається циркуляція мексиканських і аргентинських книжок Латинською Америкою – «природним» ринком для їхньої мови, спільних історичних інтересів і стилів споживання читачів? Продажі скоротилися через економічні та політичні проблеми в усьому регіоні. Єдиним урядом, який своїми рішеннями стимулює видавничу індустрію, є уряд Колумбії: «Закон про книги», прийнятий у 1993 році, який скасував оподаткування на наступні двадцять років видавців, котрі працюють у країні, і гарантував їм купівлю 20 відсотків усіх їхніх видань для бібліотек, сприяє розвиткові видавничої індустрії з транснаціо­нальним капіталом і зростанню експортної спроможності, попри те що економічна і політична криза у цій країні затримала інвестування та знизила обсяг купівлі книг. У решти країн законодавство є анахронічним й існує більше перешкод для циркуляції книжок і журналів, ніж програм, котрі сприяють їхньому продукуванню, розповсюдженню і читанню. Ця ситуація вже проаналізована в інших працях (Alatriste, 1999; Bonet, 1999; Garcia Canclini, 1996), у певному сенсі узагальнюється, перейшовши від транснаціоналізації на латинському просторі до більш глобалізованої експансії. Важливою подією в цьому напрямі є згадана купівля іспанських і латиноамериканських видавництв італійськими, французькими і німецькими підприємствами, що сприяє утворенню мультилінгвістичних мереж. Інші чинники обумовлені використанням нових цифрових технологій і телекомунікації у виробництві й поширенні, наприклад, створення віртуальної бібліотеки з мільйоном з половиною найменувань іспанською мовою, здійснене концерном «Бертельсманн» через їхню іспанську філію Plaza&Janes.

Технологічна і промислова реорганізація виробництва на транснаціональному рівні з тенденцією до глобалізації має декілька наслідків. З одного боку, це вирізнення книжок з-поміж іншої друкованої продукції (журналів, брошур, видань масового продажу поза книгарнями), хоча при цьому все підпорядковується відносній вартості виробництва в умовах міжнародної конкуренції. З другого боку, це залежність виробництва у кожній країні, у тому числі в тих, хто має найбільші ринки (Аргентина, Бразилія, Колумбія