Українська література » Публіцистика » Гуцули у Визвольній боротьбі - Михайло Іванович Горбовій

Гуцули у Визвольній боротьбі - Михайло Іванович Горбовій

Читаємо онлайн Гуцули у Визвольній боротьбі - Михайло Іванович Горбовій
завидка видістатись із ліса. Тож стали продиратися дальше снігами. Аж вийшли знову на стежку. Зразу йшли гусаком. Та під верхом післав вістун одного стрільця прослідити, чи при вогнищі нема Москалів.

За якийсь час вернув стрілець та сказав, що біля вогнища нема нікого, але воно само горить більше, як рано. Видко, що хтось є недалеко. А тут уже й надворі сутеніє.

Коротка нарада. В кожного в очах пробивається вага хвилі. Багато слів не треба. Рішення коротке: за всяку ціну перебитися до своїх. Попри вогнище йти якнайобережніше й швидко. А попри нього мусимо перейти, бо на обхід уже запізно. До того ще не знати, де стійки нової застави. Кріси під пахою готові до стрілу. Палець на язичку. На випадок великої небезпеки — всі врозтіч. Зберемося за лісом, біля шіпки, де консерву гріли.

Потім одні другим глянули у вічі, й це була наче тиха, але святочна товариська присяга. Один одному себе поручав, один одному прирікав братню поміч — мовчки.

Рушили!

Тихцем, мов нічні примари, посувалися стрільці один за одним, у відступі кількох кроків. Ні шелесту, ні віддиху не чути. І, може, були б перейшли, та стрілець Мосьондз зачерпнув із джерела при стежці води, хоча тихонько, але, що був зігрітий, не міг здержатись і кашельнув…

Моментально всі спинились — дух заперли в собі й люто поглянули на товариша: де ж така легкодушна необережність! Життя зависло на волоску. Але тихо. Тільки десь напереді, за вогнищем, зашелестіли корчі… Може, вітер? А може, звір який перебіг? Йдемо! Слух напружений, око старається пробити вечірний сумерк, рука кліщами стиснула кріс.

Вже зрівнялися з вогнищем… Минаємо… Нараз зір, як на приказ, паде наліво в корчі і, як на приказ, усі стають наче вкопані. Напроти в гущавнику, не більше десять кроків, стоїть теж ряд закаменілих постатей у довгих шинелях і смушевих шапках. Кріси з довгими багнетами, звернені на стежку… Мить — зловіща тишина… Втім, паде рівночасно:

— Кто идьоть?!

— Хто там?!

А дальше все вже блискавкою:

— Сальва! Й за дерева! — приказ Ґавалка.

Гримнуло десять стрілецьких крісів, і десять постатей скочило зі стежки за дерева. На хвилинку перед вистрілом чути ще було команду "плі!" і лоскіт крісових замків за стежкою. Та по вистрілі понеслись крики, щось гупнуло пару разів на стежку з корчів…

— Сальва! Дальше в діл! — командує Ґавалко.

Знову затріскотіли кріси, знову хтось крикнув та ще впало кілька стрілів з тамтого боку. Але стрільці відбилися вже на яких 20–30 кроків.

— Сальва! Врозтіч! — гукає вістун.

Знову із-за дерев гримнули стрілецькі вистріли.

Але й Москалі прочуняли та відповіли рясним відстрілом з кількадесять крісів! У лісі счинився такий шум, клекіт, що вже ніякої команди не було чути. Крики, стрілянина, Москалі пускаються за стрільцями, кричать над головою:

— Бросай ружьо, сукін син!

Та стрільці, мов ті стрибуни, скачуть через корчі, колоддя, провалюються у сніги, встають і дальше біжать, відстрілюючись з-під пахи. Одного стрільця вже чуть-чуть доганяє Москалисько, гукаючи:

— Бросай, бросай!..

Цей на мент відвернувся, пхнув його в живіт багнетом і дальше полетів у долину. Іншого Москаль хапав уже за плащ, та цей навідліг махнув прикладом кріса — і Москалище зі стогоном повалився у сніг….

Також і Василя 3. було схопили два Москалі та тягнули догори. Але він крикнув і вмить як з-під землі вискочили два побратими, викрутили крісами "млинка", й Василь вільний полетів за своїми.

У пригоді стрільцям став глибокий яр, повний снігу, з височезними берегами. Котрий лише надбіжить над беріг, не задумуючись, дає нурка в яр — бухне, і сніг фонтаною злетить угору…

Москалі цього не пробували… Постояли над берігом, постріляли і згодом почалапали вгору, згадуючи "мать", "синів" та всяких "чортів".

Вкінці вспокоїлося, і тоді стали ворушитися тіні то у снігу, то з-поза дерев.

— Пст! То котрий там? — шепче один голос.

— Іван! А ти хто? — питає другий.

— Я Василь. А не знаєш, де Михайло?

— Я тут, — загудів голос, мов з бочки. — А Ґавалка не бачили де? — І вилазить із кучугури снігу…

— А тихо там будьте! — обзивається Ґавалко з корча. — Ще напитаєте якої біди… — І вилазить, соплючи як міх.

Та тут страху вже не було ніякого. Помало виходили під гору, до стежки, що за лісом, розбалакуючи чимраз голосніше.

— Мосьондз, ти є? — гуде Кутерлаш.

— Є, абощо?

— Хочу знати, чи дав який раз нурка у сніг?

— Чи раз!..

— А вже не кашляєш?

— А ти хліба не згубив? — відтяв йому Мосьондз.

Всі — у сміх, бо знали, куди то стежка в горох: Кутерлаш був ненаїсний.

Отак скликаючись та кепкуючи із пригод, стежа щасливо вийшла з лісу, прямуючи до свого постою в Карльсдорфі. Хлопці не йшли, а летіли на крилах. Їм було радісно, що сповнили завдання, горділи на саму згадку, як привітає їх сотник та ціле товариство. А грудь розпирала ще й ця втіха, що ось-ось бухнуть у сіно — спати, і спати твердо, заслуженим по трудах сном.

М. Горбовий. Стрілець Кутерлаш утікає з полону

З кінцем листопада 1914 р. сотня [Романа] Дудинського дістала від 120-1 бригади (правильно 129-ї бригади. — Ред.) наказ добути село Зуґо на Закарпаттю, в якому загніздилися Москалі і здорово давалися взнаки своїми батеріями. Із [штабу] бригади подавали, що Москалів небагато та що вони готові піддатися.

Морозним зимовим ранком 1-ша сотня підійшла розстрільною майже під самі дула російських гармат. Але тут привитала її скажена крісова і скорострільна пальба. Щоб Москалі піддалися, не було й мови.

Бій проволікався до

Відгуки про книгу Гуцули у Визвольній боротьбі - Михайло Іванович Горбовій (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: