Українська література » Публіцистика » Сміх. Біологія, психіка, культура - Ерік Смаджа

Сміх. Біологія, психіка, культура - Ерік Смаджа

Читаємо онлайн Сміх. Біологія, психіка, культура - Ерік Смаджа
2010.(обратно) 75

Абрамян Л. Первобытный праздник и мифология. — Ереван : Изд-во АН АрмССР, 1983.

(обратно) 76

Бахтин М. Творчество Франсуа Рабле и народная культура средневековья и Ренессанса. — М.: Худож. лит-ра, 1990. — С. 7.

(обратно) 77

Леви-Строс К. Структурная антропология. — М.: Глав. ред. восточной лит-ры, 1985. — С. 201–203.

(обратно) 78

Р. Якобсон у «Середньовічній містерії насмішки» на прикладі старовинних чеських різдвяних фарсів Unguentarius фіксує сцени насмішкуватого воскресіння, скатологічний гумор, пародійне змішання церковних і фольклорних елементів, «співпроникнення пристрасної буфонади та екзальтованої містерії, що спантеличувала й відштовхувала вчених вікторіанського духу» (p. 680). Якобсон робить висновок: «Саме веселощі уможливлювали зустріч віч-на-віч простої і буденної людини з містерією» (p. 688). Jacobson R. Medieval Mock Mystery: The Old Czech Unguentarius. — In: Selected Writings: Early Slavic Paths and Crossroads, Vol. 6, Mouton Publishers, 1985.

(обратно) 79

Фрейденберг О. М. Происхождение пародии // Труды по знаковым системам. Вып. 6. — Тарту, 1973. — С. 490.

(обратно) 80

«Пішла пародія. Починається література» (лат.). Цит. за: Агамбен Дж. Профанации. — М.: Гилея, 2014. — С. 49.

(обратно) 81

Жан Поль. Приготовительная школа эстетики. — М.: Искусство, 1981. — С. 145–146.

(обратно) 82

Богочестива розвага (лат.).

(обратно) 83

Дмитриев А.В., Сычев А.А. Смех: Социофилософский анализ. — М.: Альфа-М, 2005. — С. 6–8.

(обратно) 84

Аверинцев С. Бахтин, смех, христианская культура // М.М. Бах­тин как философ. М.: Наука, 1992. — С. 7–19.

(обратно) 85

Гройс Б. Тоталитаризм карнавала // Бахтинский сборник. — Вып. 3. — М. : Лабиринт, 1997.

(обратно) 86

Лотреамон. Песни Мальдорора. Стихотворения. Лотреамон после Лотреамона. — М.: Ad Marginem, 1998. — С. 86 [Песнь I, строфа 5].

(обратно) 87

Цьому ексцесові дикості та потворності протиставляли поняття Аристотеля «евтрапелія» (своєрідне рафіноване, витончене зухвальство, помірна насмішка, як щось середнє між тотальною жартівливістю блазня і грубою спонтанністю дикуна («Нікомахова етика», 1108a, 1128а, 1156а, 1157а, 1158а)). Це поняття було популярне у християнській культурі Візантії, що більш-менш ототожнювалося з «почуттям гумору». Навіть більше, після того як його підхоплює Тома Аквінський, «евтрапелія» легітимізує також стан радості й зичливої усмішки у західному середньовічному християнстві й Ренесансі. Історик риторики Марк Фюмаролі коментує цю популярність так: «Це вчене слово позначає щасливий, доброзичливий, усміхнений настрій, що поширює у розмові та соціальних стосунках розслабленість, веселість, дух гри й радості. У XIII ст. виникнення цього поняття у словнику християнської теологічної моралі збігається з появою усмішки на зображеннях рис обличчя Діви Марії з немовлям або Христа в готичній скульптурі. Радість, що передається від особи до особи, починає ставати чеснотою, а сум перестає вважатися належною установкою християнина. Гуманізм Ренесансу, який реабілітує “отіум”, надає цій радості світського характеру». (Fumaroli M. Interview au «Lexnews», p. 252: http://boris-lejeune.com/ArtouMystification.pdf).

(обратно) 88

Дослідник «Процесу цивілізації» Норберт Еліас збирався до свого трактату додати ще «Нарис про сміх», хоча, на жаль, ця праця залишилася незавершеною. Еліаса особливо цікавила «побудова», «ліпка», «тримання» виразу обличчя в суспільстві. Див.: Parvulescu A. Laughter: Notes on a Passion, MIT Press, 2010, p. 10.

(обратно) 89

На цю тему знята блискуча стрічка реж. Патриса Леконта «Насмішка» (Ridicule, 1996).

(обратно) 90

Платон учив у «Законах» (книга 11, 935е): «Треба визначити законом, кому дозволено чинити осміяння, а кому ні. Комічному, ямбічному або мелічному поетові геть не дозволено ані на словах, ані за допомогою жестів, байдуже, чи робиться це з гнівом або без гніву, висміювати будь-кого з громадян. Неслухнянця упорядники змагань виганяють з країни негайно в той самий день». Очевидно, Платон писав це з образою на Аристофана, який висміяв його вчителя Сократа в комедії «Хмари».

(обратно) 91

Козинцев А. Карнавализация и декарнавализация // Смех: Истоки и функции: под ред. А.Г. Козинцева). — М.: Наука, 2002. — С. 214.

(обратно) 92

Гострий дотеп (ісп.); твір Бальтасара Ґрасіана 1642 р.

(обратно) 93

Світовий гумор (нім.).

(обратно) 94

Погляди У. Еко на карнавал і комічне: Eco U. The Frames of Comic Freedom. — In: Carnaval! (ed. T.A.Seboek), Berlin, Mouton, 1984, p. 1–10.

(обратно) 95

Zupancic A. The “Concrete Universal” and What Comedy Can Tell Us About It, in: Lacan: The Silent Partners. (ed. Slavoj Zizek), London, Verso, 2006, p. 190.

(обратно)
Відгуки про книгу Сміх. Біологія, психіка, культура - Ерік Смаджа (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: