Її ім’я було Татьяна - Віктор Суворов

тільки один день — 14 вересня 1954 року. Місцевість обрано так, щоби максимально відповідала типовій сільській місцевості Центральної Європи: пагорби, улоговини, ліси, гаї, поля, досить висока щільність населення. Село Махівка (173 двори) — за 4,5 км від центру цілі.

Орловка (87 дворів), Іванівка (62 двори) і Єлшанка-2 (143 двори) — за 5 км від центру цілі.

Сільські колодязі для води відкриті, шахтного типу. Школа в селі Єлшанка — за 6,6 км від центру цілі.

Носій — Ту-4А. Бомба РДС-4 «Татьяна». Потужність — 38 кілотонн. Тобто Хіросіма і Нагасакі разом узяті й ще трішки понад те. Скидання — з висоти 8000 метрів. Підрив — на висоті 350 метрів.

Реалізм навчань — максимально можливий.

2

За задумом навчань, «західні» створили потужну оборонну лінію.

«Східні» готували прорив оборони.

У складі «східних» військ у навчаннях брали участь:

управління і штаб фронту з полком зв’язку. Штаб фронту було сформовано з генералів й офіцерів управління та штабу Прикарпатського військового округу. На чолі фронту «східних» — командувач військ Прикарпатського військового округу Маршал Радянського Союзу І. С. Конєв.

Начальник штабу фронту — генерал-полковник В. І. Костильов. Начальник розвідки фронту — генерал-лейтенант X. Д. Мамсуров;

управління і штаб 25-ї армії з окремим батальйоном зв’язку. Командувач армією — генерал-полковник П. О. Бєлов.

Першому ешелоні оперативної побудови 25-ї армії — 128-й (реально) і 15-й (умовно) стрілецькі корпуси.

25-та армія отримала завдання під час фронтової наступальної операції прорвати фронт «західних» і завдати головного удару по Ульяновську, додаткового — по Куйбишеву.

Ульяновськ і Куйбишев уявлялися чимось на зразок Дюссельдорфа і Кельна, де Волга відігравала роль Рейну.

Завдання допоміжного удару було покладено на 128-й стрілецький корпус, який мав 12-ту гвардійську механізовану і 50-ту гвардійську стрілецьку дивізії (реально) у першому ешелоні, 51-шу стрілецьку дивізію (умовно) у другому.

Посилення корпусу (реально):

10-та Гумбіненська орденів Суворова і Кутузова артилерійська дивізія прориву РВГК (2-га гвардійська і 47-ма гаубичні артилерійські бригади, 154-та важка гаубична артилерійська бригада, 16-та важка мінометна бригада);

27-ма гвардійська ордена Кутузова армійська гарматна артилерійська бригада (зі складу Московського військового округу);

5-та гвардійська ордена Олександра Невського інженерно-саперна бригада.

Наступ підтримували (реально):

140-ва ордена Кутузова бомбардувальна авіаційна дивізія (Іл-28);

10-та гвардійська Воронезько-Київська Червонопрапорна орденів Суворова і Кутузова штурмова авіаційна дивізія (МіГ-15);

119-та Невельська Червонопрапорна ордена Суворова винищувальна авіаційна дивізія (МіГ-17);

511-й Ясський окремий розвідувальний авіаційний полк (ІЛ-28Р).

Загалом — 320 бойових літаків. Авіаційні з’єднання і частини прибули з Одеського, Київського та Закавказького військових округів.

Ядерний удар — по другій позиції оборони противника.

Удар по першій позиції завдали артилерія. Початок вогневого нальоту — негайно після проходження ударної хвилі і пилевого валу. Щільність — 133 гармати на кілометр прориву, тривалість вогневого нальоту — 25 хвилин.

Щільність — менше, ніж на завершальному етапі минулої війни. Однак застосовувалися гармати більших калібрів — 100-мм і 130-мм гармати, 160-мм і 240-мм міномети, системи залпового вогню БМ-14 і БМ-24. Режим вогню було значно збільшено.

Крім того, і це головне, на війська супротивника, що захищали першу позицію, повинен мав уплинути ядерний вибух за спиною.

Авіація «східних» у момент вибуху мала знаходитися в повітрі, винищувачі — за 30 кілометрів від епіцентру, бомбардувальники — за 100 кілометрів. Завдання — не дозволити противнику швидко закрити пролом в обороні. Для цього завдавали зосередженого бомбового удару, щільність — 218 тонн на кожен квадратний кілометр оброблюваної площі.

Прорив оборони здійснювали ударом суміжних флангів двох гвардійських дивізій у напрямку епіцентру для того, щоб найефективніше використовувати результати атомного вибуху.

З виходом наступальних військ до третьої позиції супротивника послідовно завдавали ще двох ядерних ударів меншої потужності. Ці удари імітували.

3

3 серпня 1954 року на аеродром Володимирівка поблизу міста Ахтубинська приземлилися два бомбардувальники Ту-4А. Командири екіпажів майор В. Я. Кутирчев і капітан К. К. Лясников.

Ахтубінськ — це Астраханська область, але від Ахтубінська до Сталінграда рукою сягнути, а до Астрахані — трохи далі. Найближче до Ахтубінська — Капустин Яр. В армійському побуті — Кап-Яр, або Капустине, — наш найперший ракетний полігон.

Від того, що Кап-Яр і все навколо — суцільна заборонена зона, тут можна без ризику розташувати носії, заряди, персонал.

З 12 серпня екіпажі розпочали тренувальні польоти. Їх супроводжували розвідники ІЛ-28Р, завдання — зйомка параметрів вибуху.

7 вересня на аеродром Володимирівна спецешелоном було доставлено дві «Татьяни».

13 вересня під кожен з двох носіїв підвішено по бомбі.

Уранці 14 вересня обидва носії запустили двигуни. Про те, хто полетить, екіпажі літаків не знали. Повна готовність для обох. О 5 годині 41 хвилин начальник 71-го полігону ВПС генерал-майор авіації В. А. Чорноріз віддав наказ на зліт екіпажу Кутирчева.

О 6.00 Чорноріз через урядові канали зв’язку доповів керівнику навчань Маршалу Радянського Союзу Жукову про зліт носія.

У польоті носія супроводжували два розвідники ІЛ-28Р. Кілька ланок винищувачів МіГ-17, змінюючись на маршруті, охороняли носій і літаки-розвідники з наказом без попередження збивати будь-який літальний апарат, який наважиться наблизитися до носія.

Другий носій з підвішеною бомбою та ввімкненими двигунами чекав на аеродромі моменту, поки перший набере висоту. Після цього другому носію було дано наказ глушити двигуни, однак другий екіпаж мав перебувати в літаку до моменту вибуху бомби на Тоцькому полігоні.

Це довге й тужливе очікування.

4

Майор Кутирчев: «Ціль бачу!».

Маршал Радянського Союзу Жуков: «Виконуйте завдання».

Майор Кутирчев: «Вас зрозумів. Працюю».

О 9 годині 33 хвилини 10 секунд лиходійка «Татьяна» тихо ковзнула з бомбового люка носія, з легким свистом ринулася до землі. Через 48 секунд вона досягла заданої висоти.

І прогриміла.

Австрійський письменник Роберт Юнг чотири роки потому опублікує свою знамениту книгу про американських і західно-європейських учених-атомників. Книгу він назве «Яскравіше за тисячу сонць». Це, мабуть, найбільш образний, лаконічний і точний опис ядерного вибуху. Це саме те, що відчули на собі десятки тисяч учасників військових навчань «Сніжок». Сліпучий, неймовірно яскравий спалах на десятки кілометрів осяяв місцевість мертво-білим світлом, яке можна було б порівняти зі спалахами електрозварювання.

Вибух «Татьяны» порівняно з Хіросімою та Нагасакі

У точці вибуху виникла вогняна світлова область сферичної форми, горизонтальним розміром у 713 метрів. І сильно хитнуло. Хитнуло так, немов одним ударом у скельну породу вбили стометрову сталеву палю. Хитнуло земну твердь