Уявлена глобалізація - Нестор Гарсія Канкліні

не йдеться – каже він дружині, яка є фахівцем з порівняльного літературознавства, – про те, що, перебуваючи у Парижі, Астуріас заново відкрив Гватемалу, Кортасар – Аргентину і Кабрера Інфанте у Лондоні – Кубу. Відбувається дещо відмінне від того, що багато разів аналізували стосовно «Гри у класики»[61] і «Трьох сумних тигрів»[62]. Також соціологи й антропологи відчувають ностальгію чи тужіння за своїми країнами в якомусь університетському містечку в Каліфорнії, Нью-Йорку чи в Берліні, та це почуття спотворює спосіб відбору й інтерпретації даних, коли вони пишуть свої праці про підприємництво в Аргентині чи екологічну катастрофу в Амазонії. Питання полягає не лише у тім, що відстань дає їм змогу краще бачити власну країну, бути більшою чи меншою мірою аргентинцем, бразильцем чи гватемальцем. Він гадав, що дружина слухала його неуважно, оскільки продовжувала відповідати на електронні листи, однак вона відповіла: «Ти не вважаєш, що те, що розуміли як відстань, змінилося?»

2

Коли іспанський соціолог, який закінчив докторантуру в Парижі, отримав запрошення на конгрес у Берліні, він помітив, що дата його проведення збігалася з датою курсу, який він зголосився читати у Сан-Паулу. Я маю їхати до Південної Америки, коли декілька сотень латиноамериканців приїдуть до Європи, у тому числі деякі з бразильських друзів, з якими заприятелював під час перебування у Франції? Йому було цікаво побачити Бразилію, стати європейським спеціалістом у цій країні, можливо, навіть в Аргентині, й завдяки цьому отримати роботу в Іспанії. З кожним роком меншала кількість робочих місць для тих, хто присвячував себе європейським темам. Натомість з’являлися посади для тих, хто досліджував культуру, економіку і суспільство американських країн, з якими Європейський Союз збільшував торговельний взаємний обмін. Кількома роками раніше, після падіння Берлінського муру, видавалося можливим залишатися на континенті, спеціалізуючись на країнах Східної Європи. Перспектива здійснення там бізнесу привернула увагу Європи, і зменшилося захоплення Латинською Америкою, і навіть він сам спромігся взяти участь у двох програмах: перша під егідою ЮНЕСКО і друга французького уряду, спрямовані на навчання румунів тому, як здійснювати соціал-демократичну культурну політику за умов капіталізму. Однак ця перспектива затьмарилася війнами в Югославії, економічними кризами та посткомуністичною соціальною дезінтеграцією. Хоча Латинська Америка не була надійнішою, вона знову набула більшої привабливості.

Щодо Сан-Паулу, друзі, які там були, говорили йому про науковий профіль їхнього університету, його культурну витонченість, крім того, його візит мав збігтися з проведенням у цьому місті відомої мистецької бієнале. Насправді більшою мірою, ніж цей перенаселений мегаполіс майже без парків і площ, його вабили розповіді про сюрреалістичну Бразилію, пляжі, музику, карнавал і африканські культи. Баія, Ріо, Ору-Прету. Більше, ніж хаотичний гіпермодернізм Сан-Паулу, позбавлений історичної глибини Мексики, його приваблювала виразність метисації, контрасти та їхнє гаряче примирення, яке Європа нейтралізувала. Для когось, вихованого у католицькому франкістському суспільстві, якби він мав можливість згладити це виховання навчанням під впливом французького реалізму, є цікавим, що саме хоче сказати Каетано Велосо, коли співає, що немає гріха на південь від Еквадору.

З іншого боку, йому здалося, що на берлінському конгресі домінували культурні дослідження. Чи це з причини розквіту цього напряму в деяких європейських центрах, чи через бажання зацікавити північно­американців? Іспанія не мала попиту на культурні дослідження, які, як здавалося, затримувалися на Піренеях, як і деякі вітри. Чи це є модою, як деякі колеги з Мадрида вважають щодо глобалізації, чи, можливо, Іспанія через свої наміри відігравати роль посередника між Європою і Латинською Америкою залишається несприйнятливою щодо багатьох інтелектуальних інновацій півночі?

3

Американська фахівець з культурних досліджень присвятила роки тому, щоб спростувати наративи, які її держава створювала від ХІХ століття з метою виправдання підозрілих історій, пов’язаних з Латинською Америкою. Вона виявила, що одним із найпоширеніших методів була риторика про несумірність американського і латиноамериканського стилів життя. Однак зараз вона уважає, що дослідження з постмодерністської культури й антропології, які поставили під сумнів продукування та поширення знань, зменшили зверхність цих колонізаторських розповідей і патерналістську поблажливість до чарівності чужих. Зараз ми живемо за ситуації постколоніалізму, тому що підпорядковані народи не дають іншим представляти себе, пояснювала вона своїм учням, які вивчали іспанську мову.

Два факти примушували її сумніватись у цьому прогресі. З одного боку, в той час як культурні дослідження намагаються критично розглядати літературні твори як прості соціальні дискурси, позбавляючи їх естетського містицизму, видавничий ринок вшановує як представників Латинської Америки найпривабливіші наративи, а деякі університетські центри забезпечують культурне визнання магічним романам, неомексиканським або неоінкським картинам, захоплені тим, що вважають їхньою історичною цінністю. Чи не настав час дослухатися до тих, хто, пройшовши скрізь соціологізуючі або деструктивні зусилля культурних досліджень і саме для того, щоб не втратити ринок, знову починають цікавитись особливістю та глибиною естетичних досліджень, сподіваючись знайти в них – більшою мірою, ніж в їхній історичній цінності – спроможність порушити впевненість у своєму, відкрити нас до інакшого й до інакших? Їй розповіли, як на одній конференції латиноамериканський антрополог заявив, що одна зі змін, які відбулись у культурі під час переходу від європейського до американського домінування, полягала у тому, що ми почали це століття, заздалегідь перевіряючи, як поєднати мистецтво з життям, і закінчуємо його, запитуючи себе, як відокремити його від ринку. Їй таке протиставлення здавалося дещо маніхейським, однак давало привід для міркування.

Другий сумнів виник у неї під час спостерігання за тим, як глобалізаційні тенденції економіки посилюють окремі кордони та призводять до вигадування інших. Насправді розбіжності між Сполученими Штатами та Латинською Америкою зменшуються під впливом угод з вільної торгівлі, комунікацій на основі прогресивних технологій і транснаціонального обміну мігрантами. Однак оскільки американський уряд і суспільство створюють нові бар’єри (з яких найбільше її вразив й спонукав взяти участь у протестах Закон 187, прийнятий у Каліфорнії), відмінності та віддаленість між дослідниками з Півночі та з Півдня зберігаються. Як вона прочитала в одному листі, надісланому до журналу Асоціації латиноамериканських досліджень, дослідники з Півночі ніколи не публікують «результати своїх досліджень у спеціалізованих латиноамериканських виданнях або у книжках іспанською чи португальською мовами або французькою, коли йдеться про дослідження Гаїті чи інших франкомовних держав». Нерідко американці «повертаються до своєї країни з інформацією або даними, копії яких не залишають у тих країнах, де їх отримали». Відповідно, латиноамериканські дослідники дуже рідко публікують свої праці на Півночі «через високу вартість перекладу та через брак обізнаності про спеціалізовані публікації або доступу до них» (Dietz та Mato, 1997: 31).

4

Антрополог і фахівець з культурних досліджень пішли на мистецьку виставку ARCO в Мадриді в лютому