Її ім’я було Татьяна - Віктор Суворов

Інтерес Жукова — піднятися над рахівником із Держбанку, якому Жуков змушений підкорятися.

Інтерес обох — розвивати збройні сили так, як необхідно з позицій вищої стратегії, а не так, як уважають політичні базіки Хрущов, Маленков, Булганін, начепивши золоті погони, але нічогісінько не тямлячи у військових справах.

Інтерес обох — вивести армію з-під контролю цивільних базік.

6

У Жукова була ще одна причина відновити діловий контакт із генерал-лейтенантом Штеменком. Під час війни Жуков оточив себе підлабузниками та вислужниками. Жуков їх підіймав і возвеличував, вішав на них ордени й генеральські зірки. Але після війни, коли Сталін скинув Жукова з вершин, усі підлабузники і блюдолизи віддалилися від свого благодійника зі швидкістю трасуючих куль, які зі свистом розлітаються у темряві, наштовхнувшись на бетонну стіну ДОТу.

Жуков залишався Маршалом Радянського Союзу. Жуков зберігав за собою квартиру в урядовому будинку в Москві й дачу палацового типу в Підмосков’ї.

Проте в нас становище людини визначається не за званням чи володінням палацами, а за займаною посадою. А посада Жукова, починаючи з 3 червня 1946 року, — командувач військами Одеського військового округу; з 4 лютого 1948 року — Уральського. Порівняно з тим, що було раніше, — найнижче падіння. Якщо падіння почалося, то відомо, чим воно скінчиться.

Відтак, коли командувач військ Одеського військового округу Маршал Радянського Союзу Г. К. Жуков на кілька днів приїхав до Москви зустрічати новий 1947 рік, на його запрошення не відгукнувся жоден із тих, кого він на війні піднімав і звеличував. Усі вони знали, що Жуков на вершини не повернеться, тому неслід плямувати репутацію дружбою з опальним стратегом.

Однак після смерті Сталіна Хрущов повернув Жукова на висоти. Жуков знову піднісся. Посада першого заступника Міністра оборони давала змогу нагадати своїм колишнім «улюбленцям» про їх досить необачну поведінку. Жуков згадав усіх. Жуков запхнув кожного з них у такі куточки нашої великої Батьківщини, де служба медом не здавалася ніколи й нікому.

Але тепер Жукову була потрібна нова команда.

Штеменко не був ані ставлеником, ані висуванцем Жукова. Штеменко, як і Жуков, був висуванцем Сталіна. Штеменко не був серед тих, хто відвернувся від Жукова в час падіння. Тому в Жукова були всі підстави забрати генерал-лейтенанта Штеменка до своєї нової команди.

Штеменка було знято з посади й розжалувано у генерал-лейтенанти за наказом Хрущова. Отже, Штеменко не міг бути прихильником і союзником Хрущова. Такий генерал міг бути корисним. Крім цього, Штеменко, незважаючи на падіння, зумів зберегти гарні стосунки з багатьма давніми бойовими товаришами.

У Жукова на той час не було надійної команди, не було людей, на яких можна покластися в серйозній справі. У Штеменка вони були.

Тому була й тема для розмови. Шкода, нікому ніколи не вдасться відновити деталі.

Мені лише відомо, що в кінці зустрічі, уже проводячи генерал-лейтенанта Штеменка, Жуков запитав, чи немає на прикметі метикованого генерала, здатного піти на серйозний ризику дуже важливій справі.

Штеменко відповів, що такий генерал на прикметі є, — командир 27-го стрілецького корпусу 13-ї армії Прикарпатського військового округу генерал-лейтенант Мамсуров. Давно на армію пора ставити, то і вище.

Потиснувши руку, Жуков посміхнувся і підморгнув: «Усе в наших руках».

ДІЙОВІ ОСОБИ

ШТЕМЕНКО СЕРГІЙ МАТВІЙОВИЧ

Народився 1907 року.

Добровільно вступив до лав Червоної Армії. Був бійцем і молодшим командиром. 1930 року закінчив Севастопольську школу зенітної артилерії. За неповних три роки обнімав посади командира взводу, батареї, начальника штабу артилерійського дивізіону та першого помічника начальника штабу артилерійського полку.

1933 року вступив до Військової академії механізації та моторизації РСЧА імені Й. В. Сталіна (з 1943 року — Військова ордена Леніна академія бронетанкових і механізованих військ Червоної Армії імені Й. В. Сталіна), яку закінчив 1937 року. Командував окремим навчальним важким танковим батальйоном. Мав виняткову, феноменальну, надлюдську пам’ять. Цей дар поєднувався з видатними здібностями аналітика, що послужило підставою для зарахування вже наступного 1938 року до Військової академії Генерального штабу, яку підполковник Штеменко закінчив у кінці 1940 року.

Під час розподілу просив призначити на будь-яку командну посаду в будь-якому військовому окрузі, але був направлений в Оперативне управління Генерального штабу Червоної Армії. Тут він зустрів початок війни.

Восени 1941 року отримав звання полковника.

3 червня 1942 року — начальник 4-го напрямку оперативного управління Генштабу.

23 листопада 1942 року в день, коли пересувні з’єднання Південно-Західного та Сталінградського фронтів замкнули кільце оточення навколо німецьких військ у районі Сталінграда, полковник Штеменко був підвищений до генерал-майора.

4 квітня 1943 року Штеменко отримав посаду начальника оперативного управління Генштабу та звання генерал-лейтенанта. Із цього часу під контролем Сталіна й Василевського, особисто керував розробленням усіх стратегічних планів Червоної Армії.

Під час війни Сталін установив суворий і твердий порядок роботи Генерального штабу Відповідно до сталінського розкладу, вищі керівники Генштабу мали право спати не більше чотирьох-п’яти годин на добу, начальник оперативного управління генерал-лейтенант Штеменко — тільки вдень, з 14-ї до 18-ї, якщо на фронтах спокійно — до 19 години.

У другій половині війни у складі Збройних сил Радянського Союзу було 72 загальновійськові армії, 6 гвардійських танкових армій, 174 стрілецьких, 26 танкових, 14 механізованих, 10 артилерійських, 9 повітряно-десантних, 8 кавалерійських корпусів, 516 стрілецьких (не враховуючи мотострілецьких, повітряно-десантних і гірськострілецьких), 105 артилерійських і мінометних, 26 кавалерійських дивізій, 44 укріплені райони. Крім того, 18 повітряних армій, 7 армій ППО, флоти і флотилії, військові округи, 10 управлінь оборонного будівництва перетворених з 10 саперних армій, сотні авіаційних корпусів і дивізій. Штеменко пам’ятав імена всіх командувачів і командирів до дивізії включно, знав стан і розміщення кожного фронту і флоту, кожної армії і флотилії, кожного корпусу, кожної дивізії.

Обстановка змінювалася щодня, щогодини, щохвилини. Штеменко встигав усе охопити й запам’ятати.

І це ще не все. Працювала розвідка в кожному батальйоні, в кожному артилерійському дивізіоні, в кожному полку, в кожній бригаді та дивізії, в кожному корпусі, армії, флотилії, флоті, фронті, працювала розвідка партизанських загонів, працювала військова стратегічна агентурна розвідка у ворожих портах і столицях. Уся інформація стікалася до Розвідувального управління Генерального штабу, яке кожні шість годин видавало зведення: ця німецька дивізія вибула, ця прибула, ця перекинута із цієї ділянки на цю, у цій дивізії свіжі сили, ця пошарпана.

Над аналітиками військової розвідки — вічне прокляття: ти завжди винен.

Якщо доповідаєш негайно, значить, відомості неточні, недостовірні, неперевірені. І з тебе за це спитають.

Якщо