Розстрільний календар - Олена Герасим'юк

на спад і незабаром згас». Джерела

Вєдєнєєв Дмитро. Як загинув Шухевич і що могло статися з його тілом // Історична правда: [Інтернет-ресурс]. — 2011. — 11 листопада. Режим доступу: https://goo.gl/BH9QVP

Документальний фільм про головнокомандувача Українською Повстанською Армією Романа Шухевича. Автор сценарію та режисер Тарас Каляндрук. 2007. Режим доступу: https://goo.gl/S17Kyg

Ісаюк Олеся. Загибель Романа Шухевича: в кадрі і за ним // Історична правда: [Інтернет-ресурс]. — 2015. — 5 березня. Режим доступу: https://goo.gl/G0FCtB

Особисте листування головнокомандувача УПА Романа Шухевича // Електронний архів українського визвольного руху. Режим доступу: https://goo.gl/bAhStx

7 березня 1938 року розстріляний кубанський письменник Гаврило Доброскок

У 1904 році Гаврило Доброскок приїхав до Краснодара і почав працювати у бібліотеці ім. О. Пушкіна. За короткий час він перетворив її на сховище різноманітної літератури та зброї, явку для революціонерів, які приїжджали в край.

Збереглися спогади Гаврила Васильовича про ці дні: «У бібліотеку я вступив, щоб вона не потрапила до рук чорносотенців, а перед цим збирався їхати до Харкова навчатися. Раніше заві­дуючим працював Попов, але й він від’їжджав, й мене запросили попрацювати тимчасово, до серпня, щоб зберегти нелегальну літературу. Я погодився, а потім робота сподобалась, я втягнувся, відтак й залишився аж до 1917 року. Довкола бібліотеки групувалися представники всіх без винятку партій… усі ховали літературу. Як згодом з’ясувалося, декотрі працівники, яким ми цілком й повністю довіряли, виявилися провокаторами... 1905 року в бібліотеці було багато конспіративного. Між іншим, зберігалася там й зброя цілими ящиками. Ми домовилися, що револьвери ховалися за книжками із червоними палітурками, й, таким чином, хто хотів, то міг прийти й взяти. У червоних палітурках в нас були «Отечественные записки» за цілий рік, й, щоб не виникало підозри, ми поставили їх біля самого виходу, де відбувався обмін літератури. Невдовзі виявилося, що це не було таємницею, багато сторонніх заходило до бібліотеки, й їм без усяких перешкод видавалася зброя».

Утім, щороку бібліотечні фонди зростали і люди могли знайомитись із цінними зразками світової та української класики і документами з історії Чорноморського краю.

Дослідники вважають, що Гаврило Доброскок відіграв провідну роль у формуванні оригінальної кубанської драматургії. Аби більше глядачів побачили його п’єси «Козачі прадіди» та «Січовий орел», було навіть облаштовано спеціальний театр-вагон, який їздив від станції до станції.

Гаврила Доброскока заарештували у лютому 1938 року за звинуваченням в організації української націоналістичної групи в Краснодарі. Усі заслуги драматурга були моментально перекреслені, дехто вимагав психіатричної експертизи.

Слідчий інтерпретував матеріали справи так, ніби Доброскок з перших днів перебування на Кубані підривав основи СРСР. Заарештованого били, шантажували, вимагали не ускладнювати ще більше і без того складне становище. «Інспектор Доброскок, — писав слідчий Проскурін, — не зупиняється ні перед погрозами, ні перед насильством по відношенню до вчителів і дітей в своєму прагненні проводити українізацію до нестями».

І Доброскок зламався: підписав свідчення, де був список начебто «членів його організації», потім «визнав» себе її керівником та «зізнався», що хотів створити буржуазну республіку. 14 лютого 1938 року Особлива трійка НКВС винесла йому вирок, а 7 березня 60-річного драматурга розстріляли.

Джерела

Польовий Ренат. Кубанська Україна. — К.: Діокор, 2002. Режим доступу: https://goo.gl/wOyAvK

Лучинський Юрий. Запрет на язык: «лингвистические проб­лемы» кубанской прессы начала XX века // Донецький вісник Наукового товариства ім. Шевченка. Т. 18. — Донецк, 2007. Режим доступу: https://goo.gl/E988Wf

8 березня 1946 року на псевдособорі ліквідували Українську греко-католицьку церкву

У післявоєнний період Україною пройшли кілька хвиль репресій — влада «прибирала» тих, хто збирав цінні дані про злочини, і встановлювала жорсткіший контроль за населенням.

На псевдособор у Львові у 1946 році примусом зігнали 216 священників. У соборі Святого Юра, без особливих промов та обговорень, 8 березня відбулось перше голосування. Проте його результати не відповідали планам енкаведистів, тому наступного дня під тиском була проголошена ліквідація Української греко-католицької церкви і «возз’єднання» її з Російською православною церквою.

«Ініціативна група з возз’єднання ГКЦ із РПЦ» направила звернення до уряду УРСР з проханням схвалити і визнати право Групи на «об’єднувальну» кампанію та обґрунтування рішення «бажанням народних мас».

Примусове злиття церков тривало у різних регіонах до 1949 року. Право на відкрите існування Греко-католицька церква отримала тільки у 1989 році.

Джерела

Хрущов — Сталіну: «Очікую Ваших розпоряджень»: Дослівний переклад листа тодішнього керівника української компартії Микити Хрущова Сталіну про ліквідацію «уніатської» церкви // DW: [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://goo.gl/xmX88U

Федик Ігор. Псевдоліквідація Української Греко-Католицької Церкви // Вголос: [Електронний ресурс]. — 2016. — 28 лютого. Режим доступу: https://goo.gl/CSDo5Z

Документи Кардинала Йосифа Сліпого: [Документи з видання: Dragan А. Our Ukrainian Cardinale. — New York, N.Y., 1966] // Патріарх Йосиф Сліпий: [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://goo.gl/ipBp8e

Терещук Галина. Псевдособор 8 березня 1946 року — це важкий злочин проти Української Греко-Католицької Церкви // Радіо Свобода. — 2006. — 8 березня. Режим доступу: https://goo.gl/ILgGXN

11 березня 1944 року відбулося засідання трибуналу у справі перекладача Григорія Кочура

Кочур під час тимчасової німецько-фашистської окупації належав до організації українських націоналістів, підтримував зв’язки з представниками Центрального проводу ОУН, від яких одержував відповідну літературу й розповсюджував її серед своїх знайомих.

Із обвинувачувального висновку старшого слідчого УНКДБ Лоскутова

Слідство та допити тривали кілька місяців. Враховуючи відсутність будь-яких речових доказів, органам дізнання необхідні були «факти». Їх «отримали» за допомогою залякування та погроз. Справа, передана до суду, зводилася до того, що подружжя Кочурів нібито дало своїй знайомій прочитати анонімну листівку, а та на допиті не витримала побоїв і «зізналась», що її вербували в ОУН. Пізніше Кочур в інтерв’ю згадував: «Приїздили хлопці зі Львова, привезли вірші Антонича. До того я не знав, що існує такий поет. А потім я взнав, що до мене їздили “націоналісти” і що ми “мечтали отторгнуть Украину от великого Советского Союза”».

11 березня 1944 року під час закритого судового засідання трибуналу