Розстрільний календар - Олена Герасим'юк
Обвинувачення базувалось на доносі Біленького-Березинського, слідство велось у Києві. У в’язниці Мисик відкидав будь-які «факти» своєї провини. Чотири дні голодував, не пив навіть води, аби довести свою невинуватість. Це не врятувало його від таборів, але, можливо, врятувало від смерті. 13—15 грудня 1934 року виїзна сесія Військової колегії Верховного суду СРСР під головуванням Василя Ульріха засудила 28 звинувачуваних у цій справі до розстрілу. Справу Мисика, який, попри всі тортури, категорично відмовився визнати себе винним, направили на додаткове розслідування — разом зі справами ще вісьмох звинувачуваних.
26 лютого 1935 року з’явився висновок, де було вказано на відсутність достатніх даних для передання справи Мисика до суду. 19 липня 1935 року Особлива нарада при НКВС СРСР ухвалила ув’язнити його у виправно-трудовому таборі строком на 5 років через «належність до священицької родини» та зв’язок з «українськими націоналістичними елементами», що перетворило поета на «соціально небезпечну особу». Покарання відбував на Соловках. У таборових паперах письменником не значився.
Згодом Василь Минко — сусід Василя Мисика по будинку «Слово» — розповів про прикру помилку: насправді шукали його, Минка, а не Мисика. Дружина Мисика згадувала: «Брат Василя Минка, працівник Харківського КДБ, вирішив урятувати свого брата, попередивши його заздалегідь про арешт. Він негайно виїхав до Московської області, залишивши навіть родину. ...Коли прийшли заарештовувати Василя Минка, його вже не було в Харкові, а жив він над Василем Олександровичем. Тоді, за вказівкою брата (КДБ), заарештували Василя Олександровича (Мисика), показавши йому (на його прохання) ордер на арешт Василя Минка.
Таким чином, брат поставив галочку проти Василя Минка в Харкові, а Василя Мисика в списку направив до Києва. ...Василя Минка ніхто не шукав, хоч Миколу Зерова знайшли і в Москві й доправили до Києва. Треба сказати правду про чесність Василя Минка, який почував себе завжди винним перед Василем Олександровичем: він сам узяв довідку про реабілітацію, знявши з неї копію в нотаріальній конторі, і прислав Василеві Олександровичу, листувався з ним, допомагав йому, підписуючись: “Завжди Ваш”».
Навесні 1940 року Василь Мисик після відбуття каторги повернувся в Україну. У 1956 році з нього зняли всі звинувачення, а 16 жовтня того самого року ухвалою Військового трибуналу Київського військового округу реабілітували.
ДжерелаДика Ганна. Мисик Василь: «Хочеться додому, до роботи, сняться книги і аркуші» // Українська літературна газета. — 2013. — 13 грудня. Режим доступу: http://goo.gl/WKUJUA
Мисик Василь Олександрович (1907—1983): [Біографія і твори] // 1576: Бібліотека українського світу: [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://goo.gl/lUPNEp
Никанорова Олена. Василь Мисик: таємниці долі // День. — 2012. — 22 червня. Режим доступу: http://goo.gl/AdWSt0
Руденко Наталя. Дядя Вася — Василь Олександрович Мисик, яким я його пам’ятаю // Радіо Свобода. —2012. — 24 червня. Режим доступу: http://goo.gl/26iFF2
Слабошпицький Михайло. Цей скромний, тихомовний поет // Слово Просвіти. — 2015. — 10 вересня. Режим доступу: http://goo.gl/lTqigG
Стріха Максим. Василь Мисик — той, хто вижив на Соловках // Радіо Свобода. — 2012. — 22 лютого. Режим доступу: http://goo.gl/HpPObR 27 лютого 1930 року заступник голови ДПУ УСРР Карл Карлсон23 звітував про виселення за межі України 17 294 розкуркулених
На XI з’їзді КП(б)У генеральний секретар ЦК КП(б)У Станіслав Косіор повідомив, що загальна кількість знищених господарств досягла 90 тисяч, а вартість конфіскованого майна — близько 65 млн крб. Усього у 1928—1931 рр. в Україні було ліквідовано 352 тисячі селянських господарств. Вирішальну роль у цьому зіграли проведені злочинними методами колективізація і «розкуркулення». Наприкінці 1932 року в Україні було колективізовано майже 70 % селянських господарств і понад 80 % посівної площі.
Відповідно до постанови ЦК ВКП(б) від 30 січня 1930 року розкуркулені ділилися на три категорії. Перша — селяни, які брали участь в антирадянських і антиколгоспних виступах. Вони підлягали арешту, а їхні родини — виселенню у віддалені райони країни. Друга — «великі куркулі та колишні напівпоміщики, які активно виступали проти колективізації». Їх разом з родинами виселяли у віддалені райони країни. Третя категорія — «куркулі», їх розселяли у спеціальних селищах у межах тих самих адміністративних районів. У всіх куркулів конфісковували засоби виробництва, худобу, господарські та житлові будівлі, підприємства з переробки сільськогосподарської продукції та запаси насіння.
Основна маса заарештованих повинна була виїхати до таборів. «Найбільш злісний актив» розстрілювали. Родини заарештованих або розстріляних «куркулів» висилалися до північних районів СРСР. Для розгляду справ першої категорії при повноважних представництвах ОДПУ РНК СРСР (ПП ОДПУ) створювалися «трійки», до яких входили представники крайкому ВКП(б) або ЦК союзної республіки та прокуратури. Для безпосереднього керівництва операцією з виселення куркулів другої категорії та їхніх родин в округах та окрвідділах ОДПУ створювалися «трійки» на чолі з начальником окрвідділу ОДПУ. На випадок ускладнень при ПП ОДПУ створювалися мобільні групи з частин ОДПУ. Там, де «чекістсько-військового резерву» не вистачало, дозволялося використовувати «у скритому вигляді військові групи з надійних, профільтрованих Особливими органами ОДПУ частин Червоної армії».
ДжерелаГолодомор 1932—1933 рр. Харківська область: [Електронний ресурс]. Режим доступу: golodomor.kharkov.ua
Нестор-літописець Голодомору // // Історична правда: [Інтернет-ресурс]. — 2014. — 21 листопада. Режим доступу: http://goo.gl/1B0tXJ
Пам’ять про Голодомор 1932—1933. Режим доступу: http://goo.gl/6AlKrC
Патриляк Богдан. Сталін як Путін. Голодомор — реакція на мільйонний селянський «Майдан» початку 1930-х // Історична правда: [Інтернет-ресурс]. — 2014. — 19 листопада. Режим доступу: http://goo.gl/Yr9N5g
12
Див. також: «12 березня 1964 року генерал Петро Григоренко направлений на психіатричну експертизу» (с. 120).
13
Текст Олександри Очман.
14
Текст Тетяни Швидченко.
15
Текст Олени Кухар.
16
Текст Ірини Скакун.
17
Текст Ірини Скакун.
18
Текст Олени Кухар.
19
Див. також: «3 січня 1934 року відбувся перший допит письменника-гумориста Остапа Вишні» (с. 12).
20
Текст Міли Мороз.
21
Текст Ірини Скакун.
22
Текст Олени Кухар.