Розстрільний календар - Олена Герасим'юк

Номан Челебіджіхан, він же Челебі Челебієв, очолював уряд Кримської Народної Республіки у 1917—1918 рр., до моменту, коли у січні 1918 року владу на півострові захопили більшовики. Кримська Народна Республіка була одним із перших у світі проектів демократичної республіки мусульман.

Челебіджіхан вітав утворення Української Народної Республіки, підтримував зв’язки з Українською Центральною Радою. Кримськотатарська делегація у складі 10 осіб Мусульманського виконкому у вересні 1917 року підтримала рішення З’їзду народів Росії, що відбувся у Києві, перетворити Росію на федерацію рівноправних республік. Утім, Українська Народна Республіка, по суті як і Тимчасовий уряд Росії, так і не змогла остаточно визначитись із правовим статусом Кримської Народної Республіки.

Поєднуючи «республіканське з релігійним», Челебіджіхан став першим муфтієм мусульман Криму, Литви, Польщі і Білорусі. Політик вів боротьбу за кримськотатарський народ, вибирав ситуативних союзників задля Кримської держави. За це його заарештовували і за царя, і за Тимчасового уряду, і за більшовиків.

Челебіджіхан не раз твердив, що «у Криму дружньо живуть різні національності, мов різні квіти і троянди в одному квітнику. Ми хочемо з цих різних кольорів скласти букет, і поставити його перед європейськими державами, і вимагати від них гарантій нейтральності і недоторканності до Кримського букету і самого Криму.

Ми будемо працювати спільно на процвітання Криму. Ми закликаємо до цієї роботи всі національності незалежно від раси. Крим повинен стати нейтральною і антиімперіалістичною країною і зразковою державою».

Після того як більшовики безперешкодно захопили владу у Сімферополі, Челебіджіхана заарештували. 23 лютого 1918 року він був розстріляний у Севастопольській в’язниці. Тіло викинули в Чорне море.

Громенко Сергій. Ant Etkenmen (Я Поклявся): до 130-річчя Номана Челебіджихана // Історична правда: [Інтернет-ресурс]. — 2015. — 28 грудня. Режим доступу: https://goo.gl/zfRhpg

Якубович Михаил. Номан Челебиджихан: жизнь как подвиг // Ислам в СНГ. — 2013. — 13 февраля. Режим доступу: https://goo.gl/9AxY2k 23 лютого 1938 року заарештований письменник, бандурист Гнат Хоткевич21

Як мені далі жити? Мене позбавили праці й хлібних карток. Ми голодуємо. Я спроможний купити лише один кухоль квасолі на день, із якої варимо на всіх юшку... На двох дітей маємо тільки одну пару чобіт, а їм же треба ходити до школи... В нас нічим топити... Вода в хаті замерзає...

Із листа Гната Хоткевича

Щойно Хоткевич, абсолютний невдаха у справах любовних, після двох гучних розлучень нарешті отримав шанс налагодити особисте життя, як на його голову посипалися біди.

Його твори зняли з друку — за «невідповідне ідейне спрямування». Видавництво вимагало повернути гонорар. Щоб розрахуватися з боргами, письменник змушений був розпродавати власні речі та працювати на декількох роботах одночасно, незважаючи на інвалідність. Але злидні не відступали, хоча він вже давно був мало не легендою в театральних, музичних і письменницьких колах. Хоткевичу не допомогла ні Спілка письменників України, ні Академія наук УРСР.

На нього полювали досить давно — він зазнав переслідувань ще за участь у керівництві політичним страйком у 1905 році й був вимушений переїхати з Харкова до Галичини. Методом нехитрих міграцій Україною і закордоном йому досі вдавалося уникати відкритих сутичок з каральними органами.

23 лютого 1938 pоку було виписано ордер на арешт Хот­кевича як «учасника антирадянської української націоналістичної організації». Водночас відбувся трус на його квартирі, вилучили паспорт письменника, профквиток і мисливську рушницю.

Далі «гріхи» Хоткевича перед радянською владою тільки зростали. У постанові НКВС УРСР від 3 березня 1938 pоку його вже звинувачували в участі у «контрреволюційній українській повстанській організації» і в тому, що він «як агент німецької розвідки протягом тривалого часу проводив активну контрреволюційну націоналістичну організаційну і шпигунську діяльність».

Під постановою підписався оперуповноважений III відділу управління державної безпеки Ейдук. У протоколі допиту від 23 травня 1938 pоку, який вів той самий Ейдук, Хоткевичу інкримінувалося, що він «переконаний український націоналіст... протягом всього існування соціалістичної держави вів активну боротьбу з радянською владою».

Внаслідок вжитих «заходів фізичного впливу» письменник був змушений визнати себе німецьким шпигуном і «зізнатися у всіх скоєних злочинах».

У справі Хоткевича, надісланій на розгляд НКВС СРСР, як доведений факт стверджувалося, що у 1923 році у Харкові він був завербований для шпигування на користь Німеччини, а також був не лише пов’язаний з «Українською військовою організацією», а й «проводив активну діяльність по лінії цієї контрреволюційної організації».

Про останній момент у житті Гната Хоткевича свідчить «Виписка із протоколу № 69 засідання Особливої трійки УНКВС по Харківській області» від 29 вересня 1938 року: обвинуваченого розстріляти, а особисте майно конфіскувати.

Вирок виконаний 8 жовтня 1938 pоку.

Самчинська Тетяна. Гнат Хоткевич: німецький шпигун із банду­рою // Друг читача. — 2010. — 6 липня. Режим доступу: https://goo.gl/vpZCFx

Нас дуже вразила розправа над дисидентами 1972 року, як казали, «покіс». Ми вирішили, що треба і нам щось робити, протистояти.

Зі спогадів Володимира Мармуса

Дев’ятеро хлопців із села Росохач готувались до визвольної боротьби серйозно: тренувались у лісі, мали вогнепальну зброю, поширювали містом листівки з протестними заявами, вмикали біля кінотеатрів, де збиралось чимало людей, записи із закликами до боротьби за Україну. Мали навіть свою печатку: козак з рушницею, вгорі тризуб, а по колу напис «Українська держава».

Наслідуючи традиції борців-попередників, хлопці (а це були Володимир та Микола Мармуси, Петро Вітів, Володимир Сеньків, Микола Слободян, Микола Лисий, Василь Лотоцький, Петро Винничук, Степан Сапеляк) присягали перед образом Пресвятої Богородиці на верхівці гори Лаканець у Росохачі — там, де колись відбувалися зібрання повстанців.

Святкування 55-річчя проголошення Української держави увійшло в історію. У ніч проти 22 січня 1973 року хлопці вивісили над Чортковом українські національні прапори: над кінотеатром «Мир», педагогічним училищем, критим ринком та будівлею лісгоспу. Реакція влади була моментальною. Відразу була порушена кримінальна справа за фактом «розповсюдження антирадянських листівок і вивішування націоналістичних прапорів», яка була направлена до столичного КДБ.