Розстрільний календар - Олена Герасим'юк

у цьому залі, імена деяких відомих мені в’язнів. Як уже ви чули вчора, я прошу вас уважати, що всі в’язні совісті, усі політв’язні моєї країни розділяють зі мною честь Нобелівської премії Миру…

Із Нобелівської промови академіка Андрія Сахарова

Серед 129 прізвищ в’язнів совісті — 74-тим у списку — Нобелівський лауреат назвав прізвище письменника і правозахисника Степана Сапеляка. 19 лютого 1973 року його та ще сімох членів підпільного націоналістичного угруповання на чолі з Володимиром Мармусом заарештувало КДБ. У лютому-червні того самого року було взято під варту інших учасників групи.

За рік до арешту Сапеляк почав протестувати, зокрема, проти агресивного компартійного свавілля та арештів української інтелігенції — він написав на ім’я генсека ЦК КПРС Брежнєва та першого секретаря ЦК КПУ Щербицького відкриту заяву.

У січні 1973 року хлопець вступив до створеної в його рідному селі підпільної патріотичної організації. Окрім очільника Володимира Мармуса її учасниками були Володимир Сеньків, Петро Вітів, Петро Винничук, Микола Мармус, Микола Слободян, Андрій Кравець, Микола Лисий.

У ніч проти 22 січня 1973 року, до 55-тої річниці проголошення УНР та 54-тої річниці Акту злуки ЗУНР з УНР, юнаки вивісили над установами Чорткова чотири національні прапори та розповсюдили 19 написаних від руки великих листівок з гаслами «Ганьба політиці русифікації!», «Хай живе зростаючий український патріотизм!», «Свобода слова, друку, мітингів!», «Свободу українським патріотам!».

24 вересня 1973 року Степан Сапеляк був засуджений Тернопільським обласним судом за «антирадянську агітацію і пропаганду» та «організаційну діяльність та участь в антирадянській організації» до 5 років позбавлення волі та 3 років заслання. Також йому інкримінували зберігання рукописної книжки Володимира Мармуса з повстанськими піснями та написання вірша антирадянського змісту, прослуховування закордонних радіостанцій і поширення «наклепницьких вигадок, що ганьблять радянський державний і суспільний лад».

У в’язниці Сапеляк голодував, протестував, нелегально передавав листи на волю, за що не раз потрапляв до карцеру. Він був одним з наймолодших, тому ним опікувалися вояки УПА — «25-літники». 23 червня 1974 року Степана побили наглядачі, і наступного дня вибухнув страйк, у якому взяли участь 45 політ­в’язнів різних національностей.

У лютому 1978 року Степана Сапеляка етапували на заслання до села Богородське Ульчського району Хабаровського краю. Звільнений у 1981 році.

Джерела

Овсієнко Василь. Сорокаріччя арештів 1972 року // Слово Просвіти. — 20120. — 19 січня. Режим доступу: http://goo.gl/vxEk0n

Рапп Ірина, Овсієнко Василь. Степан Сапеляк Режим доступу: http://goo.gl/KXp9Di

20 лютого 1932 року мистецтвознавець Микола Макаренко відмовився від участі у створеній українським радянським урядом «ліквідаційній комісії», що мала готувати наукове підґрунтя для знищення старовинних церков

Зі встановленням радянської влади в Україні почалась ідеологічна «переоцінка» культури. Мистецтвознавці змушені були відстоювати існування чи не кожної історичної пам’ятки та перешкоджати вивезенню за кордон цінних експонатів. Особливо дісталось церквам та соборам.

У Києві було заплановано створення нового урядового кварталу. Замість ансамблю собору Софії Київської, Михайлівського Золотоверхого монастиря та Трьохсвятительської церкви влада вирішила спорудити будівлі Раднаркому і ЦК КП(б)У, а посере­дині поставити пам’ятник вождю революції — Леніну.

Для оцінки проектів скликали спеціальну комісію, до якої запросили відомого мистецтвознавця Миколу Макаренка. Він розкритикував «ліквідаційний план» і написав телеграму особисто Сталіну, аби захистити культові споруди.

Разом із вченими, завідувачами музеїв та архівів, художниками та істориками він звернувся з листом-протестом до Раднаркому УРСР. Кожен з підписантів отримав відповідь з вимогою відкликати підпис і заспокоїтись. Макаренко відмовився мовчати, і за два роки його заарештували фактично за відмову ставити підпис під актом про знесення Михайлівського Золотоверхого собору: «за контрреволюционную деятельность, выразившуюся в противопоставлении проводимым мероприятиям».

Упродовж трьох років заслання у Казані Макаренко не кидав справу всього свого життя: консультував Центральний історичний музей, викладав у художньому технікумі та стежив за новинами з Києва. У 1936 році його знову заарештовували за «принадлежность к контрреволюционной фашистски настроенной группе, систематическом проведении антисоветской агитации среди коллег и студентов» і вислали на три роки до Томської виправно-трудової колонії № 2. 15 грудня 1937 року — знову арешт і страшний вирок.

4 січня 1938 року Миколу Макаренка стратили у таборі. Місце поховання невідоме. Реабілітований у 1965 році.

Джерела

Бугрим Валентин. Микола Макаренко і брати Реріхи. Режим доступу: https://goo.gl/TEB6ON

Висока доля Миколи Макаренка // Кримська світлиця. — 2007. — 28 грудня. Режим доступу: https://goo.gl/FEUuXw

Єфремова Валентина. Микола Омелянович Макаренко. Режим доступу: https:// goo.gl/ws5jsj

История археологии: личности и школы: Материалы Международной научной конференции к 160-летию со дня рождения В. В. Хвойки (Киев (5—8.10.2010)). — СПб: Нестор-История, 2011. Режим доступу:https://goo.gl/dC9WdV

Макаренко Микола. Орнаментація української книжки 16—17 століть. — К., 1926. Режим доступу: https://goo.gl/TmfpJW

Макаренко Николай Емельянович (1877—1938) // Люди и судьбы. Биобиблиографический словарь востоковедов — жертв политического террора в советский период (1917—1991). — СПб, 2003. Режим доступу: https://goo.gl/9U5YAz

Макаренко Николай Емельянович // Жертвы политического террора в СССР: [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://goo.gl/fKJ6Ff 20 лютого 1972 року заарештований поет Микола Холодний17

Його поважали. Проте навіть після смерті колишні політв’язні не визнають його «своїм», а колеги делікатно кажуть: «людина складної долі» або «контроверсійна персона».

За словами правозахисника Василя Овсієнка, в університеті вірші Миколи Холодного цитували як молитви. Самвидавські журнали називали його найпопулярнішим поетом в Україні. Його легендарна збірка «Крик з могили» вийшла друком у Франції, США, Канаді, Чехословаччині, Польщі. Це була книжка, спрямована проти національної політики КПРС. Щоправда, вона вийшла під назвою «Захалявні вірші з України» і без прізвища автора. Але в ній містилася низка творів, які вже публікувалися, тому зорієнтуватись було не складно. Звичайно, це спонукало КДБ подумати про «перевиховання» поета.

Різкий, принциповий і конфліктний, Микола Холодний мав унікальний талант виводити каральні органи з рівноваги. Він був на чолі ходи зі смолоскипами до пам’ятника Іванові Франку, з нагоди дня філолога виступив в університеті з віршем про «300-ліття возз’єднання України з Росією», після чого на диби став увесь університет, озвіріло КДБ, партком і керівництво.

У квітні 1965 року Микола Холодний зазіхнув на