Її ім’я було Татьяна - Віктор Суворов

Разом із і шпигуном Реденсом і терористом Масловим працював товариш Хрущов, підписував ті ж таки багатометрові списки з десятками тисяч прізвищ, не заглиблюючись у суть звинувачень і навіть не маючи фізичної можливості прочитати таку кількість вибитих на допитах зізнань.

Однак Реденсу і Маслову — вишак, Хрущову — підвищення.

Про Хрущова можна говорити все, що нам до вподоби. Зрозуміло, не дурень. Принаймні в тому історичному періоді.

5

Головним завданням НКВС була боротьба з ворогами народу. Прибулий 2 вересня 1939 року до Києва новий Народний комісар внутрішніх справ України товариш Сєров потрапив під руку до «правильного» начальника. До такого, який цю боротьбу здійснював нещадно і безперервно.

Хрущов і Сєров зрозуміли один одного. Спрацювалися. Їхні стосунки склалися.

26 квітня 1940 року було оприлюднено Указ Президії Верховної Ради СРСР про нагородження чималої кількості чекістів. За що саме їх нагороджували, не уточнювалося: «За значні заслуги у справі зміцнення...».

Насправді їх відзначали за розстріл тисяч польських офіцерів. У списку орденоносців виявилися такі начальники управлінь НКВС:

Калінінської області — майор держбезпеки Д. С. Токарєв;

Смоленської області — капітан ДБ Є. І. Купріянов;

Харківської області — майор ДБ П. С. Сафонов.

Це начальники УНКВС тих самих областей, у яких згодом знайдуть масові поховання:

Мідне Калінінської області,

Катинь Смоленської області,

П’ятихатки — Харківської.

У цьому списку передовиків боротьби «за щастя людства» серед перших опинився комісар державної безпеки 3-го рангу Сєров Іван Олександрович, удостоєний найвищої державної нагороди — ордена Леніна.

6

Одного разу виступаю на Київському телебаченні. З Британії — через телеміст. Мовив звичну фразу: «У серпні 1939 року Гітлер і Сталін поділили Польщу».

Мене перебив лютий опонент: «Усе було правильно! Сталін усього лише приєднав до України українські землі. Насмілься зараз сказати українцям, що це не наша земля! Ну, насмілься!».

Мапа розподілу Польщі з підписом Сталіна. На ній не позначено ні УРСР, ні БРСР, а лише СРСР.

А я теж злий.

По-перше, територіальний спір — між Радянським Союзом і Польщею.

З Польщею його і слід було вирішувати. Але не з Гітлером.

По-друге, із середини 1930-х років назрівала велика війна в Європі й усьому світі. Товариш Сталін про це знав, з надією та радістю відверто про це говорив. Зокрема у березні 1939 року з трибуни XVIII з’їзду Комуністичної партії. Беручи до уваги, що насувається велика війна, з вирішенням територіальних проблем можна було б і зачекати. Жив же якось Радянський Союз без тих територій два десятки років, міг би ще потерпіти.

Отримавши нові території, Сталін утрачав «подушку безпеки» у вигляді Польщі. Розподіл Польщі означав, що виникає спільний кордон з Німеччиною, тим самим Гітлер отримує можливість завдати нищівного удару по нашій країні, ще й раптового.

По-третє, якщо без допомоги Гітлера нам уже ніяк не можна було повернути українські та білоруські землі, то товаришеві Сталіну слід було питання ставити інакше: «Бери, Гітлере, те, що вважаєш своїм, я візьму те, що моє, але нехай між нами залишиться урізана, але все ж незалежна Польща. Тоді між Німеччиною і Радянським Союзом не буде спільного кордону. Тоді ти не зможеш напасти на мене раптово!».

Цей варіант товаришу Сталіну чомусь не сподобався. Йому для чогось був потрібен спільний кордон із Німеччиною. Заради цього він віддав Гітлеру навіть Варшаву, яка колись уходила до складу Російської імперії, а під владою Німеччини ніколи не була.

Звідки така щедрість?

А тому, що кордон по Бугу товариш Сталін уважав тимчасовим. І цього не приховував.

Народний комісар оборони СРСР Маршал Радянського Союзу С. К. Тимошенко про це оголосив у своєму наказі, опублікованому в усіх радянських газетах, зачитаному перед строєм кожних роти, батареї, ескадрильї:

«Радянський Союз значно розрісся і перемістив свої кордони на захід. Капіталістичному світу довелося потіснитися і поступитися. Але не нам — бійцям Червоної Армії — зазнаватися і заспокоюватися на досягнутому!»

(Наказ Народного комісара оборони № 400, 7 листопада 1940 р.)

Тобто це виглядає так, що ми просунули свої кордони на захід, але на цьому не заспокоїмося. Нам цього замало.

Це не промова політика і не повідомлення журналіста. Це — бойовий наказ усім з’єднанням і частинам Червоної Армії. Проте західніше радянських кордонів — лише ті країни, які є союзниками Німеччини, або ті землі, які Німеччина захопила.

Коротше кажучи, у наказі Червоної Армії Народний комісар оборони СРСР офіційно оголосив, що доберемося й до Німеччини.

Не заради звільнення українців і білорусів Сталін установлював спільний кордон із Німеччиною, а заради створення умов для раптового нападу на Німеччину й захоплення Європи.

Так окупанти розділили Польщу 1939-го року

КЛЮЧОВИЙ МОМЕНТ

Моєму лютому опонентові з Києва рекомендую поміркувати ось над чим: землі, відірвані від Польщі, до України та Білорусі товариш Сталін не приєднав. Він їх приєднав до Радянського Союзу.

Владу на тих землях було встановлено не українську й не білоруську. Влада, як і скрізь у нас, була встановлена радянська, комісарська, чекістська, стукацька, вертухайська, розстрільна.

Розділ 2

1

7 червня 1940 року командувачем військ Київського особливого військового округу було призначено генерала армії Георгія Костянтиновича Жукова.

Призначили його не дарма. Передбачалося чергове визволення. Від Румунії товариш Сталін вирішив відкраяти Бессарабію та перетворити її на Молдавську Радянську Соціалістичну Республіку.

Молдавани і румуни — близнюки-брати. На росіян вони ні за мовою, ні за укладом життя зовсім не схожі. Це не важливо. Бессарабія колись уходила до складу Російської імперії, тому слід було її повернути під рідний дах, виправивши історичну несправедливість. Заодно й Північну Буковину, яка ніколи до складу Російської імперії не входила.

9 червня 1940 року наказом Жукова війська Одеського і Київського військових округів було піднято по бойовій тривозі. Негайно розпочалося зосередження та розгортання військ на кордоні Румунії.

20 червня 1940 року було таємно сформовано Південний фронт. Командувач фронтом — генерал армії Жуков.

У складі Південного фронту:

управління трьох армій (5, 9 і 12-та);

управління 13-ти корпусів (10 — стрілецьких, 3 — кавалерійські);

40 дивізій (32 — стрілецькі, 2 — мотострілецькі, 6 — кавалерійських);

14 бригад (11 — танкових, 3 — повітряно-десантні);