Тієї вогняної ночі: Чорнобильська сповідь - Лідія Віріна

минув успішно. Відвідали шедевр народної творчості —

дендропарк «Софіївка». Протягом тижня наша група не отримала

жодної незадовільної оцінки. Особливо хочеться відзначити

курсантів Бондарчука, Грушовінчука, Купченка. Але у нас є

чимало прихованих резервів...»

Дописи до чергового «бойового листка». Розгорнувши зелений

зошит, Володимир не зразу пригадав, коли записав і чому зробив

їх серед зразків актів обстежень. Навряд чи на навчанні:

«профілактику» веде майор Набок, закоханий у свій предмет. Про

права і обов’язки органів державного пожежного нагляду

розповідає як романтик. А практичні навчання — справжнє

сценічне дійство. Є у них «магазин» з відділами промислових і

продовольчих товарів. У них імітували підпали, потім проводили

розслідування з викликом опергрупи, оглядом місця злочину, порушенням кримінальної справи. Курсанти перевтілювалися в

слідчих, експертів, прокурорів. Лаборантка канцелярії ставала

завмагом. І по-спражньому плакала, доводячи свою

доброчесність. У «дійстві» не було нічого від розваги.

Розуміли, вивчають лише поодинокий варіант з безлічі можливих.

Але безпосередні враження збуджували уяву, наближали до

професіональних узагальнень. Курсанти ставали професіоналами.

Хоча інколи поводилися наче хлопчики.

Проте ще і постійно не вистачало часу. Хвилини курсант

Правик уже вмів підкорювати: на «смузі перешкод» успіхи у

нього очевидні. Але розраховувати дні, тижні... Тут

поміркованості бракувало.

Напередодні іспитів з «профілактики», збагнув: теоретична

підготовка шкутильгає. Переборщив з відвідинами спортзалу. З

«індивідуальною читальнею» в каптерці. Екзаменаційних квитків

близько сорока, в кожному запитання і задача...

А Петро Федотович Набок не задачі, а загадки на іспитах

пропонує.

«28 січня 1981 року в селі Княжа Звенигородського району

Черкаської області від недопалка, кинутого сторожем Василенком

В. М., виникло загоряння в корівнику колгоспу «Світанок».

Збитки від пожежі становлять 17 карбованців. Чи є в даному

разі ознака Злочину? Дайте обгрунтування». Або така задачка:

«Постановою № 36 від 20 березня 1981 року начальника інспекції

державного пожежного нагляду Христинівського РВВС Морозенка В.

М. з громадянина Петренка К. В. за порушення правил пожежної

безпеки має бути стягнутий штраф 3 карбованці. Гр. Петренко

штраф не сплатив і зараз ніде не працює. Які документи ви

маєте скласти для примусового стягнення штрафу. До якої

установи їх надішлете?»

Ну, щодо задачок якось можна зметикувати. А запитання?

Назубок треба знати декрети, правила, порядок пожежно-

технічних обстежень і обліку пожеж, юридичні закони... Правик

любить предмет, шанує викладача. Соромно буде, як провалиться.

І години, відведені на самопідготовку, і особистий час

зайняті штудіюванням «профілактики». Звільнення до міста — в

неділю. І ним Володя вирішив пожертвувати. Та з’являється

оголошення: саме цієї неділі — подорож до Умані. Давно

хотілося курсантам побачити «Софіївку». Мати одного з них, працівниця екскурсбюро, довго вибивала і нарешті вибила

новенький ЛАЗ. На місцеві туристські маршрути з автобусного

парку звичайно надсилали старезні автобуси...

На листівках уманський заповідник він бачив. Кортіло самому

ступити на його стежки, на землю, щедро прикрашену

скульптурами, водоспадами, фонтанами. Ні, не зміг хлопець

відмовитися від спокуси.

...Мчить автострадою ЛАЗ з курсантами і майором Підколзіним.

На плечі у Володі Правика фотоапарат, на колінах загальний

зошит у зеленій обкладинці. Конспекти з «профілактики». Шість

годин на шлях туди й назад. Чудова можливість для повторення

матеріалу. Та де там. Не вийшло навчання на колесах, дорожні

бувальщини, приказки вирували в автобусі. Про зошит Володя

згадав, коли поверталися до Черкас. Таке диво побачили, що

тепер ніхто теревені не правив. Дістав зошит. Спробував

занотувати на чистій сторінці бодай щось із вражень. Мимохіть

почав писати в звичній формі — «бойовий листок».

Наступного вечора, хоч і наближаються іспити, не візьметься

до задачі, поки не напише листа до Чорнобиля. Розповість

батькам і Віті про плеса і водоспади «Софіївки», її струмки, стави. Про брилу, схожу на лева, якого зворушили «Три сльози»

— каскад чистих струменів. Про підземну річку Стікс, якою з

Мертвого озера потрапляєш до Верхнього ставу з острівцем

Кохання. Хлопець добиратиме слова, щоб втілити в них

неповторність дивосвіту, де єдність каменя і води нагадує —

завжди разом мають іти в житті сила й ніжність...

Додому він писав часто. Не вмів писати нашвидкуруч. Прагнув

довірити матері, батькові найістотніше. Так само обмірковував

рядки, призначені Віті. Переповідав йому прочитане, передовсім

— фантастику.

Похвалився Вітя старшому брату: всім четвертим класом самі

готують ялинкові прикраси, буде новорічне свято в школі.

Володя уявив шкільну будівлю, високі тополі біля входу, молоденькі каштани поруч. Смуток торкнувся серця. Школа, дерева, спортмайданчик... Раптом стривожив рядок Вітіного

листа: підлітки встановлюватимуть шкільну ялинку. Самі почнуть

запалювати?

Володя почав шукати зошит в зеленій обкладинці. Іспит з

організації пожежно-профілактичної роботи ще весною склав на

п’ять. Зараз осінь. Та не міг загубитися конспект. Він таки

знаходить його. Завдяки «бойовому листку», що так і лишився

недописаним, знов потрапляє до зачарованого світу —

«Софіївки». Та ось сторінки, розпочаті рядком: «Обережно з

вогнем! Ялинка!»

Курсант Правик торік обрав цю тему для розмов у дитсадках і

школах. Повторює для Віті, яке лихо можуть наробити зіпсовані

електрогірлянди чи прикріплена серед хвої стеаринова свічка, іграшки, що стріляють, чи вата, розкидана на гілках.

Пише, а сам відчуває пахощі смолистого хвойного гілля, бачить Ялинки — країну свого дитинства на березі Уші. Додає до

суворих попереджень: «Вікторе, пильнуй як слід. Ти ж брат

пожежного!»

Надписуючи конверт, досі ще бачив Ялинки взимку: сніг рипить

під ногами, квапливий слід зайців біжить по незайманій

пухнастій ковдрі.

У вечірній тиші добре чутно з клубу пісню, хоч вона звучить

неголосно. Так і є, Микола Замковоротний співає в щільному

колі слухачів:

Из трубы из белой белый дим валит,

На полях на белых белый снег лежит.

Весь дивізіон знає цю пісню, яку Микола нареченій, а тепер

уже дружині, присвятив:

Белые снежинки у нее в глазах,

Белые пушинки тают в волосах.

Останнім часом Володимиру все спадає на думку: він дівчат

зовсім мало знає. Дівчину поруч із собою уявити не може. Знає

тільки, що має бути на все життя одна. Гірко, коли розминеться

з такою, єдиною. Чи зустріне її надто пізно.

Так трапилося з Бруно, героєм роману Мануеля Лопеса «Остання

жінка і близький бій». Цей кубинський революціонер — один з

героїв, які ввійшли до Гавани в січні 1959 року.

Люди, яких юнак зустрічав у книжках, написаних різними

письменниками і в різний час, існували в його уяві разом.

Для Володі, скажімо, і цей роман, і «Психологія і космос»

Юрія Гагаріна однаково наводять на роздуми про складність

людської долі.

Бруно говорить: «У житті нема неможливого». Проте ж він не

ощасливив жінку, яку покохав. Загинув. Революція ствердилася,