Тієї вогняної ночі: Чорнобильська сповідь - Лідія Віріна

Надійці перший лист. Як усе зміниться! Тепер він зуміє писати

листи швидко, слова лягатимуть на папір вільно, без перешкод.

Мов теж чекали, дочекалися свого часу. Писатиме їй всюди. На

навчаннях, на чергуванні, в автобусі, коли вже ось-ось їхня

зустріч. Писатиме, сидячи з нею за одним столом. Але це буде

згодом, коли вона стане його дружиною.

Поки що в училищі поспішає до випуску третій, завершальний

рік їхнього навчання. Невдовзі державні іспити. Та до них —

стажування. В Києві. Можна буде добре познайомитися з містом, про яке знає від рідних, від Віри Романівни. Одне засмучує: їхати — отже, розлучатися з Надійкою. Їй ще довго вчитися в

музичному, цілих два роки. Володя вже освідчився в коханні. В

листі. І тепер, теж на сторінках листа, запевняє: «У мене дві

душі, твоя і моя. І не можна їх розділити. Це наша душа».

Двадцять дев’ятого березня курсант-стажер Правик прибуває до

Києва, до загону воєнізованої пожежної охорони №1. Пощастило: це Печерськ, звідси близько до мостів через Дніпро, і тут

зовсім поруч задумливі парки над схилами, пам’ятник Слави, Києво-Печерська лавра.

Стажування тривало квітень, травень — два місяці. Шістдесят

днів. Як інспектор державного пожежного нагляду Володимир

Правик обстежив тридцять один об’єкт: інститут

«Атоменергобудпроект» і плавальний басейн «Юність», Будинок

побуту і заповідник «Києво- Печерська лавра»... Школи, дитсадки, лікарні відвідував не по одному разу.

Виконуючи обов’язки начальника другої чати ВПЧ-1, стажер

Правик узяв участь в гасінні чотирьох пожеж. Шістнадцять разів

виводив особистий склад на практичні навчання, ще тринадцять

керував політнавчанням. На його особистому рахунку інструктажі

населення, спортивні змагання, випуск «бойових листків».

Чи не забагато для двох місяців? Ні, не забагато для

молодого фахівця, який весь поринув у світ своєї професії.

А кохання?..

Весна, каштани квітнуть, на Печерську такі запаморочливі

пахощі липи... Київ готується до свого 1500-річчя. Вабить

можливість охопити поглядом і душею неповторність міста, неповторність свята. Проте не менш владні, ніж ця спокуса, справи стажера. Здебільшого вкрай прозаїчні.

Стажерський звіт суто офіційний. Доданий до нього щоденник

стажування, на перший погляд,— теж. Але все-таки це —

щоденник. Особистість дається взнаки в стилі записів, які вони

не лаконічні. Невимушеність почуттів засвідчує почерк: старанні рядки подекуди поспішають, зразкова акуратність

поступається перед експресією.

ЗО березня, на завтра після приїзду до Києва, Правик

занотовує в щоденнику:

«Знайомився з папками інспекторів. Перевірка лікарні імені

Жовтневої революції».

І далі:

«31.III. Обстежували спорткомплекс.

1.IV. Семінар з начальниками добровільних пожежних дружин.

2.IV. Перевірка дитсадка.

3.4.IV. Вивчав район обслуговування.

5.IV. Разом з курсантом Лисенком провели детальне пожежно-

технічне обстеження культосвітнього училища і дитячої музичної

школи № З».

Так і піде день за днем.

Через два тижні з училища для перевірки стажерів приїдуть

офіцери, курсант запише: «Виправляв указані недоліки». Ще

через тиждень: «Комуністичний, суботник. Працював на Нивках на

складах опорного пункту». Ну що, здавалося, може бути там

піднесеного, в тих складах? А він доповнює: «Суботник пройшов

дуже дружно, на високому ідейно-політичному рівні!»

Минув місяць після початку стажування, в щоденнику вперше:

«Відпочивав, знайомився з пам’ятками Києва».

Тоді нарешті досхочу блукав Києвом. Музей Великої

Вітчизняної війни, ботанічний сад, грона бузку... Бані

Видубецького монастиря, що ввібрали, змішали їхню ніжність з

гордою синявою неба, золотавою усмішкою сонця.

А назавтра в щоденнику знову: «Віддрукував приписання, підшив справи». Наступного дня: «Проводив оперативну перевірку

головного управління держстраху».

Стажування на посаді начальника чати Володимир Правик

починає в дні Першотравня. З того разу йому судилося нести

службу по святах.

Тоді, в 1982-му, він аж четвертого травня записав:

«Відпочивав після чергування. Готувався до державних іспитів.

Підготував десять запитань з пожежної тактики».

«5.V. Готував конспекти для навчання з особовим складом.

Готувався до політнавчань з чатою. Вивчав район виїздів ВПЧ-1.

Товариський суд честі. Обговорювали поведінку пожежного.

6.V. О восьмій ранку заступив на чергування.

7.V. Відпочивав. Готувався до державних іспитів. Десять

запитань з історії КПРС.

8.V. Стадіон «Динамо», забезпечення порядку на автородео.

9.V. Свято Перемоги. Були на параді Перемоги. Вивчав

формуляр ВПЧ-1.

10.V. Чергування. Пожеж і загорянь не було. Брав участь у

підготовці коридорів нашого гуртожитку до побілки».

Навряд чи отримає він призначення до Києва, до цієї частини, проте вона вже назавжди йому не чужа. Гуртожиток — «наш»...

Далі в щоденнику: «Знайомився з роботою комсомольської

організації частини», «вивчав досвід підготовки відмінників».

І щоразу, як тільки є рядок: «Відпочивав», є й те саме:

«Готувався до державних іспитів».

«Були на Республіканському стадіоні для забезпечення порядку

під час проведення масового свята 1500-х роковин Києва». Дата

в щоденнику — 27 травня. Дата листа в Черкаси до Надії: 28

травня, з уточненням: «З години 36 хвилин ночі». Уже давно він

знає, що час пожежного вимірюється не хвилинами —

миттєвостями, знає цим миттєвостям ціну.

Отже: «З години 36 хвилин ночі. До ранку зовсім мало

залишилося. До кінця моєї зміни теж. Чергування пройшло

спокійно. Можу тебе порадувати, щоб не хвилювалась, мила моя.

Вчора на моєму чергуванні забезпечували порядок на

Республіканському стадіоні, де проходить свято 1500-річчя

Києва. Нема слів, щоб передати цю красу. Враження величезні: уявляєш — сто тисяч глядачів! Люди, люди і люди! Такі радісні, щасливі. Я просто онімів від радості, гордості, що

переповнювали мене. Як шкода, що не було тебе поряд, жаль, що

я все це бачив, а ти — ні...»

Радість не була для нього повного, якщо належала лише йому.

Всі повторюємо прислів’я: «Багатіє той, хто вміє віддавати».

Він — з тих, хто стверджує ці слова життям. Товариша, з яким

удвох проходили стажування, підіймав з ліжка опівночі або

перед світанням: «Ходімо, навколо ж така краса!»

Володя занотовує у щоденнику: «Відпрацьовував карточку

пожежегасіння на дитячий комбінат. Виїздив на гасіння сміття».

Так, цей запис — через два дні після свята на стадіоні, через

день після слів про красу Києва. Настільки різкий контраст між

високою поезією і самісінькою прозою!.. Йому він не ставав на

заваді, він того контрасту, напевне, і не помічав. Хоч у ті

весняні київські дні не розлучався і в буквальному розумінні з

поезією вищого гатунку. З училища взяв із собою «Пісні

кохання», ліричну антологію. Віршів ніколи не завчав, з

шкільних уроків самі западали до пам’яті. Першокурсником, обравши серед тогорічних книжкових новинок, розкладених

бібліотекаркою в читальному залі, збірку Геворга Еміна «Доба.

Земля. Любов», ураз запам’ятав:

Вітаю тебе, Радість, якщо ти не миттєва!..

Вітаю тебе, Мріє, якщо ти смілива!

І таке:

Прийди мерщій на мій поріг!..