Наркономіка. Як працює економіка картелів - Том Вейнрайт
Офшоризація – це перенесення виробництва до чужої країни, що нерідко супроводжується аутсорсингом іншій компанії; вона була потужним трендом у бізнесі кінця ХХ століття. Міжнародні перевезення стали значно швидшими й дешевшими, а зв’язок – простішим. Засади вільної торгівлі дали змогу багатьом країнам відкрити свої економічні кордони й укласти такі масштабні угоди, як NAFTA 1994 року між Канадою, Мексикою і США; а на початку 2000-х відбулося розширення ЄС на схід. Коли бар’єри позникали, складальні компанії у США та Європі почали замислюватися, навіщо платити зарплатню місцевим працівникам і ренту за місцеві потужності на рівні вимог заможного світу, коли все те саме можна зробити за 500 миль у країні, де платня, майно і все інше набагато дешевші. Так почалася велика міграція виробництва до Латинської Америки, Північної Африки та Південно-Східної Азії. Лише в Китаї у 2000—2003 рр. іноземні компанії спорудили 60 тисяч фабрик. У Сан-Педро-Сулі текстильні фабрики сусідують із конвеєрним виробництвом автозапчастин, пакувальнями фруктів і кол-центрами з кондиціонерами, де англомовні ґватемальці обробляють запити клієнтів із США.
Західні споживачі зраділи офшорному буму, бо за гондураські шкарпетки й китайські комп’ютери вони платять менше. (Це вжахнуло частину західних працівників, бо їхні робочі місця віддано на південь і схід.) Колишній віце-голова Федерального резерву Алан Блайндер спрогнозував, що офшоринг стане «наступною промисловою революцією», оскільки 30—40 млн робочих місць у сфері послуг у США перейдуть в офшори51. З наближенням оплати праці в країнах, що розвиваються, до рівня оплати в розвинених країнах офшоризація потроху пригальмовує. Але вже відбулися величезні зміни: майже чверть зайнятих у США працюють в організаціях, які принаймні частково перенесли виробництво за кордон52.
Переваги офшорингу не обминули й наркоіндустрію. Як і інші фірми, картелі прагнуть мінімізувати витрати. З більшим завзяттям, ніж легальні компанії, вони шукають для своєї роботи країни з найменш зарегульованим середовищем. У Центральній Америці шукати далеко не треба: умови, що привабили до цього регіону текстильні фабрики й автомобільні заводи, виявилися невідпорними й для наркобізнесу. В останні роки у низці бідних і погано керованих країн Центральної Америки з’явилися мексиканські ТНК. В околицях Сан-Педро-Сули можна тепер знайти не лише шкарпетки зі знижкою.
• • •
Величезні континенти Північної й Південної Америки з’єднуються тонким перешийком, що в найвужчому місці становить 30 миль і має такий вигляд, ніби ось-ось лусне. Центральна Америка за площею менша за Техас, а проте тут умістилося сім крихітних країн, що в більшості з них відбуваються перевороти й точаться війни за невеликі клапті мочарів. Регіон достоту кипить: пролітаючи над ним, ви побачите понад 20 активних вулканів, що кілька з них пихкають і випльовують лаву.
Центральноамериканці називають свій регіон «трампліном» за його роль у наркопостачанні з Південної Америки до великого ринку в США. За підрахунками Державного департаменту США, 80 % кокаїну, що є в Америці, дорогою на північ із Венесуели й Колумбії доправляють суднами й легкими літаками до перешийка, а звідти – до Мексики. Трамплін використовується дедалі більше, відколи у 1980-ті роки ефективно перекрили старий карибський маршрут, і наркоторгівцям довелося знайти інший шлях із Південної до Північної Америки. Виробилася нова схема. Замість просто транзиту через перешийок мексиканські торгівці вкорінюються тут.
Їхніх слідів з’являється дедалі більше. У 2011 році гондураська поліція вперше виявила велику кокаїнову лабораторію, яка за тиждень переробляла 400 кг кокаїнової пасти на чистий кокаїновий порошок. Зібрані слідчими докази свідчили, що лабораторією керує сіналоанський картель Хоакіна «Коротуна» Ґусмана. Через кілька місяців у Ґватемалі зробили ще страшніше відкриття: на ранчо «Кокоси» на півночі країни поряд із мексиканським кордоном знайдено 27 обезголовлених тіл, а голови були розкидані по довколишніх полях. У написі кров’ю, який, очевидно, зробили на стіні ферми за допомогою відтятої ноги жертви, прочитали підпис Z200 – ватажка місцевого осередку «Лос-Сетас».
Як і фірми, що виробляють спіднє й стереосистеми для автівок у Сан-Педро-Сулі, картелі виявили, що перенесення частини бізнесу до офшорів має багато переваг. І найголовніше – це невичерпне джерело дешевої праці. У просторій обшарпаній будівлі в центрі Ґватемали я домовився про зустріч із молодиком, – назвімо його Хосе. Йому лише вісімнадцять, він має дитяче обличчя й темний чуб копицею. Але в нього важкий утомлений погляд, ніби він на десятки років старший. Уже кілька років він працює в місцевій банді найманим убивцею. Цю діяльність він розпочав… у вісім років. Його батька вбила інша банда: били ножем на вулиці, а коли дізналися, що він вижив, то повернулись і добили. Кримінальна кар’єра Хосе почалася зі знищення батькового вбивці.
– Мені було приємно, – каже він із незворушним обличчям.
Занедбана стара будівля, де ми зустрілися, – це штаб неурядової організації «Ла-Сейба», яка дає притулок і освіту столичним юнакам, що збочили з правильного шляху. В одній кімнаті підліткам показують, як робити презентації в PowerPoint; із коридору – вхід до тихих кімнат, де можна розповісти про себе адвокатові (один із працівників штабу назвав такі кімнати «сповідальнями»). Хосе тут намагається змінити своє життя. Він каже, що піти з банди буде важко, бо там заприсяглися вбивати кожного в «Ла-Сейбі», хто наважився піти з криміналу. Хосе, далебі, не схожий на кілера, що повбивав стількох людей: півтора метра на зріст, худорлявий, блідий. Хирлявий вигляд – ознака хронічного недоїдання, що часто зустрічається серед дітей у Ґватемалі. Невинний вигляд Хосе разюче розбігається з тим, що він переповідає про своє життя. Розповідаючи про вбивство батька, він згадує, як його самого поцілили в груди (показує зашрамоване місце); його побита правиця ледь рухається, він човгає в благеньких черевичках дитячого розміру на липучках.
