Наркономіка. Як працює економіка картелів - Том Вейнрайт
Журналісти, буває, виграють від того, що один картель каже заткатись, а другий – розписати все якомога докладніше. Редакційна стаття, яку 2010 року передрукував увесь світ, на першій шпальті El Diario de Juárez прямо вказувала на місцеву мафію після вбивства двох працівників газети. Стаття «Чого ви від нас хочете?» починалася так: «Панове з різних організацій, що змагаються за територію Хуареса… Зверніть увагу, що ми поширюємо новини, а не читаємо думки. Тому як працівники сфери інформації ми хочемо, щоб ви пояснили нам, чого ж ви хочете, аби ми надрукували чи не надрукували, щоб були якісь орієнтири. Зараз ви фактично є владою міста, бо законна влада не змогла нічого вдіяти, щоб запобігти смерті наших колег»42.
Наркокартелі тримають у лещатах місцеві ЗМІ, а тепер втручаються і в інтернет. Як і звичайні компанії, ОЗУ взялися до розбудови свого іміджу в мережі. Власник акаунту в твітері @GobiemoReynosa висловлювався в постах вельми обтічно про «небезпечну ситуацію», уникаючи подробиць. Натомість деякі репортери-аматори скористались анонімністю в інтернеті й подають набагато більше подробиць, ніж наважується більшість газет. Сайт під заголовком Еl Blog del Narco здобув велику аудиторію, публікуючи новини, яких немає в друці (разом зі світлинами та відео, що надто жахливі навіть для звиклих до крові мексиканських ЗМІ). Деякі журналісти кажуть, що дають до цих блоґів матеріали, під яким надто ризиковано ставити своє ім’я. Для картелів такі витоки інформації в інтернеті підважують їхній контроль у поданні новин.
Уже є ознаки, що вони намагаються залякувати інтернет-репортерів за допомогою тактики, випробуваної на традиційних ЗМІ. Перший відомий випадок убивства картелями людей за пости в соцмережах стався 2011 року, коли знайшли два трупи, що звисали з мосту в прикордонному містечку Нуево-Ларедо на північному сході Мексики, а на них напис: «Така ж доля чекає на всіх інтернет-балакунів». Невдовзі знайшли й замордували видатну блоґерку, чиє тіло кинули біля клавіатури.
Картелі ладні платити грубі гроші за мовчання навіть репортерам-аматорам. У 2013 році в штаті Тамауліпас, де розташована Рейноса, вони розповсюдили летючки, в яких обіцяли винагороду в 600 000 песо (близько 40 000 доларів) за інформацію, що допоможе встановити, хто стоїть за місцевим анонімним новинарним сайтом Valor por Tamaulipas («Мужність для Тамауліпасу»). Наступного року зламали твітер-акаунт однієї дописувачки під ніком Felina. У першому твіті хакери за неї написали: «Друзі й родино! Моє справжнє ім’я – Марія дель Росаріо Фуентес Рубіо, я лікарка, і моє життя підійшло до кінця». Через два твіти з’явився останній допис: «Позакривайте свої акаунти, не наражайте свої сім’ї на ризик, як я, прошу в усіх вибачення». Твіт супроводжувався фото із зображенням мертвої жінки. Дивовижно, але, попри небезпеку, Valor por Tamaulipas і кілька схожих сторінок досі працюють. І все ж безоглядні піар-кампанії не раз захищали банди та їхніх поплічників від викриття, на яке вони заслужили.
• • •
Стратегія на віддалену перспективу, яку використовують картелі для відмивання своєї репутації, полягає в інвестуванні в таємничу корпоративну соціальну відповідальність (КСВ); на управлінському жаргоні так називають новочасну примху. Але в цього явища давня історія. У XVIII сторіччі громадяни заходилися бойкотувати компанії, які займалися работоргівлею, змушуючи цим більш відповідальні фірми заявляти про свій «гуманніший» підхід до управління людьми (звичайно, не всі заяви були однаково щирі). Через сто років вікторіанські фабриканти збудували для своїх робітників «зразкові поселення», щоб забезпечити їм комфортне й безпечне проживання. Неподалік від місця, де я зростав, на півночі Англії, лежить містечко Солтер, яке побудував вікторіанський вовняний магнат сер Тайтус Солт, який настільки вірив у силу утримування від спокус, що не спорудив там жодного пабу (нещодавно цю засаду було порушено, і в місті з’явився бар «Не кажіть Тайтусу»). Прикметна риса КСВ полягає в тому, що багато хто підозрює: доброчинці керуються не тільки етичними міркуваннями, але й власними інтересами. Завдяки відсутності пабів у Солтері містяни тут здоровіші, але й стали більш пунктуальними робітниками.
Бум КСВ як серйозної бізнес-стратегії припав на 1990-ті. Більшість великих фірм витрачає чимало часу і грошей на те, щоб продемонструвати свій внесок у становлення спільноти, стійке зростання, концепцію трьох критеріїв43 та інші не менш відповідальні напрямки, які досить важко сформулювати. Хоч і не завжди зрозуміло, що означають такі ідеї, їх реалізація недешева: 2014 року, попри несприятливу економічну кон’юнктуру, 128 американських компаній із 500 найбільших за версією Fortune знайшли можливість витратити майже 12 млрд доларів на ініціативи КСВ44.
Не всі згодні з тим, що робити добро варто. Багато акціонерів запитують про те, чи справді витрачання грошей на філантропію – захист довкілля, годування бідних і порятунок китів – примножує цінність компанії. Опитування, проведене коледжем бізнесу Тіппі при Університеті Айови, показало, що в періоди падіння кон’юнктури фірмам, які фінансували КСВ, ведеться краще, бо, гадають автори, клієнти ставилися до них більш лояльно й не схильні були кидати їх, коли ставався дефіцит грошей. Проте є думка, що причина може бути іншою: стабільні та успішні фірми частіше, ніж нестабільні, інвестують вільні кошти в другорядні проекти.
Останнім часом фахівці з менеджменту трохи охололи до КСВ. Нечисленні її прихильники спантеличені тим, що деякі найбільш успішні сьогодні фірми не постраждали від незацікавленості сталим розвитком, КСВ тощо. Ірландський лоукостер Ryanair завоював європейський ринок авіаперевезень попри свою негнучкість, якою й не переймається. На відміну від інших авіаліній, які пропонують пасажирам знизити свій рівень негативного впливу на довкілля, придбавши «вуглецевий кредит», Ryanair не має часу займатися торгівлею емісіями.
– Нам подобається дражнити цих придурків. Найкраще – пристрелити тих захисників природи, – сказав Майкл О’Лірі, задерикуватий очільник компанії.
Карлос Слім став одним із найбагатших людей світу завдяки тому, що доїв концесії телекомів і тринькав менше грошей, ніж інші мільярдери.
Попри те що в деяких галузях
