Наркономіка. Як працює економіка картелів - Том Вейнрайт

Вони шукатимуть когось, хто зробить це, в сусідньому місті Пачука. У неї на оці сорокарічний колишній військовослужбовець, який має зброю і раніше виконував подібні замовлення.

– Є люди, які присвятили себе такій роботі. Вони виконують замовлення на revenges, – сказала Роза з притиском, округлюючи очі.

Серветку поплямували темно-сині цяти від млинців з афинами, які раптом припинили мені смакувати. Я перепрошую і подаюсь додому, думаючи про те, чим зайнята моя власна прибиральниця на дозвіллі. Історія Рози жахає, але нічого незвичайного в ній немає. У слабкій державі люди знаходять нетрадиційні й часом незаконні способи розв’язання проблем, якими мала б займатися влада. Однією з перших ознак занепаду держави є потреба в народу брати закон у свої руки. Наприклад, у слабких, сповнених хаосу країнах Центральної Америки місцеві газети рясніють розповідями про те, як у містечках люди ловлять місцевих злодіїв або ґвалтівників і б’ють їх до півсмерті або й ще гірше. Навіть у заможних державах ОЗУ нерідко надають зловісні «громадські послуги», якими не переймається чинна влада. У Північній Ірландії Ірландська республіканська армія (ІРА) прострілювала коліна людям, яких звинувачували в наркоторгівлі або інших тяжких злочинах. Це той самий принцип, що й у випадку з Розою: кримінальна організація нібито заповнює «інституційні діри», здобуваючи схвалення частини населення за «соціально відповідальну» роботу (що є зручною синергією до стрижневого їхнього бізнесу – насильства над конкурентними озброєними групами).

Багато ОЗУ надають такий «захист». Пабло Ескобар для брудної роботи фінансував кримінальну банду, назвавши її «Muerte a Secuestradores» («Смерть викрадачам») у слабкій спробі переконати людей, ніби їхньою метою є лише злодії. У такий самий спосіб сіналоанський картель сформував загін кілерів «Matazetas» («Убивці Сетас») і заявляв у низці онлайнових відео: «Наша єдина ціль – картель “Лос-Сетас”». Члени загону в балаклавах проголошували, що група працюватиме «завжди для добра мексиканців».

Ну і чим же корисні для суспільства отакі акти корпоративної соціальної відповідальності? Американський економіст Гершел Ґроссман змоделював публічні послуги мафії й виснував, що в деяких випадках конкуренція між державою і гангстерами веде до кращої якості послуг, ніж якби їх надавала сама держава46. У моделі Ґроссмана мафії вимагають гроші та надають послуги майже так само, як уряди збирають податки для фінансування громадських витрат. Що вища податкова ставка і що гірша якість громадських послуг, які надає держава, то більше населення і бізнес покладатимуться на тіньовий ринок для задоволення своїх потреб. Та сама дилема в мафії: що більше грошей вона вимагає і менше дає навзамін, то більше люди звернуться до держави. Ґроссман вважає, що така форма конкуренції потенційно корисна, бо не дає державі завищувати податки при малій віддачі для населення. «Згідно з нашим аналізом, існування мафії шкодить виключно членам правлячого класу або політичному істеблішменту, для якого єдиним джерелом доходу зиску є політична рента», – пише Ґроссман, із властивою економістам незворушністю визнаючи, що існує «можливість, що діяльність мафії деструктивна для соціуму».

Але це ж дурниця. Ще жодне суспільство не виграло від наявності ОЗУ. Однак буває, що картелі можуть надавати корисні послуги. Класичною оборудкою ОЗУ була вимога до конкурентних фірм готувати власні пропозиції до контрактів. Одним із перших дослідив цей феномен 1876 року італійський політекономіст Леопольдо Франкетті, який приїхав на Сицилію для написання доповіді «Політико-адміністративні умови»47. Любителям серіалу «Клан Сопрано» приємно буде почути, що перша формальна студія про італійську мафію стосувалася проблем харчів. Франкетті вивчив два професійні товариства мірошників біля столиці острова Палермо. За нормальних ринкових умов мірошники змагалися один з одним за ціну та якість борошна. Покупці воліли купувати борошно дешевше і кращої якості. Однак незабаром мірошники збагнули, що можна спростити управління бізнесом. Від конкуренції вони перейшли до альянсу, по черзі знижуючи виробництво і створюючи штучний дефіцит, що дозволило правити вищі ціни, ніж раніше. Іншими словами, мірошники створили класичний картель. План був досконалий, хіба що надто важко виявилося проконтролювати фактичне зменшення виробництва й утримування високих цін. У кожного з’являлася велика спокуса виробляти трохи більше, продати трохи дешевше і таким чином захопити ринок. Звертатися до суду про виконання угоди не можна, бо маніпуляції з фіксованими цінами незаконні. Тому мірошники звернулися до, як пише Франкетті, «могутніх мафіозі», щоб забезпечити виконання угоди. Усі були задоволені: мірошники заробляли більше, роблячи менше, а мафія одержувала відкат. Потерпав лише бідний покупець, який платив більше за неякісне борошно і глитав кепське спагеті.

Відтоді ОЗУ й надають подібні послуги, виступаючи гарантами контрактів у сфері бізнесу, який не може вдатися до суду, бо продає нелегальний продукт чи бере участь у протиправній діяльності, як-от цінова змова. У класичному есе48, що спирається на працю Франкетті, Дієго Ґамбетта й Пітер Ройтер наводять численні приклади того, як мафія надавала подібні послуги в Італії та Нью-Йорку. У Палермо й Неаполі мафія займалася такою неконтрольованою галуззю, як миття вітрового скла на світлофорі. А римську мафію це не цікавило. І результат в обох випадках був різний. В Палермо й Неаполі мафія забезпечила, щоб мийники тримались обумовлених територій, у Римі вони завжди билися за найбільш вигідні перехрестя. Незабаром довелося втрутитися римській поліції, і працювати в цій сфері стало дуже важко. У тих містах, де мафія давала лад підприємницькій діяльності, бізнес мав змогу працювати своїм звичаєм.

У Нью-Йорку мафія здавна контролювала вивезення сміття. Ця справа нібито не надто прибуткова – тут нема таких грубих грошей, як у міжнародній торгівлі кокаїном, – але якщо узгоджено зафіксувати ціни на сміттєвивезення, то сміттєпереробні фірми можуть різко збільшити свої прибутки. Проблема та сама, що й у мірошників на Сицилії XIX століття: угода зламається, якщо хоч одна фірма запропонує кращу ціну, що порушить контракт. Рішення було в тому, що треба залучити мафію, яка гарантуватиме виконання контракту всіма сторонами. Ґамбетта і Ройтер відзначають, що в залученні банди виявився ще один корисний (для сміттєпереробних фірм) ефект: закрили ринок для нових конкурентів. Усе це розклали по поличках 1972 року, коли Бруклінська прокуратура заснувала сміттєзбиральне підприємство для розслідування справ мафії під прикриттям. Бандити хутенько знищили всі сміттєвози нового конкурента.

Коли бізнесовці охочі урвати свій шмат грошей і ладні порушити правила конкуренції, ОЗУ надають корисні послуги, гарантуючи виконання контрактів. Достеменно відомо, що вони правлять за це цілком зрозумілі суми: свідки кажуть, що нью-йоркська мафія за фіксацію цін у конкретній сфері брала лише 2 % від ціни контракту, на