Сповідь студента економічного вузу - Антон Сергійович Лобутинський

Аналізуючи період з 1990 по 2000 р, дослідники зі Світового банку виявили, що еміграція негативно впливає на заробітки в Європі. Найгірше доводиться некваліфікованим робітникам. В це десятиліття іммігранти виявилися продуктивнішими і освіченішими, ніж було прийнято вважати, і навіть стимулювали менш кваліфікованих місцевих працівників до професійного зростання. Більш того, часто альтернативою найму іммігрантів є передача роботи на зовнішній підряд в інші країни. А це, як не дивно, призводить до зниження заробітків.

Звичайно, знати напевно неможливо – але ті догми і системи, за які ми так відчайдушно боремося, вірні вони чи ні? Сучасний економіст Джеремі Ріфкін в своїх роботах робить ставку в першу чергу на третю промислову революцію – широке використання відновлюваних джерел енергії та низьковуглецеву економіку. Джеремі вважає, що вже через чверть століття людству під силу забезпечити кожен будинок власною міні-електростанцією. Також промислова революція призведе до збільшення робочих місць, зростання інтелектуального капіталу та скорочення робочого дня. [20]

Джеремі, як і інші економісти, діє в рамках власної економічної системи – це зрозуміло, адже в іншому його ніхто не буде слухати. Відповідно до його бачення майбутнього сам капіталізм може відійти на другий план, висунувши незалежність і збільшення благ кожної окремо взятої людини. Цього можна досягти завдяки тісній взаємодії країн (Джеремі закликає США брати приклад з Євросоюзу): мова не йде про відкриття кордонів, але про збільшення довіри один до одного. Країнам доведеться сильно розщедритися, щоб дати поштовх промислової революції. Але її результати можуть вирішити не тільки нинішні проблеми, як суспільства, так і кожної людини, але проблеми, з якими ми можемо зіткнутися в майбутньому. [20]

Але, виходячи з минулого досвіду, можна припустити, що капіталізм не буде грати другорядну роль. Країни, в першу чергу, будуть зацікавлені в зростанні власного добробуту. Воно має на увазі під собою збільшення і стабільність тих показників ефективності економіки, які ніяк не пов'язані з добробутом самого суспільства. Підприємці також будуть прагнути максимізувати вигоди з мінімальними витратами. Перехід до поновлюваних джерел енергії можливий лише під тиском, як самого суспільства, так і міжнародних організацій, що регулюють безпеку у всьому світі. Навіть здійснивши усі пункти по досягненню третьої промислової революції не можна не помічати той факт, що перерозподіл ресурсів завжди був гострим питанням для кожної країни. З огляду на політичну ситуацію в світі, безперервні війни і повстання, не можна покладатися на розсудливість уряду окремої країни.

По суті, програми міжнародних організацій завжди проходили під егідою цих країн. Зрештою, ООН має головну базу в Нью-Йорку. МВФ – всесвітній спеціаліст по заборгованості, є установою ООН. Всі пункти, прописані в таких програмах, мають на увазі під собою їх виконання – тобто явну впевненість у розумі урядів. Але тут також багато «але», враховуючи як мої обмежені знання людей з подібного суспільства, так і обмеженість вищевказаних людей в знаннях щодо життя того суспільства, яким вони керують.

Ідеї Джеремі Ріфкіна менш утопічні (як зараз прийнято говорити), ніж ідеї проекту «Венера». Жак Фреско не тільки пропонує переглянути наше ставлення до цінностей в сучасному суспільстві, а й зовсім забути про систему капіталізму. Забути про те, що таке конкуренція і вільна торгівля. Позбутися реклами, воєн та іншого насильства, яке здійснюється нами щодня. Забути про кредитно-грошову систему, і перейти до всесвітнього використання ресурсів в якості нашого суспільного надбання і збільшення добробуту всієї планети, а не окремих країн.

Так, ідея Фреско схожа на створення єдиної держави, з головною умовою, щоб кожна людина забула про те, що вона розуміє під словом «держава». Скасування штучних кордонів приведе до ствердження справжньої думки – ми, всі люди, живемо на планеті, а не в країні. Ми можемо визнати природні ресурси Землі надбанням всього людства, а не окремих підприємців. Ми можемо перейти від грошей і кредитів окремих країн до всесвітньої орієнтації на ресурси. Ми можемо стабілізувати чисельність населення світу через підвищення рівня і доступу до освіти. Ми можемо перестати руйнувати чудеса природи і відновити наше довкілля – всі технології для цього вже створені. Ми можемо реконструювати міста, транспортні системи, сільськогосподарські і промислові підприємства з метою енергозбереження, збереження чистої екології і також задоволення потреб всіх людей. Ми можемо відмовитися від урядів і корпорацій. Можемо провести взаємообмін знаннями і технологіями, використовувати їх на благо всіх народів. Ми можемо вдосконалювати поновлювані джерела енергії. Ми можемо виготовляти якісну продукцію. Ми можемо всіляко заохочувати творчий потенціал і творче начало в усіх напрямках. Ми можемо позбутися пережитків минулого і забобонів. Усунути будь-які види елітаризму. Розробляти методології за допомогою наукових досліджень. Працювати над створенням нової мови на основі зближення з навколишнім світом. Ми можемо забезпечити один одного всім необхідним, закласти фундамент для наступних поколінь. А можемо нічого не робити – точніше, робити вигляд того, що ми зацікавлені, що ми діємо, але на чиє благо? На благо самих себе. [3]

Це звучить переконливо, але утопічно. Так само, як сучасне життя для селянина в XIX столітті. Тому я вірю: в майбутнє, де цінність роботи кожної людини визначається не розміром зарплати, а кількістю щастя, яке ви несете в світ, змістом, яким ви наповнюєте його. Майбутнє – де мета освіти не підготовка використання алгоритмів чергової марної роботи, а отримання знань для того, щоб ви добре прожили своє життя. Майбутнє, де війна – лише картинки в книжках, а життя без злиднів – не привілея, а право, якого ми всі заслуговуємо. У людства є все – для того, щоб змінити цей світ не на краще, а на те, що давно мало втілитися в реальність.

Утопія від студента

Чому ж капіталізм не працює? Звичайно, він працює. Він приймає найрізноманітніші форми по всій планеті – і видає нам згусток гарних цифр і авторитетних думок. Економіка не може бути хорошою, поганою, доброю чи турботливою – вона або ефективна, або неефективна. За зростання і стабільність ми платимо працьовитістю, дурістю, ненавистю, злобою, відчуженістю. За задоволення ми платимо свідомістю, стриманістю і своїм внутрішнім «я». Ми переконані, що наше життя раціональне – варто виглянути у вікно, світ, в принципі, стоїть і не скаржиться. Ми переконані, що система і всі її складові націлені на благо всіх і кожного – тому ми щось тихо і недбало розкопуємо в її надрах і вдаємо співучасть. Ми не знаємо рівно стільки, скільки нам потрібно для того, щоб жити. Нехай, «жити стало краще» – це правда. Але огидніше.

Чи варто говорити, наскільки?