Сповідь студента економічного вузу - Антон Сергійович Лобутинський

У XIX ст. типовий багатій просто відмовлявся працювати – праця була долею селян. Чим більше людина працювала, тим вона була біднішою. З тих пір становище змінилося. Сьогодні наявність у людини безлічі робочих справ – ознака його статусу. Ниття про те, що роботи дуже багато, часто є прихованою спробою здатися важливим і цікавим. Коли є час на себе, це скоріше говорить про відсутність роботи і лінь, принаймні, в тих країнах, де розрив між багатими і бідними великий.

Якщо ми будемо працювати менше, нам стане доступніше те, що нам також важливо: сім'я, громадська діяльність, розваги і відпочинок. Не випадково в країнах з найкоротшими робочими тижнями найбільша кількість добровольців і найбільший соціальний капітал.

Звичайно, ми не можемо просто взяти і переключитися на 20– або 30-годинний робочий тиждень. Спочатку ідею скорочення кількості робочих годин слід відродити в якості політичного ідеалу. Потім ми можемо скорочувати робочий тиждень крок за кроком, змінюючи гроші на час, вкладаючи більше грошей в освіту, розвиваючи більш гнучку пенсійну систему і створюючи правові основи для відпусток молодих батьків. [2]

Все починається зі зміни системи винагород. Зараз роботодавцям дешевше тримати одного працівника, який працює понаднормово, ніж найняти двох на півставки. Це пояснюється тим, що численні витрати на робочу силу, такі як медичне забезпечення, розраховуються на одного працівника, а не виходячи з години роботи. Крім того, ми як індивіди просто не можемо в односторонньому порядку вирішити працювати менше. Вчинивши так, ми ризикуємо втратити статус, упустити кар'єрні можливості і, врешті-решт, зовсім втратити роботу. Недарма товариші по службі стежать один за одним: хто був на робочому місці довше за всіх? Хто відпрацював більше годин? В кінці робочого дня майже в кожному офісі можна побачити за столами втомлених співробітників, що безцільно переглядають в Facebook профілі незнайомих їм людей і чекають, коли хто-небудь з колег встане і першим піде з офісу.

Міжнародна комуна третього тисячоліття

Уявіть, що існує якась міра, єдине рішення, здатне позбавити нас від бідності, культу споживання, соціальних проблем, здебільшого проблем зі здоров'ям, непорозуміння, неосвіченості та інших пунктів, названих вище. За всю історію людства цей захід дивним чином був доступним, але ніхто так і не наважився його здійснити. Цей захід виявився причиною всіх воєн і всього насильства, яке існувало в різних суспільствах. Цей захід безжально підживлював усі економічні теорії та системи, і тепер він стоїть на чолі капіталізму. Про цю міру говорило не одне покоління людей, і, найчастіше, вони чули у відповідь лише глузування. Цей захід є парадоксом нашого суспільства: це те, до чого ми всіляко прагнемо і те, чого ми разом ніколи не схочемо. І цей захід як раз відображає ту саму віру в прогрес – в те, що він не раціональний, хоча переконуємося ми у зворотному. Цей захід – відкриття кордонів. Територіальних, а з ними і громадських, комунікаційних, та інших, пов'язаних з нашим соціумом.

Відкриття кордонів не тільки для смартфонів, бананів, шматків металу або інших ресурсів. Відкриття кордонів для всіх і кожного, для працівників, школярів, студентів, батьків і дітей. Для представників інтелектуальної праці, для біженців, для людей, що шукають нового життя і тих, хто просто бажає охопити поглядом нашу планету – наш космічний корабель під назвою «Земля».

Для тих, хто довіряє цифрам, дослідження показують – після відкриття кордонів зростання валового всесвітнього продукту може скласти від 67 до 147%. Залежно від рівня мобільності на глобальному ринку – світ може стати вдвічі багатшим. [2]

Напередодні Першої світової війни кордони були відкритими – не було ніяких паспортів, віз та іншої паперової тяганини. Крім того, поїзд, літаки та інші технології, що прийшли пізніше, повинні були стерти кордони між народами назавжди. Але трапилася війна. Потім друга. А з ними кілька революцій. Країни позакривали кордони. Пам'ятаєте Филеаса Фогга, що здійснив навколосвітню подорож? Сьогодні шлях Филеаса міг би закінчитися на першій митниці. Ера глобалізації, про яку люблять повторювати всі шанувальники капіталізму, дозволила лише 3% населення жити за межами країни свого народження. Світ відкритий навстіж для всього – товарів, інформації, послуг, акцій, грошей. Крім самих людей.

Кордони – найбільша причина дискримінації. Масштаби нерівності людей, що живуть в одній країні – ніщо, в порівнянні з нерівністю людей, що мають різне громадянство. Сьогодні ми маємо багатіїв і супербагатіїв, бідних і дуже бідних. Дискримінація роботи по всій планеті – той же американець, болівієць або українець отримують різну зарплату за одну і ту ж роботу. А несправедливість між працівниками різних сфер і областей ще більше вражає: житель Уганди, на все життя приречений завдяки роботодавцю існувати в борговій ямі, заробляє півдолара в день, віддаючи половину своєму господарю. Чи спостерігаєте знайому картину, тільки в розвинених країнах, з податками і банками? З цієї ями йому не вибратися ніколи. У той час як рядовий банкір або програміст, переганяючи числа з одного рядка в інший, не обтяжений подібною працею – хоча отримує за це не півдолара в день, а цілих сто, а то й тисячу. [2]

«Ми щороку витрачаємо мільярди доларів наших платників податків на зміцнення кордону, що не просто марно, а контрпродуктивно, – заявляє професор соціології з Прінстонського університету. – Мігранти відреагували на зростання ризиків і вартості цілком раціонально і намагаються перетинати кордон якомога рідше ». [2]

Відкриття кордонів, навіть короткочасне, – поки що наймогутніша зброя в глобальній боротьбі проти бідності. Але, на жаль, ця ідея як і раніше відкидається; причому її противники наводять все ті ж старі, помилкові аргументи.

Завдяки інформаційному шуму і всім його складовим, новинам, промовам політиків і думкам більшості, все це – змушує повірити жителів багатьох країн в те, що всі мігранти – терористи і злочинці. У суспільстві також прийнято вважати, що іноземці можуть підірвати згуртованість корінного населення, забрати робочі місця і вплинути на загальне зниження зарплат. Але, згідно з дослідженнями, це абсолютно невірно.

Нове дослідження міграційних потоків між 145 країнами, проведене Університетом Уорвіка, показує, що імміграція насправді пов'язана зі зниженням числа терористичних актів. «Коли мігранти переїжджають з однієї країни в іншу, вони привозять нові навички, знання і погляди, – пише провідний дослідник. – Якщо ми дотримуємося переконання, що економічний розвиток пов'язаний зі зниженням активності екстремістів, нам слід очікувати посилення міграції, якщо ми хочемо домогтися позитивного ефекту». [2]

Ще одне дослідження показало, що завдяки приїжджим заробітки місцевого населення навіть збільшуються. Працьовитість іммігрантів підвищує