Сповідь студента економічного вузу - Антон Сергійович Лобутинський

Сповідь студента економічного вузу

Передмова

Зовсім недавно я був абітурієнтом, який майже не розумів, чим хоче займатись в цьому житті. Тепер я пишу випускну дипломну роботу магістратури. Після школи я нічого не знав ні про економіку, ні про те, яким чином вона працює. Більш того, до цих пір деякі процеси залишаються недоступними для мого розуміння – в силу некомпетентної інформації або відсутності мого бажання розуміти. Складність, неосяжність, масштабність і деяка похмурість знання мене завжди приваблювала – тому що більшість намагається ухилятися від спроб розбору або аналізу. Якраз згадану більшість я ніколи не розумів – ніби людям зовсім нецікаво розбиратися в особливостях того середовища, в якому вони живуть. Трохи пізніше я дізнався, що люди настільки зайняті різноманітними «справами», що їх зовсім не цікавить суха правда. А ще через деякий час зрозумів, що правда їх цікавить, але вони не готові жертвувати часом, принципами чи своїм життям – що обумовлено нинішньою економічною системою.

Тема моєї дипломної роботи була затверджена як «Система збалансованих показників економічної безпеки підприємства». Я проявив невелику ініціативу (або легковажну хоробрість) – змінив тему дипломної роботи на більш актуальну, узагальнену і що найголовніше, – по-справжньому важливу для мене. Мені здавалось, що робота повинна стати підсумком п'яти років навчання в університеті і нести в собі якщо не громадську користь, то хоча б деякий творчий підхід до укладання висновків. Деякі вільні роздуми, структуровані у формі тексту.

Так, безсумнівно, робота повинна бути творчою. Але холоднокровні розрахунки, можливо, мають більшу цінність для тієї ситуації навчання, в якій я перебуваю. На мій погляд – ми дуже глибоко занурились в економічну науку і тепер не бачимо всіх подій, що відбуваються ззовні. Ми чогось переконані у власних суб’єктивних оцінках, хоча приводу для цього немає. Економіка – це не розрахунки. Економіка – це в першу чергу життя, в якому існують розрахунки.

Але подібний вчинок в університеті не привітали. Хоча мій науковий керівник був дуже здивований та написав до моєї роботи невеликий відгук. Робота йому сподобалася, але врешті-решт я все одно писав про безпеку підприємства, чинники, складові та розрахунки результативних показників діяльності. Ініціатива дипломної роботи не була прийнята, тож я вирішив не засмучуватися і спробувати написати книжку. Так, цілу книжку про п’ять років навчання в університеті і п’ять років спостерігання за навколишнім світом.

Підприємства, конкуренція, баланси, капіталізм – я розповім про все, що мені довелося дізнатися. Я багато чого не знаю, і ще більше мені належить дізнатися. І все ж я сподіваюся, що знайдуться люди, які зрозуміють мої бажання і небажання робити ті чи інші речі. Зрештою, чим більша кількість людей дізнається про мою книжку – оцінить її, вкаже на недоліки або просто висловить свою думку – тим більш осмисленою стане ця, так звана, підсумкова робота.

Джон Мейнард Кейнс, англійський економіст XX століття, якось сказав, що справжня складність полягає не в тому, щоб розробляти нові ідеї, а в тому, щоб позбутися від старих. В нинішній час, в межах планети або країни, неважливо, завжди знайдеться думка, що навколишня ситуація дуже погана і що в силу обмеженості знань людей ми не зможемо нічого змінити. Інтелектуали, що володіють такою думкою, тільки і вміють, що розчаровуватися і шкодувати. Вони вважають, що саме в цей момент часу ми (тобто, всі люди) не здатні просуватися вперед і досягати нових вершин. Я думаю, що це давно застаріла думка, від якої потрібно позбутися. Найцікавіше, якщо ви запитаєте таких інтелектуалів про те, як, наприклад, нагодувати голодних дітей, як зробити електромобілі безпечними або як організувати чесний розподіл ресурсів по всій планеті, вони вам дадуть відповідь «Я не знаю».

Ось і я не знаю, якими способами саме сьогодні можна досягти необхідних для нас результатів. Коли запитуєш у однокурсника, або будь-якої іншого людини що-небудь дійсно важливе – вона або не сприймає серйозно, або радить щось сформоване в межах тих цінностей і тієї системи, в якій виросла: «Ти все одно нічого не зміниш». Як правило, за цим ідуть розхожі і безглузді фрази на кшталт «будь собою», «роби те, що треба» і так далі за списком. Мені не дуже хочеться, щоб люди були собою, тому що це видовище, найчастіше, сумне. Скажіть таку фразу людині, яка тільки що пережила інсульт – але вона чомусь все одно встане з ліжка і обійме свою дочку. Або скажіть фразу «будь собою» людині, яка піддавалася все своє дитинство насильству, або рабу, який тільки що звільнився від кайданів – вони обидва будуть бажати залікувати душевні рани за допомогою помсти. І подібні фрази спровокують абсолютно неприйнятні наслідки.

Тому я не буду собою, а спробую підняти завісу, відкрити дверцята, подивитися з боку – наскільки це можливо. Я не вважаю, що окремо взята людина зобов'язана дотримуватися встановлених незнайомими для неї людьми норм, які прийняті за істину тільки тому, що люди непідтвердженими способом здобули собі авторитет. Якщо суспільство існує, це не означає, що воно по-справжньому живе – що справедливо для кожної людини.

Головне, що необхідно – це розбиратися в тому, що тебе оточує, які проблеми існують і як винайти методи, здатні вирішити вищевказані проблеми. Що значить проблема? Виходячи з науки – протиріччя, ситуація, де дві або більше сторін мають протилежні цінності або пояснення будь-яких явищ. Простіше кажучи, проблема, це коли багато людей, зібравшись на площах з метою мітингів і демонстрацій стверджують, що їм «відомо, що потрібно змінити», але вони абсолютно не знають, «як це зробити».

РОЗДІЛ

I

.

КАПІТАЛІЗМ І ЙОГО РЕЗУЛЬТАТИ

Крок в історію

Давайте почнемо з невеликого уроку історії. Раніше все було гірше. Грубо кажучи, протягом 99% світової історії 99% людей були бідними, голодними, брудними, наляканими, тупими, хворими і непривабливими.

Рутгер Брегман

Прийнято вважати, що капіталізм бере початок в XVI столітті в країнах Західної Європи – Великобританії, Нідерландах, Бельгії, Люксембурзі. До його появи люди в основному займалися сільським господарством – з обмеженим розвитком технологій і не менш обмеженою комерціалізацією. Основу суспільства становили селяни, правлячий клас і церква, яка регулювала відносини між ними. Незважаючи на характерні похмурі описи Середньовіччя, на зорі XV століття – в пізній період – суспільству практично повністю вдалося викорінити кріпацтво, відправитися від наслідків Столітньої війни і навал чуми, при цьому розвиваючи освіту, культуру і науку.

Початок XV століття було ознаменовано «Епохою великих географічних відкриттів», що в дійсності