Сповідь студента економічного вузу - Антон Сергійович Лобутинський
Економісти люблять розповідати історії. Прихильники класичної школи відомі по невидимій руці ринку, чарівним і брехливим історіям про мінову торгівлю і поясненням «економічної людини» як рухомої егоїзмом і прагненням до наживи. Найцікавіше в тому, що класична школа буквально пропагувала людський егоїзм – ніби розраховуючи на те, що апетит приходить під час їжі, навіть якщо ви вже ситі. Коротко про класичну школу можна розповісти так: конкуренція це добре, тому що є багато дешевих продуктів з мінімумом витрат. Вільний ринок залиште в спокої, тому що він у вічному стані бойової готовності. У довгостроковій перспективі кожен зацікавлений лише в прибутку, тому після нього хоч потоп. Інвестиції та економічне зростання наше все. Робочий клас бідний і марнотратний, тому дозвольте капіталістам примножувати їх капітал. Що робити з рецесією і безробіттям ми не знаємо, як і не знаємо, яким чином регулювати дії суб'єктів економічної діяльності, якщо конкуренція не дає очікуваних результатів. [1]
На противагу класикам був Джон Мейнард Кейнс з новим курсом «кейнсіанства». Наочно ідеї економіста втілилися під час Великої депресії 1929 роки (і в 2008 році теж), коли невидима рука Сміта не справлялася з економікою і їй потрібна була важка рука держави. У скрутні часи державі просто необхідно витрачати більше, щоб підтримувати прийнятний рівень життя населення, інакше ринок розділить суспільство на дуже бідних і дуже багатих. Коротко про кейнсіанство можна сказати так: те, що добре для економіки, необов'язково добре для людей. Також вірно зворотнє. Економіка споживає не все, вироблене нею (звідси – марнотратство ресурсів та зародження сучасного культу споживання). Товариством рухає психологічний фактор, а не раціональний розрахунок, тому що майбутнє повно невизначеності. Цінуйте мету, а не засіб. У довгостроковій перспективі ми всі мертві, тому дозвольте державі тут і зараз розібратися з інфляцією, контролювати банківську діяльність і надати зайнятість для всіх. [7]
Після ідей Кейнса, звісно, знайшлися ті, хто буде звинувачувати уряд у всіх проблемах. Ними стали Мілтон Фрідман і Фрідріх Хайєк. Планова економічна модель приречена на крах (1992 рік тому в підтвердження), тому дайте ринкам свободу. Ринки регулюють себе самі, так само, як регулює себе здоровий організм. Потрібно лише контролювати грошову масу – щоб грошей в економіці було не багато і не мало. Безробіття вирішується мінімальною оплатою праці. Тяжке положення шкіл, університетів і лікарень вирішуються приватизацією. Наркоманія вирішується легалізацією наркотиків. Держава існує без ринку, як і ринок, існує без держави (що, відповідно до сучасної практики, невірно).[8]
Існує ще безліч теорій і підходів до вирішення економічних проблем. Всі вони являють собою ту ж картину, що і перераховані вище ідеї – в якійсь мірі вірні, в іншому – зовсім марні. Всі авторитетні економісти мали рацію і одночасно помилялися – звичайно, з плином часу. Короткий курс в основні поняття політекономії можна здійснити за допомогою тих же корів і молока: соціалізм – у вас є дві корови, при цьому одну ви віддаєте сусідові. Комунізм – у вас є дві корови, при цьому держава забирає обох і дає вам трохи молока. Тоталітаризм – держава забирає ваших корів, а ви відправляєтеся служити в армію. Класичний капіталізм – у вас є дві корови, ви продаєте одну і купуєте бика; стадо множиться, економіка росте – ви продаєте стадо і відправляєтесь з грошима на пенсію.
Напевно, потрібно позбутися стереотипу авторитетності економістів. Навіть якщо ідеї знаходять відгук в економіці, це не означає, що через пару років вони зможуть перебувати в робочому стані. Деякі з них більше ґрунтуються на тому, щоб сформувати нове суспільство за допомогою вдосконалення старих ідей. І найголовніше, жодна з економічних теорій відомих на сьогодні не може стати основою якщо не щасливого, то збалансованого соціального апарату, при якому задоволені будуть усі і економіка продовжить зростання. Ідея позбавлення від грошей не нова, але при цьому потрібно враховувати, що суспільство не повинно (і не буде) переходити до мінової торгівлі, а в цілому, відмовиться від поняття «торгівлі», будь-яких ринків і економік.
Ми можемо не звертати уваги на будь-які утопічні ідеї і продовжувати пишатися свободою, яку принесли нам минулі покоління. Питання тільки в тому, чого варта свобода, якщо ми її так і не знайшли. Який сенс в законах, якщо відсутнє почуття милосердя. І яким цілям служить віра в сучасне суспільство, якщо ми більше не віримо.
Світ стає багатшим, безпечнішим і здоровішим. Сьогодні стало б світом достатку для людини, що жила двісті років тому. Але прогрес, як говорив Оскар Уайльд, це безперервне втілення утопій. Будь-яка божевільна ідея сьогодні, стане порятунком для майбутнього світу. І справжня криза не в тому, що зараз погано або стане ще гірше надалі. Справжня криза в тому, що ми до цих пір не робимо наш світ краще.
Економічні дива
На додаток до всіх економічних теорій, принципів та прогнозів, в нашому світі трапляються так звані економічні дива, які в більшій мірі складаються з прийнятних цифр, ніж з кількості блага для окремої людини.
Японське диво – одне з найвідоміших на сьогодні. Наслідки Другої світової війни і атомних бомбардувань США були катастрофічними. Щоб виправити становище, влада намагалася за рахунок дешевої робочої сили наростити експорт. Відповідно, дешеві товари повинні були вивести Японію з економічної кризи.
Але це не спрацювало. Тому що американські технології вже давно були попереду, через що японські товари на світовому ринку не мали попиту.
Тоді Японія отримала допомогу у вигляді інвестицій від США (які зовсім недавно здійснили атомне бомбардування) і закупила сучасні розробки (в тому числі, у США). Японія оголосила план на найближчі роки, створила сприятливе середовище для інновацій і тотальну систему контролю, як за якістю продукції, так і за якістю роботи кожного співробітника. Багато людей працювали за копійки цілодобово. Тоді і з'явилися «Lexus», «Toyota», «Sony» і багато інших компаній виробників, що масово постачають товари на світовий ринок. Це і дозволило створити економічне «диво».
Що ж відбувалося всередині країни? Зважаючи
