Убивство у Мюнхені. По червоному сліду - Сергій Миколайович Поганий

набирав на роботу колишніх офіцерів відділу східної розвідки німецького генштабу, абвера і, попри формальну заборону, СД – служби безпеки СС і нацистської партії. Більшість людей, запрошених в «організацію Гелена», у квітні 1956-го перейшли у БНД. Створення нової західнонімецької розвідки, по суті, звелося до легалізації «організації Гелена». Той факт, що у БНД працювало досить багато колишніх нацистів, був подарунком радянським спецслужбам і пропагандистській машині. Колишні нацисти були легкою мішенню для шантажу, перевербування й нападок у пресі. Після смерті Бандери радянська і східнонімецька пропаганда одразу накинулася на БНД. Багато офіцерів БНД особисто знали Бандеру за часів війни, коли вони співпрацювали з національними частинами у складі німецької армії.

Серед них був і «Гердаль». Його справжнє ім’я, Гайнц Данко Гере перегукувалося з його цеерушним псевдо – запам’ятати легко, але, з іншого боку, легко й з’ясувати, хто це такий. Коли Гере отримав своє кодове ім’я, американська розвідка й не підозрювала, наскільки важливою стане ця людина для співпраці ЦРУ з БНД. Джеймс Крітчфілд, начальник бази ЦРУ в передмісті Мюнхена Пулах, де розташовувалася штаб-квартира «організації Гелена», називав Гере «головною людиною [ЦРУ] у ближньому колі Гелена». Багато років по тому, згадуючи роки в Пулаху, Крітчфілд писав, що Гере вмів «мати справу з обома сторонами, підтримувати комунікацію й шукати компроміси, коли ситуація загострювалася». Гере, очевидно, прагнув стати незамінним хлопцем для американців. «Він став експертом з американського бейсболу і не задумуючись міг назвати середню результативність і турнірне становище», – згадував Крітчфілд.

Гайнц Гере почав спеціалізуватися на американцях і заокеанській культурі тільки після війни. До того він опікувався Росією і Східною Європою. Обізнаність Гере у цьому регіоні спонукала Райнгарда Гелена у квітні 1942-го взяти його під своє крило й перевести з фронту у відділ східної розвідки генштабу. Гере провів успішну операцію у психологічній війні під кодовою назвою «Надія» («Silver Lining»), яка мала на меті переконати червоноармійців здаватися в полон. Наприкінці 1944 року Гере, фахівця з Росії з великим фронтовим досвідом, призначили начальником штабу Російської визвольної армії генерала Власова. Гере і ще кількох офіцерів Гелен взяв «за компанію», здаючись американцям. У період існування «організації Гелена» Гере, крім того, що виступав у ролі неофіційного каналу зв’язку з американцями, був начальником аналітичного відділу розвідки. 1957-го, через рік після того, як БНД стала «публічною» організацією, Гере призначили керувати відділом, який вів розвідку в комуністичних країнах. Старий рибалка ніби повернувся до рідного російського ставка. Нова посада Гере прекрасно відповідала інтересам ЦРУ в цьому регіоні.

Бандерівці припускали, що Гелен і його люди можуть бути причетні до смерті Бандери. У звіті ЦРУ один із головних агентів американців серед української громади під кодовим ім’ям «Едогма-1» (Aedogma-1) не виключав причетності до цієї справи німецької розвідки.

«Від середини вересня німецькі розвідувальні служби (незрозуміло, це були люди Гелена чи Федеральної служби захисту конституції) говорили про зустріч зі Степаном Бандерою, – писав агент. – В результаті така зустріч справді відбулася 14 жовтня 1959 року в готелі “Баєрішер гоф” у Мюнхені. На ній було троє німецьких оперативників, імена мені невідомі». Агент ЦРУ зазначав, що обід відбувся за добу до смерті Бандери, і висловлював гіпотезу, що на цій зустрічі міг бути подвійний радянський агент.

Шеф мюнхенської бази ЦРУ Вільям Гуд знав зі своїх німецьких джерел про цей обід. Знав він і те, що це були «люди Гелена», оперативники БНД. Як і підозрювали колеги Бандери, на тому обіді справді був як мінімум один подвійний агент, тільки от працював він не на Радянський Союз, а на американців. Це був «Гердаль», права рука Гелена й інформатор Гуда Гайнц Данко Гере.

Обід з Бандерою у «Баєрішер гоф» – розкішному готелі в центрі Мюнхена, що в міжвоєнний період був найбільшим готелем у Європі, відбувся 14 жовтня і був прямо пов’язаний з роботою Гере у БНД: присутні обговорювали таємні операції за залізною завісою.

Переговори між Бандерою і людьми Гелена почалися в березні 1956 року, ще до того, як 1 квітня офіційно «відкрили» БНД. Американці попередили «молодших партнерів», щоб ті не використовували бандерівців в Україні, бо вважали, що в їхній мережі працює агент КДБ. БНД дослухалося до поради й припинило переговори. Західні німці з різних причин повернуться до ідеї співпраці з Бандерою через кілька років.

БНД була молодою розвідувальною організацією і хотіла проявити себе, а зробити це Райнгарду Гелену і Гайнцу Гере найпростіше було через старі зв’язки часів Другої світової. Тоді співпраці з російськими і східноєвропейськими націоналістами, за яку виступали такі експерти як Гере, заважала расистська політика нацистської партії і СС. Цього разу колишні «радянознавці» вермахту дістали можливість втілити свої ідеї на практиці й об’єднатися з колишніми клієнтами і союзниками. Гере інформував Вільяма Гуда, що знає Бандеру років двадцять – набагато довше, ніж існувало ЦРУ.

Перша операція БНД за участі людей Бандери розпочалася в липні 1959 року: групу підготовлених німцями агентів заслали в СРСР через чехословацький кордон. Гайнц Гере 9 квітня 1959 року особисто зустрічався зі Степаном Бандерою та його заступником і обговорював з ними деталі операції. Наступна зустріч відбулася 14 жовтня, за день до смерті Бандери. Гере пізніше докладно поінформував Вільяма Гуда про цю зустріч і теми, які там обговорювалися.

«За обідом ішлося головно про підтримку “Стрибком” подальших операцій в СРСР, – телеграфував Гуд у Вашінгтон. – Також говорили про статус засланих агентів, які довгий час не доповідали, а на момент останнього сеансу зв’язку ще не перетнули радянський кордон». Групи, заслані через Чехословаччину, ще не вийшли на домовлений зв’язок, але Гере був готовий розширити співпрацю БНД з бандерівцями. ЦРУ отримало інформацію про зміст розмови Гере з Бандерою також зі своїх джерел у спільноті українських емігрантів. «Німці погодилися з усіма пропозиціями ЗчОУН і пообіцяли всіляку допомогу. Степан Бандера був дуже задоволений результатами розмови», – йшлося у звіті[102].

ЦРУ дізналося про домовленості Гере тільки після смерті українського лідера. Гелен, Гере і їхній «Стрибок», попри давні зв’язки з ЦРУ, тепер рухалися самостійно. Якщо американці хотіли щось від колишніх клієнтів, то мусили пропонувати щось узамін. Саме на це натякала телеграма Гуда у Вашінгтон на початку жовтня 1959 року стосовно американської візи для Бандери. «Якщо візу дадуть, – писав Гуд начальству, – нас будуть інформувати про майбутню співпрацю між “Стрибком” і Бандерою. Якщо не дадуть, то, вірогідно, “Гердаль” [Гайнц Гере] приховає цей аспект діяльності “Стрибка” і буде незадоволений»[103].

Мало БНД секрети від ЦРУ чи ні, очевидно, що жодних причин убивати Бандеру у німців не