Убивство у Мюнхені. По червоному сліду - Сергій Миколайович Поганий
Скуйовджений і втомлений після важкої ночі в поїзді Мудрик розповів, що 2 жовтня зустрівся в Дюсельдорфі з подвійним агентом, який працював і на КДБ, і на Мудрика. Цей агент щойно повернувся зі Східного Берліна, де зустрічався зі своїми кураторами, і повідомив Мудрику, що в Москві на найвищому рівні ухвалено рішення ліквідувати Бандеру і його найближчих соратників, і це може статися будь-якої миті. На цю операцію виділено значні технічні ресурси, і світ, мовляв, навіть не підозрює, які інструменти є в розпорядженні радянських спецслужб. За нову інформацію агент хотів грошей. Грошей у Мудрика не було, але він вважав, що до інформації слід поставитися серйозно. Краще Бандері виїхати з міста, наприклад до Іспанії, де за режиму каудильйо Франко кадебістам буде важче його знайти.
Кашуба теж висловлював незадоволення заходами безпеки довкола Бандери й переконував його виїхати до Іспанії. Але Бандера відмовлявся збільшувати кількість охорони, посилаючись на брак коштів, і казав, що не може надовго залишити Мюнхен. Мудрик погрожував відставкою, але її не прийняли. Здавалося, що керівництво проігнорує новини, привезені з Дюсельдорфа, і все лишиться, як раніше. Але 13 жовтня Кашуба викликав Мудрика й доручив йому завдання, прямо пов’язане з дюссельдорфською зустріччю. Бандера поїхав на кілька днів відпочити в Альпи, позбирати грибів і доручив Мудрику зустрітися в Бонні з впливовим німецьким політиком та попросити його виправити Бандері з родиною нові документи. Стефан Попель мав перетворитися на когось іншого, збивши зі сліду чекістських мисливців. Мудрик знову сів на нічний поїзд і вранці 15 жовтня почав таємну роботу в західнонімецькій столиці.
Справи в міністерстві розтягнулися на цілий день і навіть захопили наступний. Під час обідньої перерви він подзвонив у штаб-квартиру ОУН, щоб поговорити з Бандерою, але розминувся з ним на кілька хвилин: той щойно вийшов на обід. Наступного ранку Мудрик зателефонував дружині і від неї дізнався, що можна повертатися додому: людина, якій він мав добути нові документи, мертва. Першою реакцією Мудрика був гнів: провід організації знав про загрозу, але нічого не зробив. Мудрик добре пам’ятав розмову в кабінеті провідника: цікаво, чи згадав Бандера в останні моменти життя про його попередження[84]?
Важко сказати, наскільки можна вірити цій історії, переказаній пізніше Мудриком. Він дуже старався якось вигородити себе у спогадах, приватному листуванні й інтерв’ю. Охоронець Бандери Василь Ніновський, від послуг якого Бандера в день загибелі відмовився, був психологічно знищений тим, що трапилося в його зміну. Через десятиліття після подій дружина Ніновського все ще розповідала його родичам в Україні, що її чоловік ні в чому не винний. За її словами, 15 жовтня 1959 року Василь Ніновський нібито лежав у лікарні, врятувавши провідника під час попереднього замаху на його життя, коли невідомий автомобіль врізався в машину Бандери. Якби Ніновський був у той день на службі, Бандера не загинув би, переповідала сімейна легенда[85].
У тіні підозр опинився й Іван Кашуба – він безпосередньо відповідав за безпеку Бандери. Особливо насторожувало те, що Кашуба одразу й безапеляційно повірив у версію самогубства. Це суперечило офіційній лінії керівництва ОУН-б, що Бандера загинув смертю героя, і не збігалося з дедалі впевненішою думкою німецьких слідчих, що тут убивство, а не самогубство. Кашуба вважав, що Бандера наклав на себе руки через нерозділене кохання до жінки, яка доглядала сусідських дітей.
«У Степана Бандери був роман з німецькою жінкою, через неї він не одну ніч провів без сну, – розповідав Кашуба. – Він був без тями у неї закоханий і цілими днями тільки про неї думав. Шукав будь-якої нагоди з нею перетнутися й поговорити, під будинком або біля дверей квартири. Можливо, він зустрічався з нею вечорами потай від дружини і роботодавців жінки». Кашуба твердив, що Бандера свідомо пішов з життя біля квартири, де працювала його кохана, – вона останньою тримала його руку перед тим, як він перестав дихати. Кашуба стверджував, що в ОУН знали про цей роман. Чому Кашуба тримався версії любовного самогубства, сказати важко: чи то справді у неї вірив, чи хотів відвернути увагу від своїх професійних провалів, чи мав якісь інші таємні мотиви[86].
Ті, хто прийшли попрощатися з Бандерою, на похороні 20 жовтня 1959 року мали про що хвилюватися і перешіптуватися. Ранній осінній вечір запав над Вальдфрідгофом, силуети людей зливалися з хрестами й деревами, останні учасники процесії залишали цвинтар. Пішли й кінооператори зі Східної Німеччини. У кінці місяця вони підготують кіножурнал про похорони Бандери. Мюнхенська поліція могла порадіти – усе минуло спокійно: ніхто не стріляв, жодних інцидентів. Поліцейський загін, який стояв напоготові у внутрішньому дворі каплиці, невдовзі розійшовся по домівках.
12. Американці
Під кінець війни Мюнхен потрапив в американську окупаційну зону, у травні 1949 року вона увійшла до складу нової Федеративної Республіки Німеччини. Центр міста вщент зруйнувала авіація союзників. Дах готичної Фрауенкірхе, головної туристичної принади міста, обвалився, а одну вежу було серйозно пошкоджено. З уцілілих веж відкривався апокаліптичний пейзаж – від будинку старого магістрату і сусідніх кварталів лишилася суцільна пустка. 30 квітня 1945 року солдати 42-ї піхотної дивізії армії США, звільнивши попереднього дня концтабір Дахау, продерлися через гори уламків у центр Мюнхена. Опору вони не зустріли. Жителі міста, в пивницях якого двадцять років тому зароджувався нацистський рух, охоче здавалися американцям. На Марієнпляц, центральній площі Мюнхена, німецька поліція здавала зброю в обмін на квитанції, що їх видавала американська адміністрація. Альтернатива – відступити на схід і потрапити в радянський полон – здавалася набагато гіршою[87].
Едвард Пейдж-молодший приїхав до Мюнхена 1956 року. Війна давно закінчилася, завдяки американським грошам ішла жвава відбудова міста – план Маршала мав убезпечити Західну Європу від комунізму і поставити знищені війною країни на ноги. Досвідчений дипломат почав службу за кордоном ще 1930
