Убивство у Мюнхені. По червоному сліду - Сергій Миколайович Поганий

було. І Гере, і Бандера планували взаємовигідну співпрацю на багато років. Але бандерівці все ще сумнівалися. Якщо їхнього лідера отруїли, то годі шукати кращої нагоди підсипати отруту, ніж на обіді з Гере. Усі присутні замовили однакову їжу, тільки на десерт Бандера пив какао, а решта замовили каву. Соратники Бандери звернулися в поліцію, але кріпо не зацікавилася цією інформацією. Їм відповіли, що присутніх на обіді оперативників БНД вже допитали і викреслили зі списку підозрюваних. Та й навряд чи місцевий відділ убивств пішов би проти федеральної розвідки, підпорядкованої напряму канцлеру.

Служба безпеки Бандери була незадоволена. «Німецькі кримінологи ігнорують версію, що Бандеру отруїв ціанідом під час обіду хтось із німецьких учасників, офіціантів або кухарів», – йшлося у звіті українського агента ЦРУ. Коли Гере і один з його неназваних працівників вийшли з кола підозрюваних, начальник служби безпеки ОУН-б Іван Кашуба зосередився на «третьому чоловіку», нібито залученому до організації зустрічі. «Він живе в Мюнхені і вважає себе фахівцем в українських справах», – доповідав агент. ЦРУ так і не дізналося, а можливо, і не хотіло знати, хто цей «третій чоловік». Німецькі експерти не вірили, що отруту могли ввести за двадцять чотири години до смерті. Доктор Лавес, який проводив розтин тіла, сказав соратникам Бандери, що отрута потрапила в організм щонайпізніше за три години до смерті. Це виводило учасників обіду і працівників мюнхенського ресторану з кола підозрюваних.

Якщо Бандеру отруїли не під час обіду з Гайнцом Гере, чи стосується зустріч у «Баєрішер гоф» його смерті взагалі? Не виключено, вважав автор звіту, поданого в ЦРУ восени 1959 року, що радянські спецслужби могли дізнатися про цю зустріч до неї або одразу після і підлаштували смерть Бандери під діяльність БНД[104].

Вільям Гуд підозрював радянську розвідку від самого початку, але потрібні були докази. 19 жовтня він запитав у штаб-квартири у Вашінгтоні інформацію про «конкретний тип отрути, яку важко виявити і яка могла бути введена задовго до моменту смерті». Виявивши отруту, можна було гіпотетично вийти на убивцю[105].

14. Головний підозрюваний

Тисяча дев’ятсот п’ятдесят дев’ятий рік став для німецьких виноробів особливим – це найтепліший рік від 1881-го, коли в Німеччини почали вести температурну хроніку. Завдяки сонячному літу виноград набрав дуже високу цукристість, і виник один із найкращих вінтажів століття. Та й сам виноград вийшов виняткового смачний. За найкращим вибором мюнхенці ходили на Гросмарктгале – один із найбільших критих ринків у Європі. Його відкрили 1912 року на набережній Ізара, там активно торгували товарами з Італії і Середземномор’я. Після війни, яка майже повністю знищила знаменитий ринок, почалася відбудова – країна споживала дедалі більше харчів. Спершу відбудували стіни і гостроверхий дах одного павільйону, решту просто накрили від дощу, і вони чекали своєї черги. На 1959 рік відбудову майже закінчили. Ринок знову тішився колишньою славою, тисячі покупців приходили сюди за свіжими овочами і фруктами[106].

Гросмарктгале – останнє місце, яке відвідав Степан Бандера вдень 15 жовтня 1959 року, перед тим як зустріти смерть на сходах свого будинку. Багато хто вважав, що саме там слід шукати розгадки подій на Крайтмайрштрасе, 7. Можливо, у виноградних ягодах, які куштував Бандера. Але якщо це так, то ключ до розгадування таємниці могла мати тільки одна особа – жінка, яка супроводжувала Бандеру на ринку, – Євгенія Матвієйко.

26 жовтня 1959 року, через десять днів після повідомлення в Держдеп про смерть Бандери, генконсул США в Мюнхені Едвард Пейдж-молодший надіслав до Державного департаменту у Вашингтоні, американських посольств у Москві, Празі і кількох європейських столицях розлогий меморандум під назвою «Загадкове отруєння Стефана Бандери, лідера Організації українських націоналістів (бандерівців)». Меморандум містив резюме останніх повідомлень преси про слідство, базову інформацію про історію і політичний характер бандерівського крила ОУН і спроби Бандери отримати американську візу. Пейдж повідомляв начальству, що «за інформацією з надійних джерел, яка надійшла у генеральне консульство, розтин, проведений 17 і 18 жовтня 1959 року, показав, що причиною смерті стало отруєння ціанідом». Мюнхенські газети ще шість днів тому писали, що Бандера помер від отруєння, але нічого не повідомляли про розтини тіла.

Ще цікавішою була інша інформація Пейджа. «Слідчі поліції, – писав він, – тепер “майже впевнені”, що Бандеру вбили». Схоже, що слідство відкинуло версію самогубства на користь убивства, що й доводили соратники Бандери. Поліція не тільки перекваліфікувала справу, а й окреслила перших підозрюваних. «Вони не дуже сподіваються знайти вбивцю, – писав Пейдж про слідчих кріпо, – хоча взяли в розробку пару підозрюваних».

Генеральний консул нічого не знав про підозрюваних, але цю інформацію у Вашінгтоні незабаром отримали від начальника мюнхенської бази ЦРУ. У середині листопада Вільям Гуд телеграфував у головний офіс ЦРУ список підозрюваних, отримавши його від контактів у мюнхенській кріпо і баварському відділенні Служби захисту конституції. Першим номером у цьому списку значилася Євгенія Матвієйко. Навряд чи ім’я підозрюваної стало сюрпризом для начальства Гуда у Вашінгтоні. Саме штаб-квартира повідомила мюнхенську базу кілька днів тому про факт її існування і про те, що вона останньою бачила Бандеру живим. У шифровці, відправленій з канцелярії Алена Далеса в Мюнхен 5 листопада було сказано: «Еказуар 2 повідомляє[: ] дружина Екаватина 11 з ним безпосередньо перед смертю»[107].

Лише кілька людей з доступом до кодової книги ЦРУ могли зрозуміти це повідомлення. Крім позначки «Редвуд» (радянський відділ ЦРУ), у кутку телеграми значився інший криптонім – «Аеродинамік» (Aerodynamic). Це означало операції управління на підтримку лідерів Української визвольної ради (УГВР), групи українських націоналістів на чолі з Миколою Лебедем, який наприкінці 40-х порвав з Бандерою і відтоді тісно співпрацював з ЦРУ. До цієї ж групи був близьким і вбитий у Мюнхені Лев Ребет. Префікс «ae» в кодових назвах ЦРУ позначав операції і людей, пов’язаних з розвідувальною діяльністю проти Радянського Союзу. Еказуар 2 і Екаватина 11 були явно з цього розряду. Словом «казуар» (крупний нелітаючий птах з Нової Гвінеї, англійською cassowary) позначали лебедівців, залучених у проект із засилання агентів в СРСР під назвою «Аеродинамік». На той момент українські «казуари» вже не літали, але в документах ЦРУ значилися з префіксом «ае».

Судячи з криптоніма, «екаватини» являли собою інший вид агентів. «Каватина» – слово зі сфери класичної музики. Цим словом на позначення короткої пісні характеризували бандерівців. Шифровка з Вашінгтона повідомляла мюнхенську базу, що, за інформацією від групи Лебедя, до смерті Бандери може бути причетна дружина когось із бандерівців. Нещодавно ЦРУ розкрило криптоніми епохи холодної війни, і ми тепер знаємо, хто були ці люди. Кодове ім’я Еказуар-1 використовували для групи Лебедя