Князі Острозькі - Ярослав Ярославович Хаврук

6. Потреба також дещо виправити деякі речі в церквах наших, власне, щодо таїнств та інших вимислів людських.

7. Про заснування шкіл та вільних наук, а власне, для освіти духовних велика є потреба, щоби ми мали вчених пресвітерів, добрих проповідників, бо за тим, що не маємо наук, велике грубіянство серед наших духовних множиться».

Цей проект виявляється цікавим у багатьох моментах. По-перше, пропонувалося здійснити об’єднання церков як рівний із рівним. По-друге, В.-К. Острозький хотів зорганізувати такий собі «фронт» православних церков, з допомогою якого легше було б досягнути рівноправної єдності з католиками. Наскільки реально було створити такий «фронт», говорити важко. Однак спроба зорганізувати його змусила б католиків піти на деякі поступки. На жаль, цього не зрозуміли чи не захотіли робити православні єпископи. По-третє, князь хотів зробити православну церкву в Речі Посполитій недоторканною для католиків – не лише зберегти в ній східну обрядовість у цілісності, а й не допустити конверсії та перехід церковної власності католикам. По-четверте, зміцнити православну церкву, зробити її більш конкурентноздатною, а ієрархію більш впливовою.

Словом, збагнувши, що треба йти на порозуміння з католиками, В.-К. Острозький прагнув «виторгувати» якомога кращі умови для православної церкви. У тому сенсі його дійсно можна було б вважати «патріотом православ’я». Не відомо, чи наполягав би він на всіх цих пунктах, але якби єпископи взяли його унійну програму за основу, можна було б досягнути єдності на значно кращих умовах, ніж це сталося в Бересті в 1596 році.

Однак це не означає, що унійна програма В.-К. Острозького не мала значення. Частково вона була використана єпископами. Зрештою, антиунійна боротьба, біля витоків якої стояв В.-К. Острозький, сприяла тому, що католики змушені були піти на поступки православним, і це, зрештою, посприяло тому, що православні українці й білоруси змогли зберегти свою конфесійну і пов’язану з нею в ті часи етнічну ідентичність.

Виходячи з вищесказаного, можемо констатувати, що В.-К. Острозький об’єктивно був захисником православної церкви і виступав проти унії з католиками – особливо в такій формі, яка передбачала підпорядкування православних католикам. Тому він не сприйняв у кінці 70-х рр. ХVІ ст. унійну концепцію П. Скарги, яка трактувала православних «людьми другого сорту», такими, що помиляються. Якщо князь ішов на переговори щодо унії, то вважав за потрібне відстоювати інтереси Русі, в тому числі й свої особисті, пов’язані зі своїм князівством. Зрештою, під тиском обставин (конфесійних, політичних, культурних) він змушений був прийняти ідею унії, однак запропонував її в такій формі, яка б забезпечувала подальше існування православної церкви без покатоличення при збереженні її ідентичності.

Унійний проект В.-К. Острозького не був прийнятий православним єпископатом Речі Посполитої. А князь опинився на маргінесі унійного процесу. Єпископи фактично почали вести свою гру.

Чому так сталося? Тут існувало кілька причин.

Католицька сторона була зацікавлена в тому, щоб маргіналізувати роль В.-К. Острозького, оскільки вимоги його видавалися «дуже високими». Католицький клір все-таки виношував план, що унія стане засобом покатоличення православних Русі. На таких позиціях стояв П. Скарга, який був наближений до короля Сигізмунда ІІІ Вази і виступав одним із промоторів унії з католицького боку.

Католиків влаштовувала партикулярна унія, тобто підпорядкування православних Русі католицькій церкві. Такий варіант загалом був прийнятним і для православного єпископату. Саме в такій формі унія здійснилася на Берестейському соборі 1596 року.

Певну роль могли відіграти й суто суб’єктивні чинники, зокрема конфлікт між В.-К. Острозьким та К. Терлецьким на майновому ґрунті, який виник між ними у 1594 році.

У грудні 1594 р. в Торчині, у маєтку луцького католицького єпископа Б. Мацієвського, був складений у присутності К. Терлецького та І. Потія документ, у якому йшлося про укладення партикулярної (часткової) унії. Цей документ дістав назву Торчинського маніфесту і вважається важливим етапом в унійному процесі. К. Терлецькому доручили збирати підписи єпископів під маніфестом, що він і зробив.

Торчинський маніфест суперечив плану універсальної унії В.-К. Острозького. Тому, за словами папського нунція Дж. Маласпіни, К. Терлецький боявся гніву князя. Однак саме Торчинський маніфест був покладений в основу переговорів, які вели православні єпископи К. Терлецький та І. Потій із католицькою стороною. У червні 1595 р. єпископи-уніати підписали «Артикули», тобто пункти, на основі яких передбачалося здійснення унії, та лист до Папи Климента VІІІ.

Що спільного та відмінного між цим документом та планом універсальної унії В.-К. Острозького? Спільним було те, що в обох документах передбачалася непорушність православної обрядовості й традицій, вимога надати православним єпископам місця в сенаті, заборона конверсій на католицизм, недопущення відібрання католиками храмів і маєтностей у православних. Є в «Артикулах» положення й про розвиток релігійної освіти, як і в плані В.-К. Острозького.

Однак є й відмінності. По-перше, якщо план В.-К. Острозького передбачав єдність церковну на засадах рівності, то тут передбачалося підпорядкування єпископату Римському Папі. По-друге, якщо план В.-К. Острозького орієнтував на спільні дії православних Речі Посполитої з православними інших країн, зокрема зі східними патріархами, то в «Артикулах» бачимо намагання ізолюватися від православних ієрархів Сходу. Також у «Артикулах» прочитується прагнення єпископів обмежити вплив світських осіб на церкву. Зрозуміло, це не влаштовувало В.-К. Острозького, котрий, як і інші світські землевласники, вважав за потрібне не лише протегувати церкві, а й втручатися в справи церковні.

У другій половині 1595 р. унійний процес вступив у завершальну стадію. 28 липня Сигізмунд ІІІ підписав два листи з питань унії, адресувавши їх В.-К. Острозькому та митрополиту М. Рогозі. К. Терлецький та І. Потій мали вирушити в Рим для остаточного узгодження й підписання унійних документів. У такій ситуації князь зайняв різко негативну позицію щодо уніатів.

Про причини такої різкої антиуніатської позиції в дослідників існують різні версії. Автори проправославної орієнтації бачать у цьому вияв послідовної політики В.-К. Острозького, якого вони вважають стовпом православ’я. Католицькі, греко-католицькі та близькі їм дослідники, навпаки, в цьому вбачають непослідовність, часто акцентуючи увагу на тому, що в цьому випадку спрацювали амбіції князя, його образа на єпископів, котрі без його відома довели унійну справу до завершення. На нашу думку, все ж неприйняття єпископатом ідей універсальної унії підштовхнуло його до боротьби з партикулярною унією, на яку пішли ієрархи. Справді, бачення церкви в