Князі Острозькі - Ярослав Ярославович Хаврук
Після 1598 р. Острозька друкарня, випустивши чимало продукції, ніби «замовкає». Звісно, це не означає, що вона обов’язково припинила свою діяльність. Можливо, друковані в той час у ній книги просто не дійшли до нас. Наприклад, такими могли бути букварі. До речі, два виданих 1598 р. букварі збереглися до нашого часу.
З 1602 р. до нас дійшло ще одне видання Часослова. Після цього релігійно-культурний осередок із Острога переноситься на короткий період часу у Дерманський Троїцький монастир. Тут же організовується і друкарня. Щодо того, з чим це було пов’язано, в літературі є різні припущення.
9 червня 1602 р. монастир отримав грамоту від В.-К. Острозького, у відповідності з якою став спільножительним, тобто зі спільним майном, строгими правилами співжиття. Перевага віддавалася тим ченцям, які зналися в науках, знали «словенську», грецьку та латинську мови. У Дермані було зібране ціле гроно видатних інтелектуалів, які працювали на користь православної церкви.
Дослідники припускають, що першим дерманським виданням була книга Мелетія Пігаса «Діалог, або Розмова про православну і справедливу єдину віру», що побачила світ у 1603 р. Однак це видання не дійшло до нас. Опосередкованим підтвердженням того, що воно існувало, є лист князя В.-К. Острозького від липня 1602 р., де він просив львівських братчиків переслати йому грецький друкарський шрифт, оскільки хотів «Розмову» від блаженного Мелетія «проти схизматиків та інших сектантів, написану в друк по-грецьки, і по-руськи пустити». «Діалог…» мав полемічне спрямування, і його видання слід сприймати в контексті антиуніатської боротьби.
Першим відомим друком Дерманської друкарні вважається «Лямент дому княжат Острозьких…» (1603) над померлим князем Олександром Острозьким. До нас дійшов лише один примірник цього видання, який зберігається в Народній бібліотеці у Софії. Подібного штибу вірші на похорон дістали поширення в польській, а відповідно, й українській літературі того часу. У них, як правило, зверталася увага на чесноти померлого; померлий же звертався з уявними словами до родичів, нащадків; відповідно, вони зверталися до нього.
Одним із головних видань Дерманського осередку став «Октоїк, сиріч осьмогласник…» – богослужбове видання, яке включало чинопослідування вечірні, повечір’я, заутрені та літургії, змінні впродовж року. Усі піснеспіви розділені на вісім гласів, звідки утворилася й назва. Автором твору вважається Іоан Златоуст. «Октоїки» («Осьмогласники») широко використовувалися у православній церкві. Як і острозькі видання, дерманський «Октоїк…» містив передмови (віршовані й прозові) і післямову. На титулі книги зазначено початок друкування – 12 квітня 1603 р., а в післямові дату закінчення – 12 вересня 1604 р. На звороті титулу вміщено герб В.-К. Острозького та вірші на цей герб українською книжною мовою.
Останнє відоме дерманське видання – «Лист Мелетія, святійшого патріарха олександрійського до велебного єпископа Іпатія Потія…» (1605). Переклад цього листа здійснив Іов Борецький – у майбутньому митрополит київський. Видання містило передмову, підписану «Даміан, недостойний пресвітер», тобто Д. Наливайко. Був там також вірш на герб Острозьких. Твір мав полемічний характер.
У 1604—1605 рр. Дерманський осередок припиняє свою діяльність, і знову Острог стає центром православних інтелектуалів. Відновлює свою діяльність і Острозька друкарня. Ще за життя В.-К. Острозького в ній вийшло дві відомі нам книги. У 1606 р. побачив світ «Молитовник…» (Требник). Обсяг видання становить 252 ненумерованих аркуші. У ньому розміщений герб В.-К. Острозького. Складається книга з чинів та молитов на повсякденні потреби – хрещення, вінчання, поховання, освячення житла, води і т. ін. Є в ній передмова, підписана Д. Наливайком. Очевидно, саме він готував видання до друку.
Ще одне цікаве видання, підготовлене Д. Наливайком, яке вийшло за життя В.-К. Острозького, – «Лікарство на оспалий умисел чоловічий». Твір видрукувано форматом на 183 аркушах 29 липня 1607 року в Острозькій друкарні. На звороті титулу вміщена гравюра герба Василя-Костянтина. «Лікарство…» не призначалося для літургічних цілей. Воно використовувалося як лектура повчального й частково навчального характеру.
Деякі твори, що готувалися до друку в Острозі або у володіннях В.-К. Острозького, так і лишилися в рукописах або були видані в інших місцях. До них належить «Номоканон», переписаний у 1593 р., «Діоптра» Віталія Дубенського, що була написана близько 1605 р., а видана у Єв’ї (Вівесі) у 1612 р., «Бесіди» Іоана Златоуста, надруковані у Києві в друкарні Печерської лаври в 1623 р., «Бесіди» Макарія Єгипетського, що побачили світ у братській Віленській друкарні в 1627 р., тощо.
Культурні проекти В.-К. Острозького фактично були новаторськими для східноєвропейського регіону. Вперше була заснована школа вищого типу, вперше видрукували повний текст Біблії старослов’янською мовою, в Острозі з’явилася одна з перших кириличних друкарень, яка проіснувала тривалий час (кілька десятиліть). Ці проекти і своєю масштабністю, і своїм новаторством суттєво вплинули на українську культуру, а також на культури православних народів Сходу Європи.
Василь-Костянтин Острозький і Берестейська церковна уніяПитання унії православної та католицької церков посідали важливе місце в житті В.-К. Острозького, і саме на нього найбільше звертали увагу дослідники. Це питання стало для князя актуальним у другій половині 70-х рр. ХVІ ст. У 1577 р. побачила світ книга єзуїтського ідеолога П. Скарги «Про єдність церкви Божої під єдиним пастирем…», присвячена князю.
У передмові автор писав: мовляв, добре пам’ятає, як на похороні Яна Криштофа Тарновського князь уважно слухав його проповідь і навіть захищав його від закидів «єретиків», тобто протестантів, а потім хотів запросити його і ще одного знаючого католицького богослова до себе на бесіду. П. Скарга говорить: оскільки це не відбулося, то він викладає на письмі те, що хотів би тоді сказати усно.
Книга П. Скарги розділена на три глави. У першій автор говорить про те, що існує
