Князі Острозькі - Ярослав Ярославович Хаврук
Певну роль у цій справі міг відіграти й «магнатський гонор». Князеві важливо було зробити таку справу, завдяки якій про нього заговорили б, зріс би його престиж і він залишив би про себе пам’ять нащадкам. Про це (хай навіть дещо завуальовано) також ідеться в передмові.
Острозька Біблія набула значного поширення. Після 1581 р. окремі її примірники додруковувалися Іваном Федоровим у Львові та Кузьмою Мамоничем у Вільнюсі. Оскільки Біблія швидко розійшлася, з’явилася потреба її перевидання. Дещо перероблене видання цієї книги планував здійснити київський митрополит Петро Могила. У 1638—1639 рр. над її текстом працював колектив учених ченців на чолі з Сильвестром Косовим. У цей же час Петро Могила доручив ченцю-граверу Іллі виготовити близько 500 ілюстрацій для майбутнього видання Біблії. Багато з них були зроблені в першій половині 40-х рр. ХVІІ ст. Але обставини не дали змоги реалізувати цей проект.
Перевидання Острозької Біблії вийшло в Москві. Сталося це в 1663 р. за царя Олексія Михайловича. Біблія була передрукована з невеликими виправленнями у правописові, також були зроблені зміни наголосів. Це мало на меті наблизити текст до російського варіанта старослов’янської мови. Ще в тексті вираз «народ руський» замінили на «народ великороссийский». У наступні десятиліття в Росії постійно зверталися до питань виправлення тексту Острозької Біблії та її видання. З приводу цього виникали різноманітні дискусії.
18 грудня 1751 року з’явився друком виправлений В. Лящевським та Г. Слонімським текст Острозької Біблії. Це видання дістало назву Єлизаветинської Біблії від імені цариці Єлизавети, яка правила в Росії в той час. Воно неодноразово перевидавалося, зокрема було взято за основу для Почаївської Біблії 1798 р., яку надрукували греко-католики. Ця Біблія вийшла в п’яти томах великого формату. Текст Біблії, але вже з ілюстраціями, був перевиданий у Перемишлі в 1859 р. До сьогодні Єлизаветинська Біблія залишається тим старослов’янським біблійним текстом, яким користується Російська православна церква. Таким чином, Біблія, видрукувана в Острозі в 1580—1581 рр. князем В.-К. Острозьким (хай у дещо видозміненому вигляді), стала канонічною для Російської православної церкви, а також інших православних церков, які використовували старослов’янську мову, і навіть для українських греко-католиків.
Тому є сенс говорити, що Острозька Біблія була найуспішнішим релігійно-культурним проектом князя, який не лише пережив свого фундатора, а й став яскравим явищем європейської культури.
З підготовкою до друку Острозької Біблії пов’язана поява в Острозі друкарні. Першими її виданнями, ще до того, як була надрукована Біблія, став Буквар (1578) та «Новий Заповіт із Псалтирем» (1580). Останнє видання призначалося не лише для богослужбового застосування, а й для домашнього читання. У колофоні зазначено, що книга «почата і закінчена» за вказівкою В.-К. Острозького. Очевидно, було сподівання, що «Новий Заповіт із Псалтирем» стане підручною книжкою для українського духовенства і навчальним посібником для молоді.
Своєрідним доповненням до «Нового Заповіту із Псалтирем» можна вважати видання «Книжки, собрание вещей нужнійших…» (1580). Часто цей твір розглядають як перший в історії кириличного книговидання алфавітно-предметний покажчик. І це дійсно так. Водночас «Книжка…» Тимофія Михайловича – якісно новий в українській літературі текст, що вміло поєднав західноєвропейські впливи із традиціями давньоруської книжності.
Взагалі традиція складати покажчики до біблійних книг, так звані «конкордації», у Західній Європі мала давнє поширення. Принаймні такі тексти в рукописному вигляді відомі ще з ХІІІ ст., а в друкованому – з кінця ХV ст. Проте, запозичивши із латинських джерел саму ідею видання й добір частин статей, Тимофій Михайлович не копіював праць своїх попередників. У нього є матеріали, що відсутні в західноєвропейських покажчиках, не кажучи вже про відмінну систему поділу: не на розділи й рядки, а на розділи та зачала.
За розміщенням матеріалу «Книжка…» є зручною для пошуку потрібних цитат під час релігійних полемік. У виданні підібрані фрази та словосполучення з «Нового Заповіту із Псалтирем» з посиланням на конкретні розділи й зачала. Наведені тут біблійні афоризми часто зустрічаємо у творах давньоруських книжників. У цьому, власне, слід вбачати продовження давньоруських книжних традицій.
З того ж періоду до нас дійшов (лише в одному примірнику!) твір під умовною назвою «Хронологія» (1581). Зазначено місце видання твору (Острог), а також його автор – Андрій Римша. Останній перебував на службі в литовських магнатів, прихильників протестантизму Радзивіллів і, ймовірно, теж сповідував протестантизм. «Хронології» належить першість окремої публікації поетичного твору у кириличному друкарстві. По суті це теж було нове явище в українській культурі. У творі в порядку місяців представлені найважливіші моменти з життя Христа. Хоча «Хронологія» і мала релігійне забарвлення, що цілком зрозуміло, однак вона не призначалася для богослужбових потреб. Це світський за характером приклад силабічного віршування, яке набуло поширення в XVI столітті.
«Хронологія» є важливою пам’яткою мови. Уперше в історії друкарства вона подає кирилицею народні назви місяців: «врєсєнь», «паздєрникъ», «грудєнь», «просинєцъ», «стычєнь», «люты», «марєцъ», «квєтєнь», «май», «чырвєцъ», «липєцъ», «сєрпєнь», за якими і подано окремі біблійні сюжети. Наведено також латинські і єврейські назви місяців.
Однак після видання Біблії Острозька друкарня на тривалий час (більше ніж на десятиліття) припиняє своє функціонування. Це, очевидно, мало причини як технічні, так і релігійно-політичні. Документи дають підстави говорити про майнові непорозуміння між В.-К. Острозьким та І. Федоровим. На майно друкаря князь наклав арешт. І. Федоров, у свою чергу, як випливає з грамоти львівського єпископа Гедеона Балабана, забрав із Острога до Львова друкарські верстати. Звісно, В.-К. Острозький, маючи такі статки, міг найняти друкаря й закупити відповідне обладнання. Однак, певно, цього не зробив. Тому реальних острозьких друків у середині й кінці 80-х – на початку 90-х рр. ХVІ ст. не маємо. Правда, є документальна згадка, що князь мав друкарню в Костянтинові. Однак до нас не дійшли видання цієї друкарні. Тут слід пояснити, що Костянтинів (нині – Старокостянтинів Хмельницької області) – місто, яке піднялося завдяки Василю-Костянтину і відігравало важливу роль у захисті південних рубежів Волині. У місті був побудований
