Скандал сторіччя. Тексти для газет і журналів (1950–1984) - Габріель Гарсія Маркес

Найкоротша відстань від номера 76 на вулиці Тальяменто до дверей вокзалу становить 6 301 метр. В ідеальних умовах вуличного руху і не беручи до уваги світлофорів, таксі цю відстань долає рівно за тринадцять хвилин. Пішки, нормальним кроком, можна дійти за годину п’ятнадцять — годину двадцять хвилин. Швидким кроком — за п’ятдесят хвилин. Цим маршрутом їздить трамвай (швидкий Б), поїздка яким зазвичай займає двадцять чотири хвилини. Припустивши, що Вільма Монтезі скористалася цим транспортним засобом, треба додати ще як мінімум три хвилини — це час, який був потрібний дівчині, аби дійти від брами свого дому до автобусної зупинки, що розташована за 200 метрів.

І ще бракує часу, аби купити квиток на вокзалі і дійти до поїзда на пероні, що розташований за 300 метрів від каси. Було зроблено важливий висновок: Вільма Монтезі не їхала до Остії поїздом о 17:30. Цілком ймовірно, вона не могла би цього зробити, навіть якби справді вийшла з дому о п’ятій.

Час смерті

Тим, хто робив перші звіти, не спало на думку щось важливе: доктор Ді Джорджіо, перший лікар, що оглядав труп на пляжі Торваяніки, заявив, що він перебував у стані прогресуючого задубіння. За якийсь час труп починає дубіти: це період, коли настає заціпеніння. Згодом відбувається протилежне явище. Лікар Ді Джорджіо встановив, що тіло Вільми Монтезі «частково заклякле». Але в нього була причина стверджувати, що процесом «прогресуючого задубіння» було заціпеніння, що спостерігалося в нижній щелепі, шиї і верхніх кінцівках. Належним чином доведений закон Ністена пояснює: «Трупне задубіння починається в м’язах нижньої щелепи, продовжується у м’язах шиї і верхніх кінцівок». На основі цього закону лікар Ді Джорджіо надав свій звіт: смерть мала настати близько вісімнадцяти годин перед обстеженням. А обстеження проводилося в суботу, 11 квітня, о 9:30 ранку.

Тут виникла помилка

Труп лежав на сонці цілий день, поки надходили вказівки з Риму. Вказівки ці прийшли вночі. Через кілька годин труп перевезли в анатомічний амфітеатр. Коли Родольфо Монтезі та Анджело Джуліані прийшли, аби його опізнати, з моменту його знахідки минуло понад двадцять чотири години. Коли зробили розтин і надали звіт, було сказано, що смерть настала вночі 9 квітня, бо труп перебував на першій стадії розкладу, а також через наявність «гусячої шкіри». Через рік після смерті група професорів з медичного факультету після ретельного обстеження трупа надала новий експертний висновок і встановила, що гниття могло бути прискореним через те, що труп довго перебував під дією сонця і вологи на пляжі Торваяніки — цілий день 11 квітня.

Що стосується явища «гусячої шкіри», то воно є звиклим для трупів потопельників, але може з’явитися навіть перед смертю — через страх чи тривалу агонію. Та у випадку Вільми Монтезі воно могло бути також спричинене тривалим перебуванням трупа в холодильнику перед проведенням розтину. Втім перший звіт, звіт лікаря Ді Джорджіо, був найважливішим: задубіння було частковим. І висновок незаперечним: Вільма Монтезі померла вночі 10 квітня, через двадцять чотири години після того, як консьєржка Адальджіза Рошіні побачила, як вона виходить з дому.

Що вона робила у ці двадцять чотири години?

Йшлося про те, аби встановити іншу важливу істину: місце, де померла Вільма Монтезі. Бо було визнано як факт те, що дівчина мила ноги на пляжах Остії, коли пережила колапс, і згодом, втопившись, була віднесена хвилями за двадцять кілометрів, на пляжі Торваяніки.

На підкріплення цієї гіпотези поліція Остії повідомила, що вночі 10 квітня в цій околиці здійнялася страшенна буря, із сильними вітрами в північно-східному напрямку. Слідчий Сепе доручив професорам метеорології та метеорологічному інститутові перевірити ці дані. У звіті зі зведеннями погоди за увесь місяць квітень 1953 року говорилося, що в околиці Остія-Торваяніка не було зареєстровано мнимої бурі. Найбільш помітне явище мало місце 11 квітня і саме о тій порі, коли було знайдено труп Вільми Монтезі: північно-східний вітер, швидкістю тринадцять кілометрів на годину.

Викривальний червоний лак

Розтин, проведений експертами, з’ясував, що на тілі нема жодного сліду від укусів морських тварин, ані укусів комах, яких є дуже багато на пляжі Торваяніки. Виходячи з цих даних, слідчий дійшов висновку, що труп недовго перебував у воді, а також на пляжі перед тим, як його знайшли. Перший умовивід вже дав початок упевненості, що треба відкинути гіпотезу про те, що тіло було віднесене хвилями на двадцять кілометрів.

Та були знайдені ще важливіші докази. Червоний лак на нігтях Вільми Монтезі був непопсований. Експерти підтвердили, що ця речовина була опірною до морської води. Але вони визначили насиченість піску в суспензії на морському відрізку Остія-Торваяніка. І дійшли висновку, що навряд чи червоний лак міг витримати тертя піску під час довгої і стрімкої подорожі у двадцять кілометрів.

Для доказу — ґудзик

Начальник Сепе був єдиним, хто зацікавився жакетом, застібнутим на ґудзик на шиї трупа. Коли тіло Вільми Монтезі знайшли на пляжі, карабінер Августо Тонді зрозумів, що цей жакет перешкоджає переміщенню трупа, тож він смикнув за ґудзик і відірвав його без особливого зусилля.

Слідчий Сепе порахував нитки, якими був пришитий ґудзик: їх було сімнадцять. Експерти довели, що ці сімнадцять ниток не витримали би морської подорожі, під час якої жакет хльостали би хвилі, якщо карабінеру треба було тільки раз смикнути, аби його відірвати.

Ці та інші висновки строго наукового характеру дозволили відкинути гіпотезу про тривалу подорож трупа від пляжів Остії до пляжів Торваяніки. Нові експерти довели, що залізовмісна щільність піску, знайденого в легенях трупа, не є вирішальним доказом для того, аби встановити місце, де вона позбулася життя. Вільма Монтезі втопилася за кілька метрів від того місця, де було знайдене її тіло.

Крім того

Проте за п’ять метрів від берега на пляжі Торваяніки немає і півметра глибини. Вільма не вміла плавати, це так. Але малоймовірно, що людина, яка не вміє плавати, втопиться на глибині півметра тільки тому, що не вміє плавати. Мали бути інші причини. І начальник Сепе взявся їх з’ясовувати.

Зажадали