Скандал сторіччя. Тексти для газет і журналів (1950–1984) - Габріель Гарсія Маркес

показань інших пасажирів того авто, то одна з них, Сільвана Ізола, заявила, що нічого не чула, бо під час подорожі міцно спала. Та інший пасажир, Ґастоне Преттенаті, визнав, що й справді Андреа Бізачча звірилась йому у дечому під час тієї поїздки. Серед іншого вона сказала йому, що з Монтезі під час однієї «вечірки насолоди», на якій вона була присутня і де курили «певні цигарки», стався колапс. Відтак її покинули на пляжі, бо інші присутні подумали, що вона померла.

Інший свідок, Франко Маррамеї, урешті заявив, що якоїсь ночі він був у невеличкому барі на вулиці Бабуїно і чув, як Андреа Бізачча голосно сказала: «Монтезі не могла померти випадково, бо я її дуже добре знала».

Усе спочатку

З огляду на страшенний ґвалт преси і очевидний осуд громадськості, римський апеляційний суд затребував від генеральної прокуратури республіки двічі закриту справу. 29 березня 1954 року — майже через рік після смерті Монтезі — слідчий відділ зайнявся безладною пакою паперів і розпочав формальне слідство у справі Монтезі.

Упродовж року опасистий і усміхнений начальник відділу Рафаелле Сепе, працюючи вдень і вночі, навів лад у тій страшній купі протиріч, помилок і фальшивих свідчень. Труп Вільми Монтезі ексгумували для нового розтину. Начальник Сепе упорядкував колоду із картами лицем донизу.

Двадцять чотири години, що випали з життя Вільми

Оскільки йшлося про те, щоби почати спочатку, начальник Сепе почав з того, що спробував встановити точний час, коли Вільма Монтезі вийшла з дому вдень 9 квітня. До цього часу були два різні свідчення: свідчення батька жертви, який увечері 9 числа сказав поліції, що консьєржка Адальджіза Рошіні сказала, що Вільма вийшла о 17:30; і поліцейського Саларії, який в своєму першому звіті за вівторок 14 квітня заявив, що та сама консьєржка вказала йому інший час: рівно п’яту.

Слідчий викликав безпосередньо Адальджізу Рошіні, і та без вагань заявила, що Вільма не виходила з дому до 17:15. У консьєржки була причина робити таке категоричне твердження. У дні, коли сталися ті події, в будинку працювала група робітників, які припиняли роботи рівно о п’ятій. Тоді йшли до водопровідної раковини в подвір’ї і милися там не менше десяти хвилин. Коли робітники завершили свою роботу 9 квітня, Вільма ще не вийшла. Коли помилися і покинули будинок, вона й тоді не вийшла. Адальджіза Рошіні побачила, як вона виходить через кілька хвилин після робітників. Трохи після 17:15.

«Міцний горішок»

На цьому допиті консьєржка з вулиці Тальяменто, номер 76, зробила іще одне викриття, яке кинуло тінь сумніву на поведінку родини Монтезі. Насправді позиція родичів жертви докорінно змінилася з того дня, коли було опізнано труп. Адальджіза Рошіні заявила, що через кілька днів після смерті Вільми мати останньої умовляла її змінити свою першу заяву про те, що дівчина вийшла о 17:30. Консьєржка відмовилася. Тоді мати Вільми сказала їй:

— Тоді як пані Пассареллі могла їхати з нею в поїзді в той самий час?

Консьєржка свідчила, що тоді відповіла:

— Мабуть, вона погано дивилась на годинник.

І відтак, обурена тиском, який намагались на неї чинити, вигукнула:

— Вам трапився міцний горішок, бо я годину не міняю!

Пані Пассареллі

Аби добре почати спочатку, пані Пассареллі викликали знову. Вона прийшла в страшенно збудженому стані. Цього разу вона не була дуже впевнена, що бачила Вільму в поїзді. «Мені здалося, що я її бачила», — ото й усе, що вона сказала. І знову описала дівчину. Молода жінка між двадцять вісім і тридцять років. Мала «зачесане спереду догори волосся, гладке з боків і зібране у велетенський вузол на потилиці». Рукавичок на ній не було. Взута була у мокасини і мала на собі жакет, в якому переважав зелений колір.

Утім кілька місяців тому Вільмі виповнився двадцять один рік, і за свідченням багатьох людей вона виглядала молодшою. З іншого боку, того дня, коли вона востаннє вийшла з дому, на ній були не мокасини, а дуже ошатні легкі туфлі із золотим плетивом. Зачіска була не такою, як її описала пані Пассареллі, бо у Вільми вже кілька місяців було коротке волосся.

Заледве врятувалася

Слідчий показав пані Пассареллі знайдений на тілі жакет. Побачивши його, та розгубилася. То був жовтий жакет, яскравий і оригінальний. Вона його обернула, наче хотіла побачити, чи він зелений з іншого боку. Тоді категорично заперечила, що це той жакет, який був на дівчині з поїзда.

Начальник Сепе виявив, що пані Пассареллі не показували тіла Вільми Монтезі. Опізнання обмежилося перевіркою кількох предметів одягу. Утім, визнали за необхідне вивчити поведінку Пассареллі. Було встановлено, що вона має вищу освіту, працює в міністерстві оборони, є донькою старшого офіцера сухопутних військ і належить до однієї з шанованих римських родин. Та водночас було встановлено, що вона страждає на легку короткозорість і не носить окулярів, що має імпульсивний і не дуже розсудливий темперамент, зі схильністю до фантазій. Вона заледве врятувалася: зуміла довести, звідки взялися гроші, на які через кілька днів після свого першого і добровільного свідчення вона купила помешкання вартістю 5 600 000 лір.

«Відтепер і навіки-віків»

Відкинувши свідчення пані Пассареллі, слідчий узявся встановити, скільки часу треба, аби добратися з вулиці Тальяменто, номер 76, до вокзалу, звідки вирушають поїзди на Остію. До розслідування були залучені карабінери, працівники міського транспорту і міністерство оборони.

Читач мусить знати

Починаючи з цієї хроніки в тексті будуть з’являтися відповіді на пункти розділів «читач мусить пам’ятати», опубліковані у попередніх хроніках.

З цього моменту за строгим порядком буде встановлено:

а) мниму поїздку Вільми Монтезі в Остію.

б) час і місце її смерті.

в) причину смерті і юридичне формулювання факту.

г) справжні звички, моральність і родинну обстановку Вільми Монтезі.

д) наркоторгівлю.

е) зібрання в Капакотті.

є) звинувачення проти принца Д’Асії.

ж) матеріали проти Уґо Монтаньї і П’єро Піччоні,