Скандал сторіччя. Тексти для газет і журналів (1950–1984) - Габріель Гарсія Маркес
Листа розпечатали і прочитали його приголомшливий текст.
Темні історії свідків
Лист, що його парох вручив поліції, був датований 16 травня і серед іншого говорив таке: «Коли читатимуть цього листа, я буду мертва. Але хочу, щоб знали, що померла я не природною смертю. Мене вивели з гри маркіз Монтанья і П’єро Піччоні… Останні місяці я жила під страхом померти такою ж смертю, як Вільма Монтезі… Я впроваджую в життя план, що має на меті викрити банду торговців наркотиками… Якщо цей план провалиться, мене спіткає така сама доля, що й Вільму… Цього листа віддадуть лише тому, хто матиме особливу контрамарку…»
Пастка
Але падре Онніс не вдовольнився тим, аби показати поліції листа, він скористався нагодою, аби розповісти історію, що схожа на бандитський фільм. Сказав, що в серпні чи вересні 1953 року, якоїсь п’ятниці, коли він збирався покинути Парму на своєму мотоциклі, до нього підійшли двоє чоловіків, що вийшли з автомобіля з французькими номерами. Імітуючи іноземний акцент, за яким парох, здається, почув акцент південної Італії, незнайомці попросили його відвезти якийсь пакунок. Він відмовився, завів двигун свого мотоцикла і чимдуж рвонув з місця. Та коли він приїхав у сусіднє містечко, його затримала поліція і відвезла в комісаріат. Чергові службовці перевірили пакунок, що його парох віз на задньому сидінні. То було радіо, що потребувало ремонту.
Відтак поліція показала йому анонімку, яку отримали кількома годинами раніше, в якій було зазначено номер його мотоцикла, час, коли він проїздитиме через містечко, і висловлювалось звинувачення у тому, що падре Онніс зв’язаний з бандою наркоторговців.
Аліда Валлі біля телефона
Слідчі відразу ж з’ясували дещо вкрай важливе: лист, представлений падре Оннісом, був датований 16 травня, то був час, коли ім’я П’єро Піччоні ще не пов’язували з іменем Монтаньї. Заяви Анни-Марії Кальйо були зроблені у жовтні.
У той самий час газети взялися за іншу важливу подію у справі Монтезі: телефонний дзвінок, який з Венеції актриса Аліда Валлі зробила П’єро Піччоні, з яким підтримувала тісну дружбу. Аліда Валлі була з Піччоні в Амальфі, у поїздці, про яку останній розповів поліції, аби відвести від себе підозри. Потім акторка поїхала до Венеції, аби працювати на зйомках фільму «La mano dello straniero»[5]. Через два дні після приїзду Аліди Валлі до Венеції розгорівся скандал Монтезі. Один журналіст, один актор, один кінорежисер і один депутат заявили, що актриса телефонувала Піччоні з венеційської тютюнової крамниці. Акторка заперечила розмову.
Немає місця сумнівам
За словами тих, хто давав свідчення, Аліда Валлі у явно збудженому стані сказала Піччоні:
— Що ти до біса зробив? Що в тебе сталося з тією дівчиною?
Актриса вела діалог голосно, бо то був міжміський дзвінок.
То було громадське місце. Коли розмова закінчилась, вона була настільки збуджена, що голосно сказала, наче й далі говорила по міжміському зв’язку: «Ти подивись, в яку халепу вскочив той ідіот».
Читач має пам’ятати
а) телефонний дзвінок, який Аліда Валлі зробила П’єро Піччоні з Венеції.
б) результати першого розтину, який зробили Вільмі Монтезі, опубліковані у другій хроніці цієї серії.
в) свідчення родини Вільми Монтезі після того, як на пляжах Торваяніки знайшли її труп.
г) предмети одягу, знайдені на трупі.
Орган комуністичної партії Італії, газета «Луніта», взялася за скандал з телефонограмою. За даними цієї газети, дзвінок було зроблено 29 квітня 1953 року. Актриса написала в редакцію листа, протестуючи проти «легковажності», з якою поширюють «фантастичні і тенденційні новини». І заявила, що 29 квітня вона перебувала в Римі. Але поліція вилучила зошит з її телефонограмами і встановила, що дзвінок і справді було зроблено.
Темні історії
Інше свідчення було отримане на процесі проти журналіста Муто: то було свідчення Джобенджо, яка, за словами Анни-Марії Кальйо, спустила 13 мільйонів лір, граючи у Капакотті в карти в компанії з Монтаньєю, Піччоні і високим чином поліції. Джобенджо заявила, що один її знайомий, Джанні Кортессе, який емігрував до Бразилії, звідки написав, що «дуже добре влаштувався», кілька років тому був «бортовим уповноваженим» в Генуї і відомим торговцем наркотиками. Вона сказала, що згаданий Кортессе постачав своєму другові-дантисту кокаїн у великих кількостях. За словами Джобенджо, той друг познайомив його з Монтаньєю, близьким другом якого був.
Ще один свідок врешті заявив, що кілька років тому гостював у Монтаньї. Був адвокат, спільний друг обох, відомий своїм захопленням наркотиками, який внаслідок зловживання наркотичними речовинами навіть страждав нападами delirium tremens. За словами свідка, у квітні чи червні 1947 року Монтанья, друг-адвокат і одна жінка цілком голі явилися в його кімнату і розбудили його непристойними фразами і незрозумілими словами.
Кому вірити?
Процес журналіста Муто і справді перетворився на тварину з багатьма лапами. Щоразу, коли когось викликали давати свідчення, треба було викликати інших свідків, аби перевірити правдивість показань. Це було схоже на гру «передай іншому». З’являлись нові імена. Преса, зі свого боку, проводила спонтанні розслідування і наступний ранок стрічала з новими викриттями. Серед осіб, які складали свідчення на процесі Муто, був Вітторіо Ферольді де Роза, який, за його словами, в липні чи серпні 1953 року здійснив автомобільну подорож з Риму в Остію в товаристві кількох осіб, серед яких була Андреа Бізачча. За словами Ферольді, Бізачча сказала тому, хто сидів із нею поруч, що на узбережжі Остія-Торва торгують наркотиками; що вона знала Вільму Монтезі; що брала участь в одній з «вечірок насолоди» в Кастельпорціано і що бачила пояс Монтезі «в руках однієї людини».
Коли викликали для дачі