Український патріот з династії Габсбургів - Юрій Іларіонович Терещенко

Чикаленка, саме військові «подали думку Скоропадському знов попробувати щастя». Водночас він зауважує: «На гетьманство є ще й другий кандидат — Василь Вишиваний, тобто Вільгельм Габсбург, який давно марить про корону на Україні, а принаймні спочатку, хоч про гетьманство»140. Ці твердження Є. Чикаленка могли бути відгомоном гострого незадоволення політикою голови Директорії, яке супроводжувалося спробами окремих політичних сил усунути його від влади. Про одну з таких спроб згадує М. Василько у листі до В. Габсбурга 23 жовтня 1919 р. «Повідомляють мене приватно, — пише він, — що в місці перебування мого Уряду (уряду УНР. — Авт.), відбулася на щастя невдала спроба перевороту, з метою скинути теперішній режим, а на його місце обрати Вашу Високість» (док. 60).

М. Василько вважав своїм обов’язком застерегти В. Габсбурга від необачних кроків і водночас звертався до нього з проханням застосувати увесь вплив, який той мав «заслужено в багатьох українських патріотів, лише і лише для того, щоб все гуртувалось коло останнього якоря і порятунку, якого ще має тепер Українська ідея — коло Петлюри й щоби передчасно не надуживали Вашої особи» (док. 60).

Більш органічними виявилися зв’язки ерцгерцога з галицькими політиками. У листопаді 1919 року В. Вишиваний разом з урядом диктатора Є. Петрушевича залишив Кам’янець і як старшина армії УНР отримав дозвіл виїхати до Відня через Румунію. Однак саме в цей час він захворів на тиф і був змушений залишитися в Бухаресті під наглядом посла УНР у Румунії К. Мацієвича. Як згадував Д. Дорошенко, «два місяці пролежав В. Вишиваний в посольстві, борячись між життям і смертю: були хвилини, коли лікарі не вірили вже в одужання; слабий уже сповідався й причастився. Але молодий організм переміг і за місяць слабий почав потроху одужувати»141. Д. Дорошенко, який часто відвідував хворого, свідчив, що В. Вишиваний говорив «дуже гарно по українськи, але з галицьким діалектом. Любив він над усе Галичину, де й перейнявся українськими симпатіями»142.

Перебування В. Вишиваного в Армії УНР не було сприйнято однозначно в українських політичних колах. Багатьом воно видавалося протиприродним. З боку соціалістичних чинників, насамперед, знову почастішали звинувачення у тому, що В. Габсбург претендує на владу. Не бракувало подібних закидів і в галицьких політичних колах. Відповіддю стала замітка із багатозначним заголовком «Грядущий хам», опублікована 10 лютого 1920 р. в «Українському прапорі» — пресовому органі диктатора Є. Петрушевича. І зміст замітки, на захист ерцгерцога, і самі напади критиків переконливо свідчили про неабиякі масштаби популярності Вільгельма Габсбурга в українському суспільстві. «Від якогось часу деякі наші часописи найшли собі новий предмет злишніх і дуже несмачних атак — особу б. арх. Вільгельма, повсюдно знаного під популярним іменем Василя Вишиваного, — писала газета. — Правду кажучи, ці атаки для нас незрозумілі. Що дешеві панове сатирики хочуть цим осягнути? В діяльності теперішнього полковника української армії, а б. австрійського архикнязя, кожна неупереджена людина може найти хіба тільки самі симпатичні риси. Не входимо в те, які моменти привели арх. Вільгельма, що зріс у чужім для нас і аристократичнім середовищі, до того, що він вірно, всім серцем та без застережень віддався українській справі. Фактом одначе є, що в найтяжчих для нас хвилинах під австрійською владою ми мали в нім гарячого оборонця і заступника. Після розвалу Австрії архикн. Вільгельм також не відрікся нас та за службу в українській армії діждався злобних наклепів зі сторони ненависної польської преси. Його ім’я місяцями не сходили зі стовпців різних польських органів. Діяльність архикн. Вільгельма в Галичині і на Великій Україні всім знана, — це діяльність найгарячішого українського патріота, льояльного громадянина української республіки. Панове сатирики повинні знати, що архикн. Вільгельм, зв’язуючись з нашою справою втратив далеко більше, ніж будь хто з них. Ми, що-правда, демократичний нарід, але слід нам тямити, що демократизм не може бути синонімом некультурного хамства, з якого мають втіху лише наші вороги…»143.

Відданість Україні й українській справі поєднувалась з різко негативним ставленням ерцгерцога до Польщі і до будь-яких компромісів з нею з боку українських політиків. Він різко засудив угоду УНР з Польщею, зініційовану С. Петлюрою. Це знайшло своє відображення і в його біографічних свідченнях на допиті в слідчих органах держбезпеки УРСР у вересні 1947 р. (док. 91).

Деякі подробиці про цей період із життя В. Габсбурга подає шведський журналіст, кореспондент однієї з берлінських газет Анрі Гелльссен 6 березня 1920 р.[4] у статті «Король для України». Ця публікація вміщена також у «Бюлетені Українського пресового бюро в Копенгагені»144. Автор повідомляє, що ерцгерцог перебуває у Відні й «кожного пополудня його можна здибати у кав’ярні «Райхсрат» коло будинку парламентного, де бувають також українські політики. Разом з Вільгельмом є Дорошенко, колишній український міністр закордонних справ за часів гетьмана Скоропадського». Шведський журналіст стверджує, що ерцгерцогу хочуть підпорядкувати групу в 2000 озброєних вояків-українців з Італії, які «вичікують тут розвитку подій, так що майбутній король зразу буде мати маленький відділ до своїх послуг»145.

Спроба співпраці з гетьманцями

На початку 1920 р. відбувався активний процес консолідації навколо П. Скоропадського різних українських монархічних груп, насамперед членів партії хліборобів-демократів. Остання, переглянувши свою програму й тактику під впливом розроблених В. Липинським соціально-політичних концепцій, поклала в основу своєї діяльності «монархічний» і «класократичний» принципи. Пізніше у спеціальній відозві центральної управи об’єднаних хліборобських організацій один з лідерів хліборобів-демократів С. Шемет так визначав підстави цієї інтеграції українських консервативних течій: «Сучасним соціалістичним і націоналістичним цькуванням, які кидають українців на українців і нищать в зародку всі спроби унезалежнення України від метропольних влад, вони (хлібороби-демократи. — Авт.) хочуть протиставити гасла патріотично-територіальні, об’єднуючи всіх мешканців України во ім’я