Нарис Історії ОУН - Петро Мірчук

330

[28] Див. канадійський „Український Голос”, ч. 44 з 1951 р., названу працю Д. Соловея. Погляд Я. Барановського про Полуведька та вияснення „Коника” вказують, що організація полк. Мельника остаточно визнала Полуведька большевицьким аґентом. Чому, одначе, цю підозрілу людину вони вислали разом із Сеником і Сціборським до Житомира і яка роля Полуведька в загибелі їх, як „виявленого большевицького аґента”? Це питання залишається невиясненим.

331

[29] М. Селешко у своїх свідченнях, між іншим, подає: „Для характеристики Полуведька цікаво ще відмітити, що він, отримавши раз від Оршана-Чемеринського інструкції для української націоналістичної преси, як вона повинна б зображувати совєтсько-українську дійсність, зразу подумав, що тут щось нечисте. Інструкції були складені так, що вони являли собою нібито большевицькі напрямні для пропаґанди большевизму за кордоном. Оршан склав їх на підставі балачок Павла в берлінському семінарі, а Полуведько схарактеризував їх як чистої води большевизм. На тій підставі він робив висновок, що з Оршаном не все в порядку”. Є. Онацький додає до того, що повідомлений про це полк. Коновалець звелів видані Оршаном інструкції стягнути й більше такого не робити.

332

[30] З. Книш: Розбрат. Вид. „Срібна Сурма”. Торонто, стор. 43-68.

333

[31] Дірка в дверях, „візитирка”.

334

[32] „Український Самостійник” ч. 7, 13 лютого 1955.

335

[33] Автентичність такого заповіту є сумнівна, якщо брати до уваги хоча б свідчення самого полк. А. Мельника: а) у своєму спогаді про полк. Коновальця, надрукованому в збірнику „ОУН 1929-1954”, полк. Мельник згадує про свою зустріч з Є. Коновальцем в серпні 1937 року, подаючи як причину тієї зустрічі: „І ось „Орли” стали одною з важливих причин... довести до нашої особистої зустрічі”. При тому він подає, що під час тієї зустрічі полк. Коновалець запропонував йому переїхати за кордон і стати його заступником у ПУН. „Я не зволікав з відповіддю, – пише далі полк. Мельник, – і не просив часу до надуми, а відразу заявив: коли він уважає, що мені це треба зробити, що він пропонує, то я, свідомий ваги справи, піду назустріч його бажанню і не сумніваюся, що моя дружина згодиться на добровільне покинення Краю”. Дружина полк. Мельника, як він подає в тому спогаді, була тоді разом з ним, тож остаточне вирішення могло прийти зараз же, під час згаданої зустрічі в чеських Татрах. А тим часом від згаданої зустрічі до роттердамської трагедії пройшло дев'ять місяців, а полк. Мельник за кордон не переїхав і переїжджати не збирався. Це доказ, що фактично полк. Мельник пропозиції полк. Коновальця переїхати за кордон і стати заступником Голови ПУН-у не прийняв. б) У своєму спогаді про полк. Романа Сушка-„Сича”, вміщенному в тому ж збірнику, полк. А. Мельник згадує, що, переїжджаючи з похорону полк. Коновальця до Краю, він у Відні зустрівся з полк. Сушком і: „Полк. Сушко дуже зрадів моєю появою, бо був переконаний, що я залишаюся за кордоном, а коли довідався, що я з Риму повертаюся до Краю, добував усіх можливих арґументів, щоб переконати мене, щоб я залишився за кордоном”. Отже: якщо полк. Мельник ще в серпні 1937 року справді зважився прийняти пропозицію полк. Коновальця, щоб стати його заступником в ПУН-і, то чому ж ще 9 місяців після того полк. Сушко мусів переконувати його „всіма можливими арґументами”, і то надаремно, щоб він залишився за кордоном: Далі, в Роттердамі полк. А. Мельник зустрівся з Я. Барановським, отже, якщо б Барановський справді мав заповіт полк. Коновальця щодо особи полк. Мельника, то він мусів уже тоді про це сказати полк. Мельникові. Чому ж тоді полк. Мельник примушував свого друга полк. Сушка „добувати всіх можливих арґументів” для переконування про потребу залишитися за кордоном, замість відкрито сказати Сушкові, що він призначений заповітом полк. Коновальця очолити ОУН і, швидко зліквідувавши свої справи в Краю, зразу повернеться за кордон? З цього свідчення полк. Мельника виходить, що під час його перебування в Роттердамі Я. Барановський про жадний заповіт полк. Є. Коновальця не згадував. Чому? – про це важко сказати.

336

[1] Припущення автора, що Тацинець діяв з доручення ОУН вимагає докладнішого доказового матеріялу (– ред.).

337

[2] Федір Тацинець – нар. 1912 року в селі Келечин, пов. Волове, був у той час учнем греко-католицької семінарії в Ужгороді.

338

[3] О. Волинський: „Розлам в ОУН – його причини і наслідки”. „Вісник”, квітень 1948.

339

[4] О. Волинський, цит. стаття.

340

[1] Л. Ребет в своїх споминах пише про це так: „Інструкція із закордонного центру організації (ОУН – ред.) забороняла масовий перехід членів на Закарпаття, посилаючись на те, що Закарпаття забезпечене і без того достатньою кількістю організаційних кадрів, які зрештою можна ще скріпити людьми з Европи, і що не можна оголювати Галичини й Волині від людей, бо тут теж чекає організацію важка проба... Жменька тих членів, що без дозволу подалася на Закарпаття, виконала там велике завдання”. („Український Самостійник”, ч. 11, 13 березня 1955).

341

[2] Перша велика демонстрація у Львові в справі Карпатської України відбулася 26 вересня 1938 року, але скеровувалася проти мадярських зазіхань на українські землі.

342

[3] „Америка”, ч. 136, 24 листопада 1936.

343

[4] Заява Л. Ребета, що: „В усіх випадках доходило до зудару з відділами поліції, які були завчасу стягнені адміністрацією для протидії, і з цього виходить, що вона була попереджена конфідентами про пляновані виступи підпілля”. („Укр. Сам.”, ч. 11, 1955) – є безпідставна, бо в той час по всіх містах ЗУЗ поліція була в постійному поготівлі, підкріпивши себе поліційними відділами з корінної Польщі. Якщо б, як твердить Ребет, поліція була заздалегідь поінформована донощиками про запляновані демонстрації, то вона була б завчасу виарештувала організаторів і не допустила б до українських виступів.

344

[5] „Америка”, ч. 128, 5 лист. 1938.

345

[6] Цей список виготовлено з пам'яті щойно під час опрацювання цієї книги і тому він неповний.

346

[7] Львівських політичних в'язнів звільнила ще польська тюремна сторожа.

347

[8] Потім уповноваженим призначено З. Карбовича-Стецька через те, що перший уповноважений, Іван Ґабрусевич-„Іртен”, був хворий.

348

[9] У