Холодна Гора - Олександр Семенович Вайсберг

Він поставив свою таємну поліцію перед гігантським завданням: винищити носіїв народної свідомості.

Мабуть, Сталін розмірковував так: «У цій країні мене повинні ненавидіти сотні тисяч людей. Ці люди, що свого часу разом зі мною повалили деспотизм царату й не можуть знести мого деспотизму, мусять згинути». Він сам видав Єжову директиву «великої чистки» і сам окреслив групи, які належало знищити:

1. Усі давні опозиціонери, бухарінці, троцькісти, зінов’євці.

Ще в 1934 році, після закінчення голоду, він вирішив ліквідувати лідерів опозиції, а всіх інших — після подій 1936 року.

2. Усі старі більшовики.

3. Усі червоні партизани.

4. Усі колишні меншовики, соціал-революціонери, анархісти, бундівці та інші прибічники дореволюційних лівих партій.

Люди, які боролися за свободу, були непотрібні деспотичному режимові.

5. Люди, котрі знали закордонне життя й знали на власному досвіді довоєнне життя, всі ті, хто мав друзів чи родичів за кордоном і підтримував з ними зв’язок, філателісти та есперантисти.

6. Реемігранти та люди, які будь-коли були відряджені за кордон.

7. Іноземні комуністи.

8. Члени військових таємних служб, які працювали за кордоном та закордонні агенти ДПУ.

Ці люди добре знали факти, і їх не можна було обдурити. Люди, які читали ліберальну пресу та книжки Троцького, були небезпечними.

9. Представники національних меншин.

10. Релігійні секти.

Ці останні настільки пов’язані між собою, що їхнє середовище було недоступне агентам ДПУ. Тому важко було контролювати їхню діяльність.

11. Усі будь-коли виключені з партії.

12. Усі, кого радянська влада будь-коли скривдила.

13. Члени родин лідерів різних опозиційних груп.

Люди, які носять у своєму серці ненависть, небезпечні.

14. Усі ті, хто незалежно від ласки Сталіна, мали вплив на народні маси (Тухачевський, Якір та інші керівники). Вони могли стати ядром народного повстання, а щонайменше — бунту в армії.

15. Керівники найвищих партійних органів, які були шоковані брутальністю московських процесів та «великої чистки» і котрі намагалися стримати диктатора (деякі члени Політбюро: Косіор, Постишев, Ейхе). Усі, хто сумнівався в правдивості «зізнань», тим самим ставали «ворогами народу».

16. Чекісти, котрі організували московські процеси та «велику чистку».

Вони занадто багато знали. Пізніше їх використали як жертовних козлів за надмірності «великої чистки».

Сталін вважав: народна пам’ять згасне. Після цієї «чистки» жодна дитина в школі вже не знатиме, що Троцький був великим революціонером і що мільйони селян померли під час великого голоду.

На моєму минулому не буде ніяких чорних плям. Я ввійду в історію як організатор перемог.

НКВС виконало вказівки Сталіна. Досьє були заповнені, десятки тисяч наказів про арешти були здійснені. Але Сталінові та Єжову цього було замало.

ДПУ переконалося, що зломлений внаслідок катувань чоловік ладен видати близьких йому ідеологічно людей. Цих також забирали й процедура повторювалася. Кожен арештований давав кілька імен.

У такий спосіб можна викрити цілу мережу ворогів народу. То була провідна думка Сталіна.

Та думка не була здоровою. З поглибленням процесу ідеологічні зв’язки розросталися. У якийсь час народилася свідома самооборона в’язнів. Під тортурами вони почали вже називати не лише своїх однодумців, але й свідомих сталіністів. Рахунок арештованих зріс понад будь-яку міру. Але мільйони арештованих не були більш небезпечними для диктатора, ніж ті, хто лишився на волі. Концепція «вербування» завела в безвихідь. Вдруге протягом десяти років держава опинилася на краю прірви.

Моя інтерпретація причин «великої чистки» натикається на спротив з боку ортодоксальних марксистів. Їх аргументація проста:

«Велика чистка» була масовим рухом. Вона втягла до своєї орбіти мільйони людей і змінила хід історії революції. Масові рухи мають соціальні причини. Їх пояснення на підставі психологічних мотивів однієї людини, її амбіцій, мстивості, манії переслідування, її прагнення до безсмертя є безглуздим під кутом зору матеріалістичного розуміння історії».

Моїм завданням не є підтвердження чи спростування слушності марксистського розуміння історії. Але навіть його найпалкіші прихильники сьогодні схильні визнати наявність обмежень у його застосуванні. Можливо, теорія передбачає лише систематичну статистичну тенденцію, закони великих чисел, і тому ці обмеження виникають не стільки завдяки методу, скільки через природу матеріалу, до якого застосовуються. Безперечно, застосовність методу обмежується системами, до яких можна застосовувати статистичний підхід, тобто системами з багатьма ступенями свободи. Але ж очевидно, що російське суспільство в епоху Сталіна зовсім не було такою системою. Мільйони російського люду великою мірою втратили можливість поводити себе незалежно від волі диктатора. Соціальна наука безсила, коли має справу з системою, в якій особистість узурпувала владу всього суспільства.

Не переоцінюючи доказових можливостей аналогії, я хочу пояснити хід мого розуміння прикладом зі сфери природничих наук. Кінетична теорія газів не в змозі пояснити рух кожної індивідуальної частки в газі, але дуже добре пояснює явища, що залежать від середніх величин, зокрема, від середньої енергії частинок газу. Однак, ми можемо отримати якусь інформацію тільки за тієї умови, якщо не цікавитись долею жодної індивідуальної частки газу, оскільки жодна частка не впливає на рух інших часток. А саме ця умова й не виконується в сталінській суспільній системі. Статистична фізика стає неспроможною, якщо від неї вимагати опису руху однієї частинки.

Так само й соціологія не спроможна описати систему, в якій одна людина привласнила собі свободу цілого суспільства.