Тарас Шевченко та його доба. Том 2 - Рем Георгійович Симоненко
580
Михайло Семенович Александрійський (народився 1810 р. – рік смерті невідомий) – чиновник Орської прикордонної комісії. У 1833 р. закінчив медичний факультет Казанського університету. Шевченко познайомився з ним 1847 р. в Орському укріпленні, бував у Александрійського, користувався його допомогою, листувався з ним. З їхнього листування зберігся лист Александрійського до поета від 16.VIII.1848 р. Найчастіше вони зустрічалися у 1849 – 1859 рр. (Шевченківський словник. Т. 1. С. 31.)
581
Володимир Петрович Обручов (1793 – 1866) – оренбурзький генерал-губернатор, командир Окремого Оренбурзького корпусу (1842 – 1851), генерал від інфантерії. Почав службу 1805 р., брав участь у битвах проти Наполеона І, у Російсько-турецькій війні 1828 – 1829 рр. та в придушенні польського визвольного повстання 1830 – 1831 рр. Близько чотирьох років заслання Шевченка (1847 – 1851 рр.) припало на час губернаторства Обручова. На прохання поетових друзів Обручов погодився включити Шевченка до складу Аральської описової експедиції, після повернення експедиції дозволив йому малювати в Оренбурзі. Донос прапорщика М. Ісаєва докорінно змінив ставлення Обручова до Шевченка. За його наказом Шевченка вдруге заарештували, відправили до каземату Орської фортеці, а потім – до Новопетровського укріплення. В «Щоденнику» 3.ІХ.1857 Шевченко назвав Обручова «гнусным ефрейтором». (Шевченківський словник. Т. 1. С. 61.)
582
Никакого отношения к «бунту киргизов» указанное письмо не имело; в нём говорилось о революции 1848 г. в Западной Европе. (Шевченко в воспоминаниях современников. С. 435.) Єдиний лист Александрійського, що зберігся, див: Листи до Тараса Шевченка. С. 61 – 62.
583
Мемуарист ошибается: шефу жандармов сообщил о событиях в Оренбурге военный министр по рапорту начальника корпуса. (Примітка редакторів збірника.)
584
Київська старовина. 1997. № 3/4. С. 20.
585
Федір Матвійович Лазаревський (1820 – 1890) – чиновник Оренбурзької прикордонної комісії: третій з шести братів Лазаревських; з 1854 р. – чиновник з особливих доручень при петербурзькому генерал-губернаторі, перший, хто, за словами Шевченка, «не устыдился… серой шинели» поета і 1847 р. розшукав його в Петербурзі, допомагав йому.
Поет-засланець часто бував у домі Лазаревського, намалював його портрет і портрет Лазаревського з братом Михайлом… Після переведення Шевченка до Новопетровського укріплення (1850) їхні взаємини обриваються аж до зустрічі в Петербурзі 1858 р. Востаннє вони бачилися у 1859 р. під час третьої подорожі Шевченка в Україну, разом відвідали матір Лазаревського у с. Гірявці. Поет записав кілька поезій в альбомі Лазаревського (1840 – 1850) і подарував йому «Кобзар» (СПБ, 1860) з власноручним написом, автопортрет (1849) та офорт «Вірсавія». (Шевченківський словник. Т. 1. С. 341).
586
Карл Іванович Герн (1816 – рік смерті невідомий) – квартирмейстер Окремого Оренбурзького корпусу, відомий картограф Оренбурзького краю, автор військово-статистичних праць, будівничий укріплень. Шевченко познайомився з Герном у 1848 р. 1849 р. зустрічався з ним у Раїмі. Особливо близькими були їхні взаємини у 1849 – 1850 рр. в Оренбурзі. Кілька місяців поет квартирував у Герна, приймав там друзів, писав вірші й малював. У 1849 – 1850 рр. працював над портретом Герна і його дружини. Перед обшуком 1850 р. він спалив портрет разом з паперами. Протягом усього заслання Герн всіляко сприяв йому, зокрема допоміг зберегти «Малу книжку» й альбом акварельних рисунків. Багато цінних відомостей про перебування Шевченка на засланні є в спогадах Герна. (Шевченківський словник. Т. 1. С. 153.)
587
Ксенофонт Єгорович Поспєлов (1820 – 1860) – прапорщик корпусу флотських штурманів, член експедиції О. Бутакова. Брав участь у топографічному зніманні берегів Аральського моря. Шевченко познайомився з ним у травні 1848 р. На шхуні «Константин» вони жили в одній каюті. В 1849 р. – командир шхуни «Николай». Знайомство переросло в дружбу. Спілкувався з Шевченком в Оренбурзі восени 1849 р. – весною 1850 р. Після арешту поета у 1850 р. Поспєлова також
588
Т. Г. Шевченко в воспоминаниях современников. С. 179 – 181.
589
Микола Григорович Ісаєв (1829 – рік смерті невідомий) – прапорщик. Родом з Полтавщини. Шевченко познайомився з Ісаєвим восени-взимку 1849 – 1850 рр. У лютому 1850-го він намалював портрет Ісаєва. В час створення портрета Шевченко жив у Гернів, де часто бував Ісаєв, який залицявся до дружини К. Герна. Шануючи честь свого друга, Шевченко розповів йому про це. Щоб помститися Шевченкові, Ісаєв зробив донос про те, що поет порушує заборону писати й малювати. Це привело до обшуку в поета в квітні 1850 р., арешту й відправлення його до каземату Орської фортеці. (Шевченківський словник. Т. 1. С. 260.)
590
Григорій Васильович Чигир – командир 2-го лінійного батальйону Окремого Оренбурзького корпусу. 10.VI.1847 р. Шевченка доставили в Оренбурзі до Чигиря, який тоді виконував обов’язки командира бригади. З його наказу поета призначили в 5-й батальйон, командир якого Д. Мєшков відправив Шевченка в Орську фортецю. В 1850 р. Чигирю було доручено провести якнайсуворіше слідство в справі порушення Шевченком заборони писати і малювати, після чого поета відправили в Новопетровське укріплення. (Шевченківський словник. Т. 2. С. 345.)
591
Штабс-капітан, командир 4-ї роти 1-го лінійного батальйону Окремого Оренбурзького корпусу. Перший ротний командир Шевченка в Новопетровському укріпленні. Відомий як самодур. У 1850 р. Потапову було доручено здійснювати суворий нагляд за Шевченком. (Шевченківський словник. Т. 2. С. 139.)
592
Київська старовина, 1997, № 3/4, с. 20.
593
Олексій Федорович Орлов (1786 – 1861) – шеф жандармів і головний начальник «Третього відділу» у 1844 – 1856 рр. З 1856 р. – голова державної ради і кабінету міністрів. Керував слідством у справі Кирило-Мефодіївського товариства й сам допитував Шевченка. На пропозицію Орлова цар жорстоко покарав поета. На неодноразові звертання військового командування з Оренбурга з пропозицією перевести Шевченка в унтер-офіцери та дозволити йому малювати Орлов кожного разу заперечував. (Шевченківський словник. Т. 2. С. 68.)
594
Т. Г. Шевченко в документах і матеріалах. К., 1950. С. 128; Тарас Шевченко. Документи і матеріали. 1814 – 1863. К., 1963.
595
Панас Омелянович Толмачов в 1848 р. підтримав клопотання про дозвіл
