Тарас Шевченко та його доба. Том 2 - Рем Георгійович Симоненко
492
Осип Максимович Бодянський (літературні псевдоніми М. Бода-Варвинець, Ісько Материнка, І. Мастак та інші; 1808 – 1877) – український та російський філолог, історик, письменник і перекладач, один із засновників славістики в Росії. В питаннях вітчизняної і слов’янської історії та культури стояв на ліберальних позиціях. Пропагував ідею народності в мистецтві. Ще до особистого знайомства з Шевченком добре знав його ранні твори. Видаючи в 1843 р. в російському перекладі «Слов’янський народопис» П. Шафарика, Бодянський доповнив автора, назвавши серед українських письменників і Шевченка. Популяризував творчість Шевченка серед слов’янських народів. У 1844 – 1845 рр. надіслав В. Ганці, П. Шафарикові і Празькому музеєві «Тризну», «Гамалію» та «Чигиринський Кобзар» і «Гайдамаки». «Тризну» й «Гамалію» разом з іншими книжками надіслав і хорватському поету С. Бразу.
Познайомилися Шевченко і Бодянський у лютому 1844 р. в Москві, коли поет повертався до Петербурга після першої подорожі в Україну, зустрічалися в 1845, 1858 і 1859 рр., листувались (збереглося 6 листів Шевченка і два – Бодянського), обмінювалися думками про поему «Гамалія» та серію офортів «Живописная Украйна». Шевченко запропонував Бодянському писати тексти до історичних сюжетів «Живописной Украйны» і давати теми для малюнків. Від Бодянського він одержав відомості про чеських і словацьких будителів, зокрема про П. Шафарика, й ці матеріали використав у поемі «Єретик» з посвятою Шафарику.
Бодянський клопотався, щоб полегшити долю поета на засланні, надсилав йому книжки. Шевченко надіслав йому 3.ХІ.1854 р. автопортрет, намальований в Новопетровському укріпленні (не зберігся). 27 квітня 1861 р. (9 травня за н. ст.) Бодянський був серед москвичів, які приходили на Арбат попрощатися з прахом Шевченка. (Шевченківський словник, том перший, с. 78.)
493
Олександр Олександрович Навроцький (1823 – 1892) – український громадський і культурний діяч революційно-демократичного напряму, поет і перекладач. У 1847 р. закінчив філософський факультет Київського університету. Під впливом свого двоюрідного брата М. Гулака вступив до Кирило-Мефодіївського товариства, приєднавшись до його революційно-демократичного крила. Виступав за встановлення в майбутній республіці народного правління. Шевченко познайомився з Навроцьким навесні 1846 р. у Києві, бачився з ним під час зустрічей з членами Кирило-Мефодіївського товариства. Навроцький захоплювався творами Шевченка, поширював списки їх. В 1847 р. Навроцького заарештовано і засуджено до 6-місячного ув’язнення, яке відбував у Вятці. З лютого 1848 р. переведений на заслання в Єлабугу. Потім у різний час жив у Петербурзі, Темір-Хан-Шурі (тепер м. Буйнакськ Даг. АРСР), в Єревані, Миколаєві та інших містах.
На поетичній творчості Навроцького позначився вплив Шевченка. Ремінісценції з Шевченкового «Заповіту» є у вірші Навроцького «Остання воля», надрукованому в журналі «Основа» (1861, № 8). На смерть Шевченка відгукнувся віршами «То не стогне вітер в полі» та «Не втихомирилась душа», обидва – в журналі «Основа», 1861, № 6).
494
Не виключено, на наш погляд, що в такий спосіб член Товариства Андрузький мав на меті полегшити долю арештованого першим М. І. Гулака.
495
Опанас Васильович Маркович (1822 – 1867) – український фольклорист і етнограф. Чоловік письменниці Марко Вовчок. Під час навчання в Київському університеті (закінчив у 1846 р.) зустрічався з Шевченком у О. Навроцького. В 1847 р. за участь у Кирило-Мефодіївському товаристві та за знайдені під час обшуку «стихи возмутительного содержания», зокрема поему Шевченка «І мертвим, і живим…», Марковича вислали до м. Орла. Після великої перерви, наприкінці 1858 р., Маркович листовно відновив зв’язок з Шевченком (лист про літературні справи Марка Вовчка), а з квітня 1859 р. у Петербурзі відновилися й їхні безпосередні зустрічі. У квітні 1861 р. Маркович організував у Петербурзі концерт, присвячений пам’яті поета. Зібрані кошти передані родичам Шевченка. (Шевченківський словник. Т. 1. С. 383.)
496
Шевченківський словник. Т. 1. С. 344 – 346.
497
Шевченківський словник. Т. 1. С. 347 – 348.
498
Шевченківський словник. Т. 1. С. 349.
499
Листи до Тараса Шевченка. К., 1993. С. 45.
500
Кирило-Мефодіївське товариство: у 3 т. Т. 3. С. 34.
501
Василь Васильович Тарновський (старший, 1810 – 1866) – український поміщик, громадський діяч. Знайомий Шевченка. В 1826 р. закінчив Ніжинський ліцей князя Безбородька, де вчився разом з М. Гоголем і дружив з ним, а потім Московський університет. Після смерті дядька Г. Тарновського у 1853 р. одержав у спадок села Потік і Качанівку і віддався культурно-освітній діяльності. Тарновський належав до ліберально-поміщицьких кіл, які виступали за звільнення селян від кріпацтва за викуп. Брав участь у підготовці селянської реформи 1861 р. Шевченко познайомився з Тарновським у 1845 р. в Потоці. Разом з М. Костомаровим і В. Білозерським бував у Тарновського і в Києві. Тарновський знав і цінував поезію Шевченка, цікавився його долею. Шевченко підтримував зв’язки з родиною Тарновських, не раз бував у них у Петербурзі. (Шевченківський словник. Т. 2. С. 254.)
502
Григорій Степанович Тарновський (1788 – 1853) – український поміщик, дядько В. Тарновського (старшого). В своєму маєтку в Качанівці зібрав велику бібліотеку, створив картинну галерею. В різний час у нього бували М. Гоголь, М. Глинка, С. Гулак-Артемовський, Л. Жемчужников, М. О. Максимович, М. Маркевич, В. Штернберг та інші діячі культури. Шевченко познайомився з Тарновським у 1839 р. в Петербурзі. В 1843 р. гостював у нього в Качанівці, в 1845 р. – в Потоці. На замовлення Тарновського художник виконав кілька малярських творів (зокрема «Катерину»), листувався з ним. Спостереження Шевченка над побутом Качанівки дали йому матеріал для написання антикріпосницької повісті «Музыкант», в якій він вивів Тарновського під іменем поміщика Арновського. (Там само. С. 254.)
503
Біографія Т. Г. Шевченка за спогадами сучасників. К., 1958. С. 36.
504
Яків Васильович Тарновський (1825 – 1913) – український поміщик, брат В. Тарновського (старшого).
В листі від 23.ХІІ.1860 р. Шевченко просив Тарновського взяти на роботу до свого маєтку Варфоломія Григоровича Шевченка, але без наслідків. (Шевченківський словник. Т. 2. С. 254.)
505
Тарас Шевченко. Повне зібрання творів: у 12 т. Повісті. К., 2003. Т. 4. С. 155 – 156.
506
Петро Дмитрович Селецький (1821 – 1880) – поміщик, у 1858 – 1866 рр. – київський віцегубернатор, брат М. Селецької. Шевченко познайомився з ним у 1843 р. в Яготині в маєтку Рєпніних, Шевченко подарував Селецькому видання поеми «Гамалія» (СПБ, 1844) з власноручним написом. У серпні 1859 р., перебуваючи під наглядом поліції