Вінценосні розпутниці - Василь Лазарович Микитась

наказував викопати останки Петра III, якого вважав своїм батьком, аби посадити покійника на престол на знак коронації. Мабуть, це вигадка. Однак те, що Павло поклав на вівтар Петро-павлівського собору череп Петра III й увінчав його короною, підтверджують факти. Цим він завдав відчутного удару «блестящему и великолепному царствованию» покійної матері.

І вона того повністю заслужила. К. Валишевський, наводячи з «Русской старины» ці факти, змушений був визнати, що й Катерина дивилася з огидою та страхом на сина, подумувала «спасти народ» від печального царювання. Не сказано тільки як, а може, і сказано: «Якщо розум її сина й був затьмарений, то хіба провинницею його бездумства була не сама Катерина, так байдуже й незворушно занапастивши його здоров’я? Адже болісне марення хворої душі Павла могло бути викликане кривавою тінню Ропшинського палацу…» Та й хіба тільки кривавої Ропші, де замордували Петра III?

Павло І успадкував та продовжив чуттєво-еротичні «діяння» своєї матері, завівши собі «даму серця», «предмет страсти нежной» — легковажну Ганну Лопухіну, яка непогано зуміла використати увагу до себе царя. Про людське око її одружують із князем Гагаріним, якому вона була невірною і до, і після шлюбу, й не лише з царем. Батькові своєї коханки Павло І надав посаду генерал-прокурора, призначив міністром юстиції і таємним радником, а матір Ганни возвеличив у статс-дами. Згодом цар присвоїв П. Лоп-ухіну (третьому після Потьомкіна і Зубова) титул «найсвітлішого князя», за' «верную и ревностную службу» подарував маєток у легендарному Корсуні з 8 000 душ селян, відкупивши його за 100 000 карбованців сріблом у небожа екс-короля князя Понятовського, а також нагородив кількома орденами ні за що.

Однак повернімося до фаворитів Катерини II. За своє царювання вельми щедра і великодушна до своїх алькових партнерів імператриця роздала фаворитам і сановникам близько одного мільйона десятин державних земель і сотні мільйонів карбованців із державної казни. Французький автор тритомної історії царювання Катерини II Кастер зробив скрупульозні підрахунки, з яких виходило, що найпомітнішим фаворитам імператриця подарувала грошима і цінностями:

Братам Орловим— 17 000 000 крб

Якомусь Висоцькому — 300 000 крб

Васильчикову — 1 000 000 крб

Завадовському — 1 380 000 крб

Зоричу — 1 420 000 крб

Корсакову — 920 000 крб

Єрмолову — 550 000 крб

Ланському — 7 260 000 крб

Дмитрієву-Мамонову — 880 000 крб

Потьомкіну — 50 000 000 крб

Родині Зубових — 3 500 000 крб

Іншим коханцям разом — 8 500 000 крб

За тодішніми вимірами — це понад сто мільйонів, а як на тепер, — то мільярди карбованців. Англійський посланник у Росії Мальмсбері у своїх записках робив спробу «уточнити» ті незбагненні витрати. Про сім’ю «хижих вовків» Орлових мовилося раніше. Почнемо з Васильчико-ва. За неповних два роки він «придбав» 100 000 сріблом, на 50 000 карбованців золотих речей, будинок вартістю в 100 000 крб., срібний сервіз у 50 000 крб., річну «пенсію» по 20 000 крб. та 7 000 кріпацьких душ. Завадовський за півтора року «заробив» 6 000 людських душ на Україні, 2 000 у Польщі, певне, на західноукраїнських землях, й 800 душ у російських губерніях, на 80 000 крб. дорогоцінностей, сервіз у ЗО 000 крб. та річну «пенсію» на 10 000 крб. Зорич тільки за один рік одержав два маєтки (один у Шклові ціною в 500 000 крб., а другий у Ліфляндії в 100 000 крб.), 200 000 крб. дорогоцінностей, 500 000 крб. готівкою та «командорство»(?) Мальтійського католицького духовного ордену в Польщі, яке виплачувало 12 000 крб. на рік. Корсаков за півтора року отримав чистої валюти 100 000 крб. на виплату боргів, 100 000 крб. на умеблювання будинку, 20 000 крб. на мандрування за кордон, а також помістя з 4 000 душами селян у Польщі. Потьомкін за перші два роки фавору вже мав 37 000 душ кріпаків, не кажучи про дорогоцінності, кілька палаців, дорогі сервізи і т. п.

Письменник граф О. К. Толстой, який був співавтором сатирично-пародійних творів під загальним широковідомим псевдонімам «Козьма Прутков», досить вдало висміював театральні фіглювання Катерини II:

«Madame, при вас на диво Порядок процветает, — Писали ей учтиво Вольтер й Дидерот. — Лишь надобно народу. Которому Вы мать. Скорее дать свободу, Скорей свободу дать!» … Она им возразила, — «Monsier, Vous, me combler» (Ви, пане, дуже добрі до мене. — Франц.). И тут же прикрепила (закріпачила. — В. М.) Украинцев к земле.

Письменник мав на оці знищення царицею славетної Запорозької Січі (1775) й наругу над козаками; знищення на Слобідській (1765) і Лівобережній (1781) Україні рештків політичної автономії; насильне впровадження на Україні кріпосного права та введення кабальної загально-російської системи правління. Мав він на оці й лиховісну «Жаловану грамоту дворянству» (1785), за якою російський, український, білоруський та інші народи поділено на різні класові стани.

Мабуть, є потреба трохи більше сказати про «Жаловану грамоту…», яка також чорним тавром увійшла в історію повного закріпачення народів усієї Російської імперії й досить часто згадується в українській історичній та художній літературі.

Для годиться, на початку в грамоті сказано про підвладний імператриці «послушный, храбрый, неустрашимый, предприимчивый и сильный российский народ», який, мовляв, живе вірою в Бога та відзначається самовідданістю престолу. Й більше про той народ, що його звали «подлой чернью», в грамоті не згадується. Натомість всі заслуги приписувалися виключно «знатнейшему и благороднейшему» дворянству. Відповідно перечислені встановлені владою «кавалерські» ордени для винагородження вельможного панства. Серед них орден св. апостола Андрія Первозваного — «за віру і вірність»; св. великомучениці Катерини — «за любов і вітчизну»; Олександра Невського — «за труди і вітчизну»; «победоносця» Георгія і князя Володимира — за військові та інші «труди», що приносять загальну користь,'