Нарцис - Дмитро Чобіт

В автора цих рядків немає сумніву у тому, що В. Медведчук був не лише у курсі складання тексту позовної заяви "Про захист честі, гідності і ділової репутації Верховної Ради України", а, й брав у цьому процесі активну участь, як і в підготовці подібного тексту статті в газеті "Голос України" від імені координаційної ради більшості, що може свідчити про його виняткову особисту і професійну зацікавленість у цій справі.

13 червня 2000 року відбулося перше засідання Радянського районного суду міста Києва у справі про захист честі, гідності та ділової репутації Верховної Ради України за позовом Голови Верховної Ради України до народного депутата України Дмитра Чобота.

На початку засідання Д.Чобіт виголосив клопотання про те, що І.С.Плющ є неналежним позивачем у справі, оскільки він перевищив надані йому конституційні повноваження та без рішення Верховної Ради України самочинно подав позов до суду на народного депутата, який сам є правозгідною частиною Верховної Ради України. До того ж 82 народні депутати України звернулися до суду про те, що вони категорично не згідні із твердженнями І.С.Плюща та наполягають на розгляді цього питання самою Верховною Радою України, Станом на 13 червня 2000 року жодна посадова особа Верховної Ради і жоден депутат не подали скарг щодо викладених у публікаціях Д.Чобота фактів.

У свою чергу позивач - Верховна Рада України в особі її представника А.Селіванова - заявила клопотання про зупинення провадження по справі у зв'язку із порушенням прокуратурою міста Києва кримінальної справи за фактами публікацій статей Д.Чобота. У представленій в суд постанові зазначено, що кримінальна справа порушена у зв'язку із зверненням в Генеральну прокуратуру України першого заступника Голови Верховної Ради України В.В.Медведчука.

Оскільки В.В.Медведчук був ініціатором і позову до суду, то це дає підставу для наступного висновку.

Подаючи позов до суду від імені Верховної Ради України та поширюючи відомості про цей факт у ЗМІ, робилася спроба нав'язати громадськості думку, що написане Д.Чоботом не відповідає дійсності. Але щоб у відкритому судовому засіданні ця версія не тріснула, як мильна бульбашка, зроблено інший крок -порушено кримінальну справу за фактом публікації. Посилаючись на цю кримінальну справу, позивач сам же просив суд зупинити провадження. Суд прийняв ухвалу про зупинення розгляду справи до завершення слідства та прийняття рішення по кримінальній справі.

Готовий довести свою правоту, відповідач оскаржив дії Радянського районного суду і вимагав відновлення провадження по справі, але Київський міський суд залишив рішення районного без змін - там теж вирішили чекати завершення слідства. Колегія Верховного суду України теж не знайшла підстав для скасування рішення щодо висновку районного суду про призупинення провадження по справі.

Виникла парадоксальна ситуація: позивач звертається до суду і тут же просить суд зупинити провадження по справі, а відповідач вимагає її розглянути по суті.

Таким чином, на засіданні координаційної ради парламентської більшості 10 квітня 2000 року В.Медведчук ставить питання про необхідність звернення до суду про захист честі, гідності та ділової репутації Верховної Ради України у відповідь на публікації депутата Д.Чобота, чим він відкрито демонструє свою незгоду з написаним і подає публікації як неправдиві. У результаті В.Медведчук добився бажаного - підтримки керівників та представників фракцій більшості і створив видимість власної правоти. Публікація в газеті "Голос України" під назвою "Фантазії Дмитра Чобіта…" мала завданням вплинути на громадську думку шляхом огульного заперечення фактів, викладених у публікаціях Д.Чобота. Позов до суду на депутата Д.Чобота широко висвітлили ЗМІ, а публікація в парламентській газеті лише посилила заперечення щодо звинувачень у численних фальсифікаціях. Виникла неоднозначна ситуація. Суперечку міг вирішити лише суд.

Дуже добре розуміючи всю правову хиткість становища і не бажаючи зазнати у відкритому судовому процесі жорстокого фіаско та ще й у присутності представників ЗМІ, було придумано досить оригінальну комбінацію. Одночасно із позовною заявою до суду, яку підписав І.Плющ на пропозицію В.Медведчука, останній написав ще й клопотання в Генеральну прокуратуру про порушення кримінальної справи по факту публікації статті Д.Чобота в газеті "Сільські вісті".

Прислухавшись до заступника Голови Верховної Ради України, прокуратура порушила кримінальну справу №50-2496 "по факту публікації статті Д.Чобота "Оксамитове шахрайство" в газеті "Сільські вісті" від 4 квітня 2000 року".

Автор цих рядків був цілком готовий у суді довести правдивість ним написаного. Але цього не дали зробити. Тільки-но розпочався суд, як представник позивача А.Селіванов вніс клопотання про зупинення провадження по справі "у зв'язку з порушенням прокуратурою кримінальної справи". Стала зрозумілою суть юридичної комбінації. У такому випадку суд зобов'язаний зупинити провадження до завершення слідства. А слідство можна вести роками, і це підлеглі М.Потебенька добре навчилися робити.

Втім є ще одна суттєва обставина. Відкривши кримінальну справу за фактом публікації в газеті "Сільські вісті", прокуратура вилучила у Верховній Раді України всі сфальсифіковані документи, у тому числі й ті, які В.Медведчук намагався видавати за постанови Верховної Ради України. Тепер фальшивок у Верховній Раді немає, а прокуратура їх нікому не показує, прикриваючись таємницею слідства. Кінці шахрайства спробували сховати у воду.

Оскільки і за позовом до суду, і за зверненням в Генеральну прокуратуру України стоїть одна і та ж особа - В. Медведчук, то цілком зрозуміло, що саме він затіяв цю юридичну комбінацію для того, щоб на всю Україну протрубити про судовий захист "честі і гідності", а одночасно зробив усе від нього залежне, щоб насправді цей "захист" ніколи не відбувся.

Під час навчання у Київському державному університеті ім.Т.Шевченка Віктор Медведчук пройшов курс військової підготовки, і йому наказом Міністра оборони СРСР №47 від 4 квітня 1978 року було присвоєне військове звання "лейтенант". 1 жовтня 1982 року В.В.Медведчук отримав військове підвищення і став старшим лейтенантом. У цьому званні він працював адвокатом і завідувачем Шевченківської районної юридичної консультації міста Києва аж до 1995 року.

Та з початком активної бізнесово-політичної діяльності скромне звання старшого лейтенанта не могло задовольнити амбіцій В.В.Медведчука - протягом півтора року він робить карколомну військову кар'єру на суто цивільній ниві і стає аж полковником.

Судячи з послужного списку В.В.Медведчука №37828, 3 липня 1995 року наказом