...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Застановляючись над розвитком модерної воєнної техніки, можна прийти до сумних висновків. Загальний розвиток техніки ставить машину й різнородні технічні засоби на послуги людині, влегшує їй працю, продукційні процеси та опанування різних ділянок життя. Натомість новітня воєнна техніка сповняє протилежну ролю, вона робить людину своїм невільником, об’єктом своєї нищівної сили. Через її розвиток війна щораз більше умасовлюється, втягає у свої безпосередні нищівні дії не тільки величезні армії, але й цілі народи та їхні країни. В образі модерної війни виявляється весь трагізм сучасної цивілізації, причиною якого є те, що в парі з матеріяльно-технічним поступом не йде відповідне духово-моральне піднесення людей і народів. Коли незмеханізована війна мала, побіч неґативних, і позитивні впливи в розвитку народів, вирощуючи героїчні прикмети, то модерна, чисто технічна війна, як процес машинального масового вбивання людей і знищування людських надбань, виродилася в безглузде злочинство. Уже друга світова війна неоднократне прибирала такий характер. Найновіші роди зброї, повністю застосовані у війні, довели б той розвиток до остаточної катастрофи.
Коли держави не потрапили взяти під контролю перегонів озброєнь та втримати розвиток воєнної техніки в розумних межах, то такий стан, що дає вигляди на самовилучення з дії найважливіших родів зброї через урівноваження й взаємне шахування, приходиться розцінювати позитивно. Але цей стан і його гальмуюче діяння не мають ознак певности й тривкости, бо перегони озброєнь йдуть далі. Якщо б Москва здобула абсолютну перевагу в ракетно-термоядерній зброї, тоді пропав би весь гальмуючий вплив рівноваги й небезпеки. Тому її застосування у війні зросли б дуже сильно.
Найновіший розвиток атомової воєнної техніки розбиває оманну орієнтацію західніх держав на незмінну перевагу в модерній техніці, яка ніби запевняє їм безпеку. Коли Заходові не вдасться відзискати тієї переваги й те, що мало бути захисним щитом, обернеться в найбільшу загрозу, тоді в політичному й у стратегічному думанні західніх народів може наступити здоровий перелім, який приведе до власної оцінки всіх факторів, зокрема в підсовєтському обширі.
III.
Протибольшевицька, національно-визвольна революція розраховує на інший, протилежний спосіб дії, ніж модерна змеханізована війна. Вирішальною діючою силою революції є людина, яка в ім’я найвищих національних і вселюдських ідеалів веде боротьбу з мос-ковсько-совєтським імперіялізмом і людиноненависним комунізмом. Процес революції має вирвати народ і людську одиницю з-під володіння совєтського режиму та зробити з них свідомих, активних борців за волю й правду. Цей процес має обезвладнити цілий механізм совєтсько-московської сили, у тому числі й мілітарної. Совєтська воєнна техніка буде спаралізована, якщо люди, які продукують і обслуговують її, перестануть виконувати волю совєтського режиму й свої сили, з’єднані в революційному чині, скріплені воєнною технікою, спрямовують на розгромлення командних центрів совєтсько-москов-ських агресорів та відданих їм виконних і бойових з’єднань.
Звичайно, війна сприяє розгортанню революційної боротьби. Якщо механізація війни зменшує безпосередній вплив вояцької маси на розвиток подій, перетворюючи її в об’єкт війни, то зрівноваження технічних засобів і вилучення з дії найтяжчих із них є корисними явищами, бо хоч якоюсь мірою привертають значення людини-вояка.
Можливості виникнення світової війни, викликаної совєт-сько-московською аґресією для загарбання чергових країн, не обіцяють найкориснішої ситуації для протибольшевицької визвольної боротьби. Усе ж таки така війна може створити пригожі умови для широкого розгорнення революційної боротьби. Кожна війна розгортає власну динаміку й часто далеко переходить ті межі, які спочатку накреслює ініціююча сторона. Революційна боротьба поневолених Москвою народів своїм самостійним розвитком і своєю енергією може надати війні інший перебіг і вислід, ніж передбачають пляни воюючих сторін.
Щоб так сталося, революційні сили поневолених народів мусять докласти всіх зусиль і своєчасно розгорнути революційну боротьбу в таких формах і розмірах, які можуть мати важливе значення в цілій воєнній ситуації. Для цього необхідна відповідна підготовчо-революційна діяльність серед поневолених Москвою народів -діяльність ідейно-політична, організаційно-оперативна й військова. Найважливіше те, щоб визвольно-революційні сили захопили у свої руки ініціятиву. Звичайно, розгортання широкої революційної боротьби у воєнній ситуації мусить бути пристосованим до розвитку воєнних подій. Але це пристосування ґрунтується на передбачуванні та відчутті надходячих моментів пригожої ситуації, на самостійному скріплюванні революційно-збройної боротьби. Треба використовувати всі труднощі ворога, його поразки, зв’язаність його рук війною й революційними діями, мобілізувати зріст революційних настроїв серед народу й вояцтва.
Ми вже відмітили, що теперішній морально-політичний і мілітарний стан Заходу та відношення сил не дають підстав сподіватися, що в розвитку подальшої міжнародньої ситуації західні держави переберуть ініціятиву у свої руки. Зокрема, в питанні війни із СССР їм важко вийти зі сліпого кута та спромогтися на рішучі кроки. Для цього потрібні поважні зміни. Навіть тоді, коли західні держави будуть втягнені совєтами у воєнний конфлікт, вони намагатимуться обмежити його на найменших розмірах. Це стосується не тільки до територіяльного засягу й гостроти, а так само й до наміченого ви-сліду війни. Західні держави будуть найперше намагатися кожний воєнний конфлікт закінчити компромісом із Москвою, якщо він буде можливий, без надто дошкульних утрат.
Якщо настанова Заходу не зміниться, то на випадок війни між СССР і західніми державами поневолені народи не могли б трактувати цю війну за війну визвольну. Це значить, що революційно-визвольна боротьба не може ставити собі за головне завдання співдію з воєнними діями західніх держав, якщо вони не включать у свою воєнну мету визволення поневолених народів. Тактична співдія в поодиноких справах і ситуаціях, взаємний обмін підтримкою й послугами можуть і повинні мати місце, очевидно мірою доцільности й спроможности, теж і в цьому випадку. Але обмежена співдія не дасть такого ефекту, як може дати узгіднення цілей визвольної революції і війни та спрямування всієї протибольшевицької боротьби, усіх сил і на всіх фронтах, в одностайне змагання.
Якщо держави, які воюють із СССР, не включать справи визволення поневолених Москвою народів у мету й плян війни, тоді революційно-визвольні сили мусять організувати революційну боротьбу самостійно, за власним пляном, а війну трактувати тільки як принагідний, сприяючий міжнародній фактор. При цьому головна увага скеровується на саму війну, на її розвиток, а не на остаточний вислід. Таке розрізнення має істотне значення для плянування визвольної революції. Йде про те, щоб завчасу використати всі наслідки й впливи воєнних подій, корисні для революційного процесу, а зокрема про
