...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Але й совєти не мають кращих виглядів на успішність блискавичної атомової війни проти західніх держав. Головною перешкодою для них є розміщення фронтових і запільних сил та баз противника в міжконтинентальному маштабі, так що навіть ліквідація одних фронтів не закінчує війни. Західній бльок зможе завдавати большевикам дошкульні удари з інших боків. Розпалена тотальна війна у ґльобальних розмірах і при застосуванні модерних засобів не була б вирішена початковими успіхами, хоч би вони мали велике стратегічне значення. Коли ж така війна продовжувалася б аж до повного вичерпання й капітуляції котрогось одного бльоку, то при сучасних засобах масового нищення й переможний бльок зазнав би таких великих утрат, що вартість його перемоги була б сумнівною.
Логічний висновок, який переважає, мабуть, по обидвох сторонах, підтверджує переконання, що ні західні держави, ні СССР не плянують атомової війни з розрахунком на її блискавичний і переможний перебіг. Якщо Москва сама не зважується на атомову війну, то одночасно розраховує на те, що у західніх державах страх від війни взагалі, а від атомової зокрема, має значно сильніший, деци-дуючий вплив. І саме на таких розрахунках можуть засновуватися дуже сміливі й ризиковні спекуляції Москви. Кожний прояв страху від війни на Заході буде ще більше скріпляти московську аґресив-ну політику застрашування війною. Але, правдоподібно, на тому не закінчиться.
Большевики можуть, усупереч власним твердженням і західній опінії, уважати, що війна в сучасній ситуації формою й розмірами не мусить перетворитися в атомову світову війну, а утримана в певних межах буде далі успішним засобом їхньої експансії. Прийнявши таку засаду, Москва може знову розпочати серію обмежених конфліктів, щоб ними проламлювати опір там, де інші засоби не дають успіху, та ступнево поширювати своє панування над іншими народами.
Які є підстави для такого припущення? Перша — це вищезгаданий розрахунок на те, що західні держави бояться великої ато-мової війни більше, ніж большевики. Отже, вони будуть за всяку ціну відтягати реакцію атомовою, термоядерною й ракетною зброєю, себто застосують її тільки в крайньо необхідній ситуації. Однак большевики сподіваються, що провоковані ними обмежені війни й такі ж аґресивні наміри не викличуть крайньої реакції Заходу та дадуть їм можливість поширювати свою експансію без особливого ризику. Крайня реакція Заходу на большевицьку аґресивність залежатиме першою мірою від території, розмірів і характеру воєнного конфлікту, себто від тих факторів, що їх большевики можуть регулювати самі, як аґресори. Якщо б вони пішли війною прямо на котрусь із західніх держав на її власній території або почали воювати важкою ракетно-термоядерною зброєю, тоді західній бльок був би примушений до атомової оборонно-відплатної війни. Але вони, мабуть, не рахуються з такою реакцією Заходу в ситуації, коли роз-пічнуть периферійні війни, обмежені вживанням звичайної зброї, у яких західні держави оборонятимуть свої інтереси й позиції теж в обмеженому розмірі, бо вони не будуть мати для них першорядного життєвого значення. Москва сподівається, що в таких випадках Захід, так як і попередньо, не буде поширювати розмірів і гостроти конфлікту та не вживатиме зброї масового нищення.
Другий фактор, який може штовхнути СССР до обмежених воєнних аґресій, — це відношення у потенціяльній спроможності постійно готових мілітарних сил у засягу т. зв. звичайної зброї. Під цим оглядом совєти мають перевагу над західніми державами. Тому совєтська ініціятива в обмеженій війні, у якій обидва бльоки воювали б тільки конвенціональною зброєю без важких засобів далеко-сяглого, масового нищення, обіцяє Москві, як аґресорові, початкову перевагу. Вона може рахувати теж на те, що західні держави волітимуть програти в меншій, периферійній війні та знову понести деякі обмежені втрати поза власними країнами, ніж розширювати війну або започаткувати перетворення її у світову атомову пожежу.
Щоб не спровокувати тотально-воєнної реакції Заходу, Москва, правдоподібно, у розпалюванні воєнних конфліктів буде застосовувати тактику прикривання й зменшування їх засягу та гостроти. Така тактика відповідає стратегії ступневої імперіялістич-ної експансії та підбоїв Москви. У її застосуванні вона має багато можливостей. Типовий зразок такої тактики полягає в тому, що Москва офіціяльно не ангажується у війну, нею спровоковану, а тільки веде її посередньо, руками своїх сателітів чи т. зв. «добро-вільцями». А безпосередня, одверта участь Москви у війні може бути маскована нібито «гуманними» мотивами збройної інтервенції.
Як бачимо, теперішній розвиток воєнної техніки в обидвох бльо-ках аж ніяк не є забезпеченням від виникнення воєнних конфліктів обмеженого засягу. Вирішальний вплив має тут політично-вольове наставлення по обидвох боках, зокрема непослаблена динаміка московського імперіялізму, який не натрапляє на відповідну рішучість західніх держав. Домінація совєтської експансії при з’ясованому тут відношенні мілітарних потенціялів дає большевикам головну ініція-тиву у формуванні міжнародньої ситуації та дозволяє їм послуговуватися не тільки погрозами війни, але й воєнними розграми.
Основна зміна в питанні війни може прийти тоді, коли зміниться відношення сил між обидвома протиставними бльоками не тільки в ділянці воєнної техніки, але й в ділянці загальної здатносте й готовости до війни. Центральне значення завжди має стан політичної децизії держав та морально-вольової рішучости народів. Можливості застосувати у війні важку модерну зброю зростають тоді, коли один бльок осягне в тому відношенні абсолютну перевагу, або коли матиме відповідні засоби й методи успішної оборони від діяння тієї зброї. Крім того, існує ще можливість очайдушного її застосування в розпачливому положенні.
Коли пишемо про новітню воєнну техніку як про окремий фактор, який впливає на питання війни, то не маємо на увазі всіх воєнних винаходів і технічних удосконалень, а тільки засоби далекостріль-ної ракети. Частина нових воєнних винаходів входить у склад звичайної зброї як її доповнення чи модернізація. Наприклад, атомова й ракетна артилерія, ракети близького бою і т. п. уже уведені в склад звичайної, тактичної зброї. Вони узгляднені й в структурі армій та в нових засадах стратегії і тактики як невідлучні фактори, і цього розвитку вже не можна ні спинити, ні завернути. Тому в кожному новому воєнному конфлікті з безпосередньою чи посередньою участю великодержав, напевно, будуть воювати модерною зброєю легшого калібру й тактичного фронтового засягу.
Також важкі далекосяжні роди термоядерної і ракетної зброї, хоч і не введені у бойові дії, будуть самим своїм існуванням впливати на образ і розвиток війни, на стратегію
