Слiди на дорозi - Валерій Ананьєв
У мене в голові крутилося: «Зрозуміло, так? Зрозуміло, так? Зрозуміло, так?» Що за маячня… Закінчивши монолог, зрозумілий капітан дав кілька інструкцій Старшині, той сержантам, а ті почали ділити нас на три групи. По черзі новоприбулих відвели у крамницю, де практично нічого нормального не було. Ми перекусили печивом з чаєм і знову опинились у казармі. Після декількох годин просиджування на місцевих табуретках нас знову вишикували перед черговим чоловіком у військовій формі. Він мав дві великі зірки.
— Я замкомандира частини з виховної роботи, сука. Ви повинні розуміти всю відповідальність свого перебування тут. Усі ваші дії прописані Статутом. І якщо хтось із вас щось порушить, ска, ми довго розбиратися не будемо, військова прокуратура, «строчка», дисбат, в’язниця… заходів покарань багато, ска. Особливо це стосується відносин між вами. Є така стаття, як «нестатутні взаємовідносини», і якщо хтось когось ударить, в’язниця, ска. Я сподіваюся, що всі ви мене добре зрозуміли і проблем у нас не буде. Доки ви ще не підписали контракти, у вас є час передумати, відслужити нещасний рік «строчки», замість трьох років контракту, і піти додому жити далі, сука. Якщо хтось із вас прийшов сюди за грошима, то ви дуже сильно помиляєтесь, ска. В армії платять копійки, за які ви собі ні квартири не купите, ні машини. Загалом, як я вже говорив, подумайте добре, чи потрібне воно вам, і поки є час, відмовтеся.
Він говорив ще хвилин десять про все і ні про що. Коли він пішов, його місце зайняв Вампір.
— Там, у дальньому кінці казарми, розташована каптерка. Зараз вам покажуть, де ви будете спати, залишите собі всі потрібні речі в тумбочці, а потім вишикуєтеся зі своїми сумками в тому напрямку і приготуєте свої речі для зберігання до кінця вашого навчання. Вам потрібні капці, мильно-рильне, зошити, ручки та шкарпетки Все зайве буде викидатись, якщо хтось щось сховає, дуже пошкодує про це.
— Можна залишити собі блокнот? — запитав хтось із строю.
— Ти хто?
Хлопець мовчить.
— Солдат Залупа? Прізвище, сука! — крикнув Старшина.
Той назвав своє прізвище.
— Днювальний! — покликав він до себе солдата з ножем на поясі, що стояв біля тумбочки. — Сьогодні цей чоловік не лягає спати доти, доки не вивчить порядок звернення зі строю і не допоможе вам вимити туалет після відбою.
— Слухаюсь, — відповів солдат.
— Тобі ясно, чоловіче? Допомога наряду, — знову звернувся Старшина до хлопця в строю.
Після цього він зробив крок назад і голосно звернувся до всіх.
— Усе зайве, що буде знайдено в тумбочках, буде викидатися!
Від природи він мав такі риси обличчя, що постійно здавалося, що він морщиться від злості. І було важко розпізнати, з якими емоціями він говорив.
Коли він пішов у віддалену частину казарми, нами зайнялися сержанти, які були тут до нас. Новобранців швидко розподілили по кубриках, ми виклали зазначені речі і сформували чергу в каптерку. Біля дверей на стільці сидів Вампір, і перед тим як сумка відправлялась у каптерку, її вміст повністю витрушували на підлогу і переглядали. Якщо хтось занадто довго возився зі своїми речами, його сумка разом із розсипаними речами зафутболювалася Старшиною в куток, де далі тривала упаковка перед здачею. Коли підійшла моя черга, я намагався дуже швидко витрусити всі свої речі. На вершині гори виявилися таблетки від температури. Коли Старшина їх побачив, запитав мене:
— Ти наркоман?
— Ні.
— Жодних таблеток. А це що? — вказав він пальцем на маленьку темну пляшку.
— Саліциловий спирт.
— Ти алкоголік?
— Ні.
Після цього він почав вибирати ліки серед купи моїх речей і кидати їх в ящик за своєю спиною.
— Збирай сумку.
На жаль, збирав я її недостатньо швидко. Тому мої речі з сумкою полетіли у куток, де я продовжив збирати їх.
Після здачі речей ми знову сіли на ЦП й сиділи кілька годин.
У військкоматі нам дали цілий список речей, які потрібно було з собою взяти, але по суті, крім мильно-рильного, капців, зошитів із ручками і шкарпеток, нам нічого не знадобилося, навіть труси. І навіть те, що стало в пригоді, не завжди було те, що потрібно. Наприклад, із капцями у мене була біда. Я взяв із собою тканинні м’які капці, які під час прийняття душу мали тенденцію промокати, чим створювали мені купу побутових проблем.
Ми сиділи на табуретках на ЦП, а перед нами за столом, що був винесений із кімнати для занять, сидів сержант. Хлопці ставили йому різні запитання, на які той відповідав і розповідав про службу, як що влаштовано, що можна, а чого не можна.
— Чому у нас відібрали ліки?
— Тому що не можна вам мати нічого, чим можна убитися. Ви ж у «Десні». Краще хуй забити в сосну, ніж піти служити в «Десну», — усі засміялися. — Скільки хуй не забивав, все одно в «Десну» попав, — знову натовп зареготав у відповідь на вульгарну приказку. — У «Десні» найвищий показник самогубств. Так само вам пиздець, якщо у вас знайдуть календарик або блокнот і і закресленими днями. Це немов би означає, що у вас уже депресія, і ви чекаєте, коли ж все це закінчиться. Тобто ви потенційний суїцидник.
— Якось нелогічно, — сказав я. — У той момент, коли людині погано, їй роблять ще гірше. А чи не наблизить її це ще більше до суїциду?
— Друже, яка логіка? Ти в армії. Все, друзі, пора вам звикати до нового світу, який живе зовсім за іншими законами. Тут навіть закони фізики працюють по-іншому.
— Це як? — запитав хтось із молодих.
— Послужите, побачите, — Огрядний засміявся разом зі своїми товаришами старослужилими.
Далі він розповів нам про відмінності ременів контрактників і строкової служби, які називалися портупея і ліфчик відповідно, про деякі особливості армійського побуту, про службу у військах і всяке таке…
— Чому нас тут називають «мавпами»? — пролунало чергове запитання.
— А хто ж ви зараз, як не «мавпи»? Ви ж нічого не знаєте, будете постійно тупити. Тому і «мавпи».
— Скільки потрібно відслужити, щоб не бути «мавпою»?
— Щоб не бути «мавпою» або «слоном», потрібно зняти чохли
