Макуха - Дмитро Чобіт

Всю бізнесову і політичну діяльність Ю. Тимошенко супроводжує суцільний шлейф скандалів і провокацій. Без них годі уявити жінку з косою; скандали і провокації стали її стихією, вона у них, як риба у воді. Про скандали і провокації, у центрі яких опинялася Ю. Тимошенко, вже можна писати докторську дисертацію з паблік рилейшен. Однак і без спеціального дослідження одну характерну рису видно неозброєним оком.

Як тільки Ю. Тимошенко опиняється у центрі серйозного протистояння і конфлікту, одразу ж виникає один або ціла серія скандалів, які відволікають увагу від першопричини і самої жінки з косою. Ці відволікаючі скандали завжди торкалися опонентів Ю. Тимошенко, їх звинувачували у багатьох гріхах, але ось що цікаво: надумані звинувачення ніколи не мали жодних серйозних наслідків, і жодне звинувачення навіть до суду не дійшло. Просто скандал перекривали іншим скандалом. Подібним чином гасять великі лісові пожежі — зустрічною пожежею. Згадаймо основні такі «контрпожежі» Ю. Тимошенко.

1 вересня 2005 р. не без відома та участі тодішнього Прем'єр-міністра України Ю. Тимошенко здійснюється спроба силового захоплення Нікопольського феросплавного заводу. Виникло серйозне протистояння. Спробу штурму заводу з допомогою величезного загону міліцейського спецназу у бронежилетах, касках і автоматах у прямому телеефірі спостерігала вся країна. Здійнявся грандіозний скандал. У справу втрутився Президент і дав доручення керівникам усіх силових структур забезпечити правопорядок та не допустити насилля. Над головою тодішнього Прем'єр-міністра України Ю. Тимошенко, яка ініціювала це незаконне дійство, замаячіла сокира покарання і навіть звільнення із посади. Але вже увечері цього ж дня — 1 вересня 2005 р. — у прямому ефірі «5-го каналу» помічник Прем'єр-міністра України Михайло Бродський, який лобіював інтереси олігарха І. Коломойського, зробив заяву й абсолютно голослівно і бездоказово звинуватив «оточення президента» в корупції. Проте заява М. Бродського не отримала сподіваного верховодами БЮТ ефекту, тому там вдалися до ще гучнішого скандалу. Поки Президент очікував від Генеральної прокуратури, СБУ і МВС доповідних про суть конфлікту і скандалу у Нікополі виник ще більший скандал. 5 вересня 2005 р. Олександр Зінченко, який напередодні пішов у відставку з посади Державного секретаря, вслід за Бродським на прес-конференції, яку транслювали в прямому ефірі, звинуватив у корупції так зване «оточення президента». Виник грандіозний скандал, який вийшов далеко за межі України. Ці скандали, їхні передумови і наслідки мною докладно описані у двох книгах: «Монолітне болото, або ЗАТ БЮТ» і «Фарисеї, або Неоголошена війна Україні», тому не буду повторюватись і скажу головне — після влаштованого О. Зінченком скандалу всі нараз забули про скандал у Нікополі! До провокації О. Зінченка Юлія Володимирівна мала надзвичайно великий інтерес й особисту причетність.

Вересневу відставку уряду Ю. Тимошенко у 2005 р. теж перекрили двома гучними скандалами проти Президента України і його найближчих помічників. Їх влаштували на прес-конференціях Микола Томенко і Олександр Турчинов — особи з найближчого оточення Ю. Тимошенко. І знову, крім скандалів, жодного результату! Лише слова та обмови вчорашніх друзів і партнерів. Подібним чином верховоди БЮТ діяли завжди.

Ось і скандал із торпедуванням виступу Президента України із Щорічним Посланням до Верховної Ради України перекрили цілою серією скандалів. Але перед тим, як до них перейти, наголошу ще й на такій особливості: оточення Ю. Тимошенко завжди намагається влаштувати конфлікт, скандал чи іншу капость чужими руками. У 2005 р. це були руки нашоукраїнця Олександра Зінченка і пеерпіста Миколи Томенка; в 2008 р. — самооборонців Юрія Луценка і Давида Жванії. Тепер О. Зінченко і М. Томенко — найближчі соратники Ю. Тимошенко, очевидно, ми серед них скоро побачимо Ю. Луценка із Д. Жванією, це така тенденція.

До скандалу із блокуванням парламентської трибуни та недопущенням до неї Президента у БЮТ готувалися заздалегідь і союзників підбирали теж завчасно. За день до блокування трибуни міністр внутрішніх справ України Юрій Луценко зробив заяву для преси, у якій вимагав від В. Ющенка відставки керівника секретаріату Президента Віктора Балоги. Ну, де ви, читачу, ще таке бачили або чули, щоб міністр будь-якої країни вимагав чогось подібного від президента своєї країни через ЗМІ?

Голова партії «Єдиний центр», народний депутат України Ігор Кріль так оцінив дії Ю. Луценка: «Насправді за такими заявами лідера Народної самооборони стоїть БЮТ». Його слова цілком відповідали дійсності. Проте вимога Ю. Луценка мала яскраво виражений скандальний характер і поширювалася усіма ЗМІ, створюючи тим тиск на главу держави. Через кілька днів цей же Ю. Луценко вже прямо звинуватив президента, що він готує Юлі «Сталінград на київських виборах». А де докази, пане міністре внутрішніх справ? Це перше. І друге: Сталінград — як провальну поразку на виборах — сама ж Юля Володимирівна підготувала всією своєю нікчемною діяльністю, тому, як кажуть росіяни: «Нечего на зеркало пенять, коли рожа крива».

Додав вогню по табору Президента і самооборонець Давид Жванія: якраз у ці дні він зробив сенсаційну заяву, що Віктора Ющенка ніхто не отруїв. Ця тема теж стала домінуючою у пресі і на телебаченні. Особливо старалися тимошенківські видання, які ліпили з Ю. Луценка і Д. Жванії ледь не жертв політичних репресій, життя яких опинилося мало не під загрозою. 28 травня «Вечерние вести», які ніколи нічого серйозного не друкують без відома Ю. Тимошенко або О.Турчинова (знаю це із власного досвіду), на першій сторінці опублікували аншлаг із портретом Ю. Луценка: «Луценко намекнул, что его жизнь под угрозой».

Перша сторінка газети «Вечерние вести» від 28 травня 2008 р.

До вищезгаданих скандалів додали ще один — з американською фірмою «Венко» і питанням розробки шельфу Чорного моря. До речі, це вкрай неоднозначне і непросте питання.

Всі скандали і провокації, влаштовані Ю. Тимошенко та її сателітами у період блокування