Макуха - Дмитро Чобіт
Протистояння у питаннях власності переросло у справжню війну, апогей якої припав на 28 квітня 2006 р. — день відкриття другої сесії Київради. «Воїни світла і справедливості» намагалися змусити Л. Черновецького висунути у секретарі ради керівника фракції БЮТ М. Бродського. Вибори супроводжувалися масовою потасовкою, яку транслювали у прямому ефірі. Але все закінчилося тим, що секретарем ради, тобто другою посадовою особою після мера, обрали 25-річного Олеся Довгого.
Про деталі цього протистояння, у ході якого виявилося, що дві офшорні фірми за 29 млн. доларів США отримали 39 % акцій «Київенерго», «Київгазу» і «Київводоканалу», ринкова вартість яких становила понад 200 млн. доларів, можна прочитати у статті Олексія Мушака та Оксани Яхно [12]. Ці автори називають скандальні офшорні компанії «хмельницько-івановськими» та з глумом іронізують: «Загалом справедливість є, і нікуди від неї не дінешся». Безперечно, іронія стосується бютівського гасла «Справедливість є, і за неї варто боротися». Як на практиці здійснювалося це гасло, видно із діяльності у Києві бютівців Василя Хмельницького та Андрія Іванова. Але як феноменально Ю. Тимошенко все перекрутила! Та ще й перевернула справу з ніг на голову!
19 травня 2008 р. я був присутній на мітингу БЮТ у парку Перемоги у Києві і на власні вуха чув — майже половину свого виступу Ю. Тимошенко побудувала на тому, що усіляко паплюжила діючого київського мера та розповідала, що у киян вкрали «Київхліб», «Київенерго», «Київгаз», «Київводоканал». При цьому вона давала чітко зрозуміти, що це справа рук діючого мера Л. Черновецького. Яке підступне фарисейство і нахабно-цинічна неправда! Яке цинічне намагання очорнити опонента тим, що робили її ж однопартійці! Та не менш дивовижним виглядало виправдовування тепер уже вдруге обраного мером Л. Черновецького. 18 липня 2008 р. у розмові з Ольгою Сумською, яку транслював телеканал «Київ», Леонід Михайлович, якось, виправдовуючись, заявив: «Мені приписують київські підприємства. Це не відповідає дійсності, я до них немаю жодного стосунку — їх власниками є бютівці, до того ж їм належить будинок на Турівській, де тепер офіс БЮТ». Стоп, стоп, стоп! На вулиці Турівській,13 у Києві нещодавно відкрито фешенебельний партійний офіс ВО «Батьківщина». Він облаштований із королівським шиком. Там Ю. Тимошенко навіть зустрічалася з поважними гостями, давала інтерв'ю. У ньому влаштовують особливо важливі прийоми і бенкети. Зрідка там збирають і членів фракції БЮТ. Про цей будинок згадав в інтерв'ю «Українській правді» М. Бродський: «Рішення про його включення у список приймалося Турчиновим — Тимошенко (йдеться про 60-й номер у парламентському списку БЮТ на виборах 2006 р. — Василя Хмельницького. — Д. Ч.). Його поява — окрема історія, пов'язана із офісом на вулиці Турівській. Вони звільнили це приміщення раніше, ніж продали його структурі, яка потім здала його в оренду БЮТ» [13].
Отже, до офісного будинку Ю. Тимошенко на вулиці Турівській у Києві олігарх В. Хмельницький має пряме і безпосереднє відношення. І цього не могла не знати лідер блоку свого імені, як і про обставини щодо київських підприємств нового бізнес-політичного партнера.
Що ви на це скажете, Юліє Володимирівно? Що не знали про діяння своїх же однопартійців? Не відали про офіс вашої бізнес-політичної організації? А може, ви заявите, що В. Хмельницький зрадник, і він тепер у Партії регіонів? То це ж тепер, а згаданими київськими промисловими гігантами і банком він із компаньйоном заволоділи тоді, коли були бютівцями, — це випливає із усіх довідників і слів вашого теперішнього сателіта Ю. Луценка. Юліє Володимирівно, невже ви не знали, для чого такі особи, як В. Хмельницький та йому подібні, йшли у список БЮТ? Я переконаний: лише для власної бізнесової вигоди. І вам про це було відомо дуже добре. Ви з ними вели торги. Як це відбувалося, описали ваші колишні соратники, зокрема Михайло Бродський і Олександр Волков. Процес тривав, як на базарі. Внаслідок торгівельно-політичної угоди кожна сторона отримувала те, чого прагнула: продавець — поповнення казни, а покупець — можливість одержати на вкладення прибуток. То чому тут дивуватися і обурюватися київським здобуткам бютівців — В. Хмельницького та А. Іванова? Вони ж у команду Ю. Тимошенко йшли не прапорами махати.
Ви, Юліє Володимирівно, привнесли в українську політику бізнесово-розрахункові методи, від яких потерпають усі, тепер і ви пожинаєте плоди. Що стосується проблеми політичних зрадників БЮТ, то її не існує — це ваша проблема, Юліє Володимирівно, та вашого бездарного оточення. Що ви посіяли — те й вродило.
А тепер ще раз наголошу: у 2006 році я відмовився балотуватися у народні депутати України за списком БЮТ саме через те, що у ньому було дуже багато одіозних осіб, таких як В. Хмельницький, Б. Губський, Є. Сігал, Б. Фельдман, О. Абдуллін та їм подібні. З ними мені не по дорозі. Я не збирався бути прикриттям та ширмою для їхньої шкідницької діяльності.
Лист Ю. Тимошенко до виборців м. Києва від 10.05.2008 р. є яскравим доказом підступного обману, який випадково мною розкритий — завдяки агітці Ю. Луценка та власному досвіду. Однак чи багато є тих, хто аналізує написане? Люди звикли вірити друкованому слову. Ю. Тимошенко цим і користується. Але як по-фарисейськи чинить! Організовує провокацію, влаштовує скандал, вдається до брутального обману і одночасно уникає відповідальності за наклеп та приниження чиєїсь гідності, бо, виливши бочку бруду, нічого конкретного проти жодної особи не сказала. Це ж треба вміти так чинити і при цьому не соромитись нічого.
З банком «Хрещатик» та стратегічними підприємствами столиці — «Київенерго», «Київводоканал», «Київгаз» — у Юлії Тимошенко
